— Здається, я маю нагорі двісті доларів,— каже Нейлз,— якщо це вас улаштує, я принесу.
— Звичайно, влаштує.
У спальні темно, і Неллі питає, хто то прийшов.
— Це Грейс Харвей,— каже Нейлз,— я тобі все розповім пізніше.
Він дістає гроші з сейфа, і Неллі питає:
— Хіба Рутуола закінчив? Ти йому хочеш заплатити?
— Ні,— відповідає Нейлз.— Я розкажу про це тобі пізніше.
— Може, написати вам розписку? — питає Грейс.
— Навіщо? Не треба!
— Уже п'ять років, як я збираю внески у фонд взаємодопомоги,— каже вона.— І ніколи не думала, що доведеться просити грошей для татуся!
В кімнаті Тоні сильно пахне сандаловим деревом.
— Після того випадку на вокзалі, — розповідає далі Рутуола,— я повірив у силу молитви. Оскільки ж я не належу до жодної церкви, то ви можете спитати, кому я молюсь. На це питання я не можу відповісти. Я вірую в молитву, як у силу, а не як у розмову з богом, і коли моя молитва допомагає, а це трапляється досить часто, я, щиро кажучи, не знаю, кому за це дякувати. Мені вдалося вилікувати кількох хворих на ревматизм, хоч мої методи лікування діють не завжди. Але у вашому випадку, гадаю, вони подіють.
Ваша мати сказала, що ви були спортсменом і грали в футбол. Я б хотів, щоб ви Вважали мене своїм духовним болільником. Хоч вигуки схвалення й не забивають гола, але дуже часто допомагають. Я маю найрізноманітніші слова для того, щоб підбадьорити. Слова любові і співчуття, слова надії і слова-малюнки. Я уявляю собі якесь місце, куди б мені хотілося дістатись, і сам собі повторюю опис цього місця. Наприклад, кажу собі: «Я сиджу в будиночку на березі моря». Потім вибираю відповідну пору дня й погоду. Наприклад, уявляю, що сиджу в будиночку на березі моря о четвертій годині дня і надворі йде дощ. Потім кажу собі: я сиджу на стільці і на колінах у мене книжка. Потім уявляю, що в мене є кохана, яка вийшла ненадовго, але скоро повернеться. Сам собі уявляю і весь час повторюю про себе: «Я сиджу в будиночку на березі моря, надворі йде дощ, зараз четверта година, я сиджу на стільці і тримаю на колінах книгу. Моя кохана вийшла ненадовго і скоро повернеться». Таких картинок можна уявити скільки завгодно. Якщо у вас є якесь улюблене місто — як у мене Балтімора,— то вам слід лише вибрати пору дня, погоду, яка вам подобається, а також інші відповідні обставини і повторяти все це про себе. То що, згодні робити те, що я вам скажу?
— Так,— киває Тоні. — Я робитиму все, що скажете.
— Повторюйте за мною все, що я казатиму.
— Добре,— мовить Тоні.
— Я сиджу в будинку на березі моря.
— Я сиджу в будинку на березі моря.
— Зараз четверга година і йде дощ.
— Зараз четверта година і йде дощ.
— Я сиджу на стільці з книгою на колінах.
— Я сиджу на стільці з книгою на колінах.
— У мене є кохана, яка ненадовго вийшла і скоро повернеться.
— У мене є кохана, яка ненадовго вийшла і скоро повернеться.
— Я сиджу під яблунею в чистому одязі. Я дуже задоволений.
— Я сиджу під яблунею в чистому одязі. Я дуже задоволений.
— Чудово,— говорить Рутуола.— Тепер повторіть слово «люблю» сто разів. Рахувати не треба. Просто кажіть «люблю, люблю, люблю», поки не набридне. Спробуймо разом.
— Люблю, люблю, люблю, люблю, люблю...
— Чудово,— каже Рутуола.— Просто чудово. Ви говорили дуже щиро. Тепер спробуйте сісти.
— Це, звичайно, дурниця,— каже Тоні, — я знаю, що дурниця, але відчуваю себе краще. Давайте прокажемо ще одну молитву.
Коли до Нейлза долинули з кімнати Тоні співучі слова «Надія, надія, надія...», він саме наливав собі віскі. Чи це не жрець воду? Чи не зачарує він Тоні? Але коли Нейлз не вірить у магію, то чого він боїться? Через шибку він бачить газон під зорями. «Надія, надія, надія, Надія». Їхні голоси лунають розмірено, немов хтось б'є в барабан. Газон і спів нагорі — з різних світів. І це, на гадку Нейлза, не має ніякого сенсу.