— Він поїхав туди ще в середу, кудись попиячити. А коли їде пиячити, то повертається додому тільки через кілька днів. Ночує він у «Рітці».
У голосі місіс Тейлор не чулося жалю. Може, вона й рада, що він поїхав. Я їй подякував і кинувся в «Рітц». Мені сказали, що він і справді там живе, але на мій телефонний дзвінок ніхто не відповів. Я піднявся в ліфті й подзвонив. Ніхто не озвався, але двері були незамкнені, і я ввійшов.
Тут і справді пиячили: вся кімната була заставлена порожніми пляшками й брудними чарками (хіба без них можна обійтися?). У спальні, на одній із двох незастелених постелей, що аж вищали про тривалі любощі, спав мій батько. Він був зовсім голий, тільки на шиї ланцюжок із сімнадцяти корків од пляшок шампанського. Хтось почепив йому, коли він утратив свідомість. Йому було вже за п'ятдесят, але важка атлетика пішла на користь, і людині короткозорій він би міг здатися набагато молодшим. Але в отій гнучкості, що не пасувала до його віку, було щось непристойне. Звалившись на ліжко від могутньої дії алкоголю, він був схожий на Ікара або Ганімеда з вицвілої й загидженої мухами фрески в другорядному італійському ресторанчику. Гадаю, що коли б я закричав над самим його вухом, то він навряд чи прокинувся б. Йому й справді треба виспатися. І я не став його будити. Це ж був мій батько, автор, чи, вірніше, співавтор моїх серця, печінки, легень і мозку. То як же повестися з своїм творцем? Я міг його вбити, міг посміятися з нього і міг усе йому пробачити. Це було нелегко, але я йому пробачив. Тепер — у Кітцбюхель! Якщо батько не почастував мене пивом, то, може, мати наллє хоч склянку чаю.
Ми говоримо про мандрівки, навіть кругосвітні, як про найзвичайнісінькі речі. «Потім містер Ікс,— читаємо ми,— полетів з Бостона в Кітцбюхель». Але як це далеко від правди! Я купив квиток до Лондона. Літак спізнювався, то я ще встиг випити в барі п'ять чарок мартіні і перелетів Атлантичний океан зовсім п'яним. В Лондон ми прибули на світанку, і я побачив, що загубив свій багаж. Протинявся в аеропорту до третьої години дня і, коли знайшовся багаж, поїхав у таксі до готелю «Дорчестер». Але заснути ніяк не міг, тому пішов у кіно, а потім напився в пивній. Я мав квиток на ранковий літак до Франкфурта-на-Майні, але над Лондоном висів такий густий туман, що літаків не випускали. Через кожні півгодини оголошували по радіо, що туман ось-ось розвіється. Я з'їв сніданок, яким агентство безплатно пригощало пасажирів. А потім і ленч. О третій оголосили, що відлітатимемо завтра. Я повернувся в «Дорчестер», там вільних номерів уже не було, і спробував переночувати в чотирьох інших готелях, а оскільки ніде не було місць, то опинився в мебльованих кімнатах на Паркмен-сквері. Всю ніч не міг заснути, бо з сусідньої кімнати долинав такий шум, що його краще не описувати. Ранок був туманний, але я мав надію, що випогодиться, і поїхав у аеропорт. Там випив чашку поганющої кави й склянку рожевої води, якогось ерзацу лимонного соку. Цей «сік» так подіяв на мій шлунок, що мусив щодуху бігти в туалет. Хвилин через п'ятнадцять почув звідти, що відлітає мій літак. Натяг штани і побіг навпростець, але все ж ледве не спізнився на франкфуртський літак. Мої внутрішні органи не заспокоїлись, і я всю дорогу від Лондона до Франкфурта просидів у туалеті. Там висіли світлові написи трьома мовами, що наказували мені повернутися на місце, але чи ж міг я це зробити? У Франкфурті, де пересідав на літак до Інсбрука, було дуже холодно. В Інсбруці я сів на невеличкий місцевий літак і о четвертій годині дня прибув до Кітцбюхеля. Вірніше, не прибув, а з великими труднощами привіз те, що залишилось од мене, хоч більшу частину, як мені здавалося, розтрусив по дорозі над третиною нашої планети.
Мати жила в пансіоні «Бельв'ю». На фасаді дерев'яної будівлі висіли роги, і я подумав собі: чи в тирольців це не означає зради, чи цей готель саме на цьому й спеціалізувався. Коли сказав, що хотів би бачити матір, всі дуже здивувались. Вона ж бо була фройляйн. Покоївка зійшла на другий поверх і сказала, що до неї хтось приїхав. Мати аж вигукнула з радощів, коли побачила мене, я міцно її обійняв. Волосся в неї посивіло, але очі, як і раніше, були яскраво-голубі.