— Вип'єте кави? — спитала Нерісса, але, почувши плюскіт води, додала: — Чи, може, хочете поплавати?
— А що, я з охотою освіжився б,— відповів той.— Залюбки поплавав би! Адже я прямо звідси — до лікарні, й купання підбадьорило б мене перед роботою.
Басейн, збудований ще її дідом, був викладений мармуром, і його дзеркало нагадувало велетенське трюм(?. Вода прозора, і кожен опалий листок кидав на дно невеличку тінь з райдугою по краях. У всьому маєтку місіс Перанджер — ні в саду, ні в кімнатах — не було іншого куточка, де Нерісса почувала б себе так дома, як біля басейну. Саме по ньому нудилась вона у від'їзді, а коли поверталась, то бігла сюди, до своїх пенатів. Вони довго плавали, як діти. Потім одяглися й пішли по траві до його машини.
— А ви хороша,— сказав він.— Вам досі ще цього не казали?
Й, поцілувавши її, поїхав. Мати з дочкою зустрілися тільки підвечір, коли Нерісса зійшла до чаю у двох різних капцях — чорному й червоному — та одразу й випалила:
— Мамо, я зустріла нарешті свого судженого!
— Невже? Хто ж він?
— Його звати доктор Джонсон. Він має ветеринарну амбулаторію на шосе 14.
— Люба моя, — здивувалась місіс Перанджер, — хіба ж ти можеш вийти за ветеринара?
— Але ж я кохаю його. Кохаю! І хочу бути його дружиною.
— До дідька! — розсердилась місіс Перанджер.
Того ж вечора вона зателефонувала мерові та попрохала до телефону його дружину.
— Це Луїза Перанджер,— почала вона. — Я хочу запропонувати нову кандидатку до клубу Тілтона. От і подумала про вас...
В слухавці почулося тяжке зітхання: у дружини мера, певно, запаморочилась голова.
— Тільки майте на увазі,— продовжувала місіс Перанджер,— послуга за послугу. На шосе 14 з'явилась ветеринарна амбулаторія. Треба, щоб її не було... Ваш чоловік може знайти привід — адміністративне або санітарне порушення... Йому видніш. Якщо переконаєте його, я надішлю список, аби ви підібрали собі рекомендуючих. А десь у вересні я зможу запросити вас до себе на ленч. Бувайте.
Нерісса засумувала й померла. Її поховали в дворі єпіскопальної церкви — тієї, де був вітраж, подарований родиною Перанджер. В жалобі мати виглядала ще величнішою, навіть з'явилось в ній щось од патриціїв, а виходячи з церкви, шморгнула носом і заявила:
— Вона ж була така чарівна, така чарівна!
Одначе скоро забула про все й повернулась до звичної діяльності — треба було провадити підготовку дебютанток до котильйона та одібрати найбільш гідних, а тижнів за три після похорону в будинку з'явилась якась Пентасон із дочкою.
Вона багато побігала, щоб заслужити таку милість: і в госпіталі попрацювала, і організувала відвідання театру, і клубний фестиваль та антикварний ярмарок. Та все ж місіс Перанджер суворо зустріла відвідувачок. Зразу видно, що воно за птиці: манери добувають із книг. Ось і сьогодні, йдучи до неї, визубрили, як слід тримати себе за чашкою чаю. Навіть уві сні сняться їм такі запросини: «Містер і місіс Уїльям Пейлі ласкаво просять...», а насправді отримують повідомлення про торги з молотка або плаксиві листи з тубдиспансеру, де тітонька Мінні конає над плювачкою.
Поки Нера подавала чай, місіс Перанджер пильно вивчала кандидатку в дебютантки. В басейні лунко дзюрчала вода, і вона попросила дівчину прикрити вікно.
— Тепер стільки бажаючих,— говорила місіс Перанджер,— що доводиться збільшувати вимоги. Уже не досить приємного виду та вміння себе тримати. Потрібен всебічний розвиток.
Дзюрчання проникало й крізь вікно, і це дратувало.
— Ви співаєте?
— Ні,— одказала дівчина.
— То, може, граєте на якомусь інструменті?
— Трохи на фортеп'яно.
— Що значить «трохи»?
— Дещо Шопена, а то більше популярну музику.
— Де ви проводите літо?
— У Денніс-Порті.
— Нещасний Денніс-порт! Тепер уже не знаєш, куди їхати. На Адріатиці — тьма-тьмуща. Капрі, Амальфі — загиджені дощенту. В Аргентаріо — проходу нема через оту принцесу голландську. Рів'єра — напхана по саму зав'язку. В Бретані — холодно й дощить. Скай, правда, чудовий острівець, зате їжа там надто погана. А Бор-Харбор, Кейп-Код — перетворилися на казна-що.
І знову в голові аж засвердлило од того дзюрчання в басейні.
— Ну, а як ви ставитесь до театру?
— Дуже люблю.
— Які вистави бачили в тому сезоні?
— Жодних.
— Їздите верхи, граєте в теніс?..
— Так.
— Який ваш улюблений музей у Нью-Йорку?