— Не знаю.
— Що ви читали останнім часом?
— «Ситцеву чуму». Вона була в списку бестселлерів, а ще — «Сім стежок у рай». Вона теж у списку.
— Приберіть усе, Норо,— гидливо мовила місіс Перанджер, ніби чекала, що служниця винесе з недоїдками і цих гостей. Вона провела їх до дверей. Якби була жорстока, то подрочила б іще деякий час, але натомість одвела в бік місіс Пентасон і одверто заявила:
— На превеликий жаль...
— Нічого,— мовила місіс Пентасон, — ми й так вам страшенно зобов'язані.
Й заплакала. Донька обняла її за плечі та вивела з вітальні.
А вуха місіс Перанджер вже аж боліли од дзюркоту в басейні. Як лунко і як жалібно волала вода: «Мамо, я здибала нарешті свого судженого!»
Місіс Перанджер збігла східцями до басейну.
— Неріссо! Неріссо! — загукала вона.
А вода тихо хлюпоче своє: «Мамо, я здибала нарешті свого судженого!»
Адже єдина її донька стала водою в басейні.
IV
Містер Бредіш прагнув чогось. Хоч самого себе поліпшувати не збирався — хотілось на вісімнадцять-двадцять днів потрапити кудись в інше місце, змінити клімат, спосіб життя, тобто на якийсь час забутись і розвіятись. Бредіш багато курив, і після звіту Міністерства охорони здоров'я йому здавалося, що всі перехожі звертають увагу на затислу в нього між пальцями сигарету й скрушно хитають головами. Отож і вирішив трохи провітритись. Він тепер сам собі пан, розлучений, і може їхати куди завгодно.
Якось після ленчу він забрів до туристського агентства, аби допевнитись, що і як. Чергова одіслала його в куток, де сиділа чарівна дівчина. Та запропонувала йому сісти й тернула сірником об коробку з рекламою яхт-клубу в Корінфі. Попихкуючи сигаретою, Бредіш помітив, як дівчина дивиться на нього з сяючою посмішкою і щоразу одкусує її, наче кравчиня нитку. Бредіш подумав про Англію: десять днів у Лондоні та стільки ж у заміському маєтку друзів. Не встиг роззявити рота, як дівчина защебетала, що тільки-но звідти повернулась. Із Ковентрі. Сяйнула посмішкою й відкусила. Навіщо йому Ковентрі? Але рішучість і наполегливість дівчини примусила його вислухати хвалу Ковентрі, де, очевидячки, вона вперше спізнала силу пробудження своїх чар. Видобула з шухляди ілюстрований журнал, аби показати знаменитий собор. Проте увагу його заполонило попередження, що куріння спричиняє рак легенів. Дівчина все вихваляла красу Ковентрі, а він думкою полинув до Франції. Так, він краще відвідає Париж. Французький уряд ще не оголосив куріння поза законом, і ніхто не перешкодить йому насолоджуватись духом «Голуа». «Голуа», «Бле», «Жон»... Він пригадав, як дим їх потрапляв у саме нутро, викликаючи кашель і нудоту, од яких він корчився в три погибелі. Йому привиділось, як гіркий дим французьких сигарет геть заснував місто, перетворивши диво світу на смердючу яму. Ні, він поїде до Тіролю. Та раптом згадав, що в Австрії державна монополія на тютюн і що єдині сигарети там — пісні довжелезні «гвіздки» в крикливій упаковці, яка тхне парфумами. Хай, зате звідти він потрапить до Італії. Перейде Бреннерський перевал та спуститься у Венецію! Проте, пригадавши італійські сигарети, оті «Еспортаціоней джіубеки», як їхня січка дере язик, а дим, мов крижаний вітер, викликає лихоманку, вирішив за краще їхати до Греції... Але ж там єгипетський тютюн!.. Росія, Турція, Індія, Японія,— всі вони суцільний ланцюг тютюнових крамниць...
— Я, мабуть, нікуди не поїду,— признався він дівчині. Та відкусила свою посмішку й провела його сердитим поглядом до дверей.
Самодисципліна — ось що прикрашає людину і всі її починання! Це вона не дає розбурхатись хаосу. Так, у всякому разі, думав Бредіш. Час і йому виказати свою волю. Він погасив останню сигарету й закрокував до Парк-авеню, аж пританцьовуючи на ходу, ніби атлет, що виписує собі взуття та костюми з самої Англії. Надвечір у нього з'явилися перші ознаки кесонної хвороби, як у водолазів, що потрапляють у розріджене повітря: порушився кровообіг, всі жили судомило, губи попухли, а праву ногу ніби різало ножем. Могутні припливи краяли мозок, спричиняючи нудоту. Та він, наче мандрівник, вирішив пильно вивчати кожен симптом, зміни рельєфу й характеру рослинності, як ото у вікні вагона, коли їдеш незнайомою країною.
З настанням ночі країна та здавалась дедалі пустельнішою, ніби він їхав вузькоколійкою міжгір'ям. Навколо лиш будяки та ковила. Там, за перевалом, казав він собі, його ждуть луки, дерева й ручаї. Та коли досяг верхівки кряжа й зазирнув потойбіч, побачив тільки солончаки й висохлі русла. Він знав, що варт запалити, й тютюн оживить пустелю, розквітнуть луки і задзюркотять струмки. Проте, згадавши, що ця подорож задумана ним самим як втеча од світу, що став для нього нестерпний, вирішив далі вивчати пустелю. А наливаючи ввечері склянку коктейлю, навіть посміхнувся,— так, так, посміхнувся! — відзначивши, що в попільничці жодного недопалка.