—Важка вона людина, ця медсестра Гільдебренд, — мовила дівчина зліва від нас. Вона була на кілька років старша, мала солом’яно-жовте волосся, ластовиння на носі й великі привітні очі. Усмішка оголила нерівні зуби, які дівчина марно намагалася ховати за стисненими губами.
— О так, — погодилась я. — Не розумію, якщо вона так ненавидить це місце, то чому зголосилася сюди їхати?
—Тут її тримає минуле, — відповіла нова знайома.
—У якому сенсі «минуле»?
—Я не знаю точно, але інша медсестра розповіла мені ще на материку, — зашепотіла дівчина, — що вона тут була. Дуже давно. І трапилося щось погане.
—Що саме?
—Не знаю, але якийсь скандал.
— Невже вона злочинниця?! — вигукнула Кітті.
Дівчина знизала плечима.
—Хтозна. Але я не хотіла б утрапити їй під гарячу руку. Я Мері, — додала вона, кивнувши нам з Кітті.
—Я Енн.
—А я Кітті.
Мері засунула скручений бинт у ящик на столі.
— Що привело вас сюди?
Кітті розтулила рота, але я її випередила.
—Обов’язок перед нашою країною.
Мері поблажливо всміхнулася.
—Усі ми так кажемо. Ні, чому ти насправді приїхала сюди? Кожна з нас тікає від чогось або шукає щось. Розкажи свою історію. — Вона опустила погляд на мій перстень, можливо, тому що я його смикала.
Проте цього разу Кітті озвалася першою:
—Енн була заручена...
—І досі є, — перебила я.
—Так, Енн досі заручена, але вона відклала весілля, щоб поїхати сюди разом зі мною. — Кітті вдячно потерлася плечем об моє. — Перед від’їздом я вскочила в жахливу любовну халепу. І відчула, що мушу втекти.
— І я, — мовила Мері, піднісши голу руку. — Мій наречений розірвав заручини. Просто одного дня зайшов і сказав, що не кохає мене. Ох, дайте-но згадаю, як це воно прозвучало, — сказала вона й глянула на стелю, наче перебираючи спогади. — Так. Він сказав: «Дорогенька, я люблю тебе, але не кохаю». І, наче цього не досить, оголосив, що одружиться з моєю найкращою подругою. Видно, вони вже кілька місяців таємно зустрічалися. Правду кажучи, дівчата, від цього удару я мало в божевільню не потрапила. Коли нарешті оговталась і замислилася, що робити далі, то зрозуміла, що мушу поїхати. Кортіло втекти на край світу, щоб утамувати біль. Восени мало бути наше весілля. У готелі «Картрайт» у Сан-Франциско. — Вона втупила погляд у долоні й зітхнула. — Воно було б грандіозне.
—Дуже шкода, — сказала я.
—Нічого, зараз я вже можу про це говорити. — Вона взялася змотувати наступний бинт. — Ми збиралися переїхати до Парижа. Він вступив би на дипломатичну службу. — Мері сумно похитала головою. — Не варто було закохуватися в Едварда. Мама правду казала. Він занадто гарний для мене. — Дівчина знизала плечима, і біль в очах поступився місцем прозі життя. — Ось я тут. А ти? Ти кохаєш чоловіка, за якого збираєшся вийти?
Вона дивилася на мене.
— Звісно, так. — Мій голос чомусь прозвучав так, наче відбивав ворожу атаку.
—Тоді чому ти тут, а не вдома з ним?
Чому я тут, а не вдома з ним? Чи є в мене проста відповідь? Я на мить замислилася про це. Можливо, я, як і Кітті, шукаю пригод? Чи прислухалася до Максін і вхопилася за шанс дочекатися чогось — чи, прости господи, когось — перед тим, як занапастити своє життя? Я рішуче прогнала цю думку. Ні, я тут заради Кітті. Ось так просто.
—Тому що я потрібна моїй подрузі, — мовила я, стискаючи долоню Кітті.
— Це так мило, — сказала Мері. — Знаєте, вам дуже пощастило мати одна одну. У мене немає такої подруги.
Кітті, безмежно щедра душа, тепло всміхнулася до Мері.
—Тепер у тебе є ми.
З-під чарівної усмішки Мері зблиснули нерівні зуби.
— Чудово, — мовила вона й засунула ще один моток до ящика.
Ми скрутили їх десь із сотню. Крапля в морі, так, проте я пишалася цим. Купа бинтів у перший день на Бора-Бора. Ми були причетні до реальної справи. Ми по-справжньому жили.
* * *
У їдальні — примітивній будівлі з рядами довгих столів — медсестрам відвели два окремі. «Ми не їмо із солдатами», — сказала медсестра Гільдебренд. Однак ми помічали кожен їхній рух, як і вони — наш. Чоловічі погляди свердлили наші спини, поки ми їли м’ясні консерви з бобами.
—Гидотна їжа, — сказала Мері, піднісши до світла настромлену на виделку горошину. — Погляньте, це справжній камінь.
—Зате ми повернемося додому з бездоганною фігурою, — усміхнулася завжди оптимістична Кітті.
Стелла й Ліз сиділи навпроти, але після ранкових коментарів щодо Кітті я нехтувала їхньою присутністю.