Я глянула в овальне дзеркало на стіні. Щоки почервоніли від ранкової спеки, мляво звисало волосся. Воно без вороття програло бій з вологістю. Я знизала плечима й зібрала його в пучок. Усе одно весь день буду в капелюсі.
—Ти готова? — запитала Кітті, ухопивши сумочку.
Я глянула на подругу. Її щоки вкривав здоровий рум’янець, а не червоні плями. Неслухняні кучері остаточно збунтувались, і Кітті просто зачесала їх набік. Краса.
Тропіки увійшли в неї.
—Готова, — відповіла я і рушила до дверей.
***
Ленс ганяв, як скажений. Але Кітті, ніби так і має бути, тішилася на передньому сидінні. Я, Стелла й Елліот тиснулися на задньому, наче консервовані огірочки Максін. Ноги стали пітніти та прилипати до гарячої тканини сидіння, а рука, якою я хапала капелюх, коли Ленс тиснув на газ, заціпеніла. Ця кам’яна вибоїста дорога не для слабкодухих. Курява клубилась, і я шкодувала, що не взяла шарф.
—Спочатку в центр, — тоном запопадливого екскурсовода гукнув Ленс, — а потім на пляж.
Кітті радісно писнула, а Стелла увіп’ялася поглядом в Елліота, який очей не зводив з дороги.
—Ти часто буваєш у містечку? — солодко запитала вона.
Він не відповів.
—Я ПИТАЮ, — уже голосніше повторила Стелла, перекрикуючи двигун, - ТИ ЧАСТО БУВАЄШ У МІСТЕЧКУ?
Елліот спочатку остовпів, а тоді спантеличено глянув на нас, ніби не тямлячи, хто й чому таким криком запитує.
—Ні, рідко, — коротко відповів він і знову втупився просто себе.
Стелла образилась і схрестила руки на грудях. У повітрі пахнуло багнюкою і солодким нектаром незнайомих квітів.
—Бачите? — Ленс махнув рукою на загороджену територію зліва. Він скинув швидкість, і я змогла хоч на мить відпустити капелюх. Рука вже затерпала. — Це ванільна плантація. Практично всю на світі ваніль вирощують на цьому острові.
Хтозна, правда це чи вигадка, якою Ленс хотів вразити Кітті, але від самої лише думки, що я можу потрапити на справжню ванільну плантацію, захоплювало дух. Я подумала про Максін. Невже вона щаслива жити у Віндермері й день у день чути від моїх батьків «Дякую, Максін» і «На сьогодні все, Максін»?
— Власник — американець, — вів далі Ленс. — Він одружився з острів’янкою.
Стелла витріщила очі:
—Я гадала, що вони всі канібали.
Елліот відірвав погляд від дороги й багатозначно подивився на мене. А тоді повернувся в задуму.
Ми їхали далі. Уздовж дороги під буйними пальмами траплялися примітивні хижі з дощок і мотлоху. Іноді на узбіччі копирсалася курка або пробігала гола дитина, але дорослих не було видно. А мені так кортіло побачити туземців, про яких розповідала медсестра Гільдебренд.
«Джип» петляв північним узбережжям острова, ми проїхали невеличку бірюзову бухту з пришвартованим на виході кораблем. Наче на сторінках «Робінзона Крузо». Одразу після неї Ленс зупинився на узбіччі та сказав:
— Приїхали.
Ступивши на запилюжену дорогу, я побачила, що попереду вирує життя. Ніхто б і не сказав, що за кілька кілометрів звідси тривають воєнні дії. Довгі ряди столів вгиналися від екзотичних фруктів та овочів, саморобних прикрас, цигарок і пляшок кока-коли. За столами сиділи чи то сонні, чи то знуджені (а може, і сонні, і знуджені) практично голі продавці, власники оливкової шкіри й таємничих очей. Навколо роїлися солдати й витрачали тяжко зароблені гроші на дурнички, які впадали їм у вічі.
—Дивіться, — охнула Стелла, показуючи пальцем на аборигенку, яка прямувала до нас. Поміж її голих грудей гойдалася груба коса. Шмат зеленої тканини, зв’язаний на поясі у вільний вузол, здавалось, от-от сповзе. Вона йшла до нас, наче до знайомих, і я помітила квітку над лівим вухом. Спробувала відвести очі, але марно: її груди з темними сосками притягували погляд, як магніт.
Поява жінки справила схоже враження на Стеллу, Кітті, Елліота й особливо Ленса.
—Містере Ленс, — мовила жінка, поклавши на землю свою торбину. Говорила вона лагідно й тихо, із сильним акцентом. Більше ніж вісімнадцять їй не даси. Острів’янка нахилилася до торбини, її груди загойдалися сюди-туди, а потім випрямилася, простягнувши Ленсові пачку «Лакі Страйк», і додала: — Ваші цигарки.
Звідки Ленс знає цю жінку, радше навіть дівчину?
—Дякую, — сказав Ленс. — Атея тут єдина може вполювати «Лакі Страйк». Щочетверга відкладає пачку для мене.
Кітті пильно простежила, як він поклав пачку в нагрудну кишеню.
Атея стояла, гордо напнувши голі груди. Ніякої скромності. Її очі палали. Вона не зводила їх з Ленса.