Ми з Мері зустрілися поглядами. Вона переживала за Лу, я прочитала це в її очах. Чи помітила вона в моїх страх за Вестрі?
—Полковник Донаг’ю призначив початок операції на вечір, — сухо, наче читаючи інформаційний бюлетень, додала Кітті.
—А ви знаєте, кого забирають? — запитала я, сподіваючись, щоб ніхто не вловив паніку в моєму голосі.
—Так, — витягнула носовичок Стелла. — Список висить при вході в їдальню. Іди подивись. Я побачила в ньому Вілла.
—Співчуваю, Стелло, — мовила Ліз.
—Ходімо глянемо, — звернулась я до Мері.
Вона кивнула, і ми зажурено вийшли на вулицю. Так, він був у списку. Майже посередині хтось вивів чорною ручкою його ім’я. Вестрі Ґрін. Лу також був там. Мері зойкнула, і ми важко обійнялися.
—Треба знайти їх, — сказала Мері. — І попрощатися, поки...
— Мусимо бути сильними, — мовила я. — Вірити, що все буде добре. Заради них.
—Енн, — пробурмотіла Мері, — я не можу його втратити.
—Не кажи такого, люба. — Я гладила її по руці. — Це погана прикмета.
Оскільки я відпрацювала світанкову зміну, то після сніданку могла без докорів сумління пробратися до чоловічих казарм
Розділ 9
і заглянути у вікно Вестрі. Я вибралася на лавку навпроти нього, але змогла розрізнити небагато: порожню кімнату, застелене ліжко й голий вішак. Невже його вже забрали? Ліз говорила, що перша ескадрилья вирушила. Вестрі полетів з ними?
Попрощавшись із Мері, я поспішила на пляж, а там одразу кинулася бігти. Можливо, Вестрі чекає на мене в бунгало. Я побачу його перед від’їздом, якщо встигну добігти. Пісок набивався в черевички, засмоктував їх у себе, стримував кожен крок. Невже він заважає, не пускає мене до Вестрі? Я зашпорталася через викинуту хвилями гілку й забила коліно, але підвелася і побігла далі. Швидше. Ще швидше. Кожна секунда на вагу золота.
Продершись крізь кущі, я нарешті опинилася перед бунгало. Ранкове сонце осяяло хатинку й сплетені з пальмового листя стіни. Я вхопилася за ручку, благаючи небеса, щоб вона піддалася і, увійшовши всередину, я застала Вестрі. Натомість вона тільки клацнула. Замкнуто. Вестрі немає. Я спізнилася.
Утім я таки дістала ключ, відімкнула двері, увійшла й опустилася на стілець, гірко розчарована. Але кімната одразу заспокоїла мене. Я відчувала присутність Вестрі, як він і обіцяв. Як він тоді сказав? Я шукала слова в закутках пам’яті, та виявилося, що вони викарбувані в серці: «Коли тобі здається, що я віддаляюся, приходь сюди. Приходь у бунгало, і ти відчуєш, як я тебе кохаю». І я справді відчувала його кохання. Воно огортало мене теплим покривалом.
Я підняла дошку, і серце затріпотіло: на мене чекав лист.
Моя люба Кліо!
Я мушу їхати, кохана. Мене відряджають на Гуадалканал, де, як сказав командир, відбувається «серйозний бій». Ніхто з нас не знає, чого чекати. Зрештою, ми засиділися на цьому шматку суходолу. Майже повірили, що приїхали на відпочинок. Але настав час виконувати свою місію, виконувати те, для чого ми прибули. Воювати.
Зранку я прийшов до санчастини попрощатись, але ти була заклопотана, і я не хотів тебе турбувати. Просто кілька хвилин дивився, як ти працюєш. Боже, це втілення краси. Як ти ходиш. Як ти говориш. Я ще ніколи так сильно не закохувався.
Не знаю, як довго мене не буде. Може, кілька днів. Може, кілька місяців. Однак я вірю, що ти пам’ятатимеш учорашню ніч. Як і я. Вірю, що ти будеш думати про мене й чекати на мене. Тому що я повернусь, і ми знову будемо разом. А коли закінчиться війна, більше ніколи не розлучимося.
Не забувай мене, la vie еп rose, кохана.
Твій назавжди Грейсон
Я витерла сльози й вибігла на пляж. Над головою в бойовому порядку майнула ескадрилья літаків. Я послала їм услід повітряний цілунок.
Він повернеться. Неодмінно.
* * *
Минали дні, але новини з фронту не надходили. Солдати, які залишилися на острові, ходили замислені й роздратовані. Можливо, відчували провину, бо не брали участі в бою, або сором, адже їх не взяли на таку важливу місію.
Союзні війська витісняли японців з тихоокеанського регіону, і точилася вирішальна битва, від якої залежала доля Нової Зеландії, як пояснила Ліз. Ця дівчина знала про війну більше, ніж ми всі гуртом узяті. Вона розповіла, що японці планували захопити Нову Зеландію, убивати та ґвалтувати населення. Союзники захопили Гуадалканал, але в регіоні залишилося ще чимало ворожих осередків. Ми мусили перемогти. Бо якщо ні, то... Ніхто цього не озвучував, але воно висіло над нами.