До мене підбігла Ліз і прошепотіла:
—Її треба зупинити. Допоможи.
—Мері, — озвалась я. — Мері, облиш. Його вже немає. Відпусти його.
—Ні, неправда! — зарепетувала вона, відштовхуючи мене. Я махнула Ліз, щоб допомогла.
—Люба моя, — мовила я і повільно взяла Мері під ліву руку, а Ліз — під праву, — ходімо, приляжеш.
—Ні, — простогнала Мері.
—Ліз, візьми заспокійливе.
Вона кивнула та простягнула мені шприц. Голка занурилася під шкіру Мері, але вона навіть не кліпнула. За кілька секунд тіло її обм’якло.
—Ось так, — сказала я, поклавши Мері на сусіднє ліжко. Простирадло було заплямоване кров’ю. Чужою кров’ю. Та часу перестеляти його ми не мали. — Полеж, люба. — Я витерла вологою тканиною кров Лу з її обличчя. — Тобі потрібно відпочити.
—Лу, — пробурмотіла подруга, і її очі заплющилися.
Кілька хвилин я дивилася, як повільно підіймаються й опускаються груди Мері. Це було несправедливо. Знайти нове кохання після всього, що вона пережила, тільки щоб утратити його. Надто страшно.
* * *
Ми з Кітті поверталися до кімнати мовчки. Тепер ми побачили війну чи, імовірніше, її плоди. Усю потворність, усю жорстокість.
Ми довго лежали без сну і слухали гудіння літаків у небі. Я молилася за Вестрі. А за кого молилася Кітті? Про кого вона думала?
—Енн, — прошепотіла подруга, коли в небі ненадовго запала тиша. — Ти ще не спиш?
-Ні.
—Мушу сказати тобі дещо. Дещо важливе.
Я підвелася.
-Що?
Кітті зітхнула, і я побачила в її очах жаль і біль, причину яких не могла збагнути.
— Я вагітна.
Розділ 10
Я роззявила рота й кинулася до її ліжка.
—Ох, Кітті! — примовляла я і хитала головою, не в змозі в таке повірити.
— Я вже давно це зрозуміла. — В очах подруги стояли сльози. — Але дуже боялася тобі зізнаватися.
—А чому ти боялася?
Вона тяжко зітхнула.
—Почасти тому що сама боялася це визнати. І тому що знала, що ти будеш розчарована.
—Розчарована? — Я пестила кучері подруги. — Ні. Я тільки засмучена, що тобі довелося самій нести цей тягар.
Кітті притиснулася щокою до мого плеча й розридалася. Її тіло здригалося від болю.
—Я не знаю, як бути далі. Глянь на мене. — Вона натягнула нічну сорочку на помітно випуклому животі. — Я кілька місяців ховала це під корсетом, але скоро це не допоможе. Незабаром усі помітять. А за місяць або й швидше народиться дитина.
Я охнула.
—Ми поговоримо з медсестрою Гільдебренд.
— Ні! — благала Кітті. — Ми не підемо до неї. Енн, будь ласка.
—Це єдиний вихід, — заперечила я. — У твоєму стані не можна так багато працювати, та й скоро народиться дитя. Ми мусимо все спланувати.
Кітті здавалася переляканою і розгубленою. Вираз її обличчя свідчив, що подруга ще не усвідомила реальність близького майбуття. Їй доведеться народжувати дитину на острові за тисячі кілометрів від дому. Без чоловіка, без певності, у безчесті.
— Гаразд, — здалася Кітті. — Якщо ти певна, що так буде краще, розкажи їй. Але я не витримаю цієї розмови.
Я поцілувала подругу в чоло й усміхнулася.
—Тобі й не доведеться, люба. Я сама про все подбаю.
* * *
Наступного дня було непросто перехопити медсестру Гільдебренд, щоб поговорити наодинці. Одначе під кінець зміни мені вдалося прослизнути за нею в підсобку.
—Медсестро Гільдебренд, — мовила я, зачиняючи двері. — Можна з вами поговорити про дещо?
—Так, Енн, — відповіла вона, не відриваючи погляду від ящика з ліками. — Тільки швидко, будь ласка. Мені треба повертатися.
—Дякую. Це стосується Кітті.
Медсестра Гільдебренд кивнула.
— Я вже знаю.
—Що знаєте?
— Що вона вагітна, — сухо відповіла вона.
—Так, але як...
—Енн, я вже довго працюю медсестрою. Я приймала пологи й народжувала сама. Я знаю.
Я кивнула й обережно додала:
—Потрібна ваша допомога. Кітті не може так багато працювати, адже їй невдовзі народжувати.
Тут медсестра Гільдебренд уперше повернулася до мене. Я навіть не уявляла, що вона може так по-доброму дивитися.
—Скажи їй, щоб відпочивала. Я всім розповідатиму, що Кітті заразилася лихоманкою і її відправили на карантин. А ти носитимеш їй їжу. Упораєшся?
—Так, — усміхнулась я. — Звичайно.
— Коли почнуться пологи, покличеш мене.
Я кивнула.
—Але як бути з дитям, коли...
— Я знаю подружжя місіонерів, які візьмуть дитину на виховання. Вони живуть на іншому боці острова. Добрі люди. Завтра поговорю з ними.