Наші тіла з’єднались ідеально, наче шматочки пазлу, і його наплічник упав на пісок.
— О Вестрі! — зойкнула я. Навіть у темряві можна було розрізнити подряпини на його обличчі, дірки й бруд на формі.
—Я одразу рушив сюди, — мовив він.
— О Вестрі! — знову скрикнула я і потяглася до його вуст.
Його руки блукали моєю сукнею і відтягували тканину, ніби бажаючи, щоб вона зникла. Я кинулася в обійми Вестрі, обвила його ногами й цілувала знову і знову, доки він не всміхнувся і поставив мене назад на пісок.
Вестрі розстебнув кишеню наплічника та сказав:
— Пропоную помитися як слід. Ти коли-небудь бачила справжній військовий душ? — Він витягнув брусок мила. — Коли ми пливли на кораблі, то так і милися. Просто на палубі під тропічним дощем.
Мої руки потяглися до комірця, і я гарячково розстібала його сорочку. Так швидко, як тільки могли рухатися пальці. Й ось я вже гладила оголений торс і жетон, що висів на шиї.
Вестрі зняв штани та стягнув з мене сукню. На мить ми застигли — голісінькі під теплою зливою. Вестрі підійшов і провів білим бруском по моїй шиї. Коли мило торкнулося грудей, покриваючи шкіру бульбашками, мені перехопило дух.
Я притулилася до нього, насолоджуючись дотиком наших тіл, забрала мило й заходилася терти ним його груди, руки та спину. Дощ умить змивав бульбашковий слід. Вестрі вхопив мене в обійми й поцілував. У тому цілунку вчувалася пристрасть і жага. Він підхопив мене на руки — те, що залишилося від мила, вислизнуло з долоні на пісок — і поніс мене на наше ложе в бунгало.
* * *
Мені подобалося відчувати дотик покривала на голій шкірі. За годину злива минула, і я ніжно водила пальцями по обличчю Вестрі, а він дивився у вікно, що виходило на пляж. Його обличчя поросло жорсткою щетиною. Я порахувала рани на його обличчі. Чотири. Ні, п’ять, якщо врахувати розсічене вухо.
—Як там було? — прошепотіла я.
— Пекло на землі, — мовив він, спершись на подушки.
Я відчула в його голосі нехіть.
—Ти не хочеш про це говорити, так?
— Краще насолоджуватимуся цією прекрасною миттю, — відповів Вестрі й зірвав ніжний поцілунок з моїх губ.
Я згадала про Кітті й усвідомила, що минула вже не одна година. Із нею все гаразд? Стало соромно, що я так забарилася.
—Наш одяг, — ледь запанікувала я. — Він геть змокнув.
Вестрі підвівся і відкинув покривало. Я сором’язливо захихотіла, вивчаючи його красиве й дуже тіло.
—Я заберу його.
За хвильку він повернувся, тримаючи мою мокру зім’яту сукню. Я натягнула її через голову, а Вестрі вбрався в штани.
—Можеш залишитися довше? — запитав він, розчісуючи пальцями моє волосся.
—Хотіла б, але треба йти. — Я вже збиралася розповісти йому про Кітті, але зупинила себе. — Я обіцяла Кітті повернутися ще кілька годин тому.
Вестрі кивнув і поцілував мою руку.
Ми повернули голови до вікна, бо щось зашаруділо в кущах. А тоді почувся слабкий стукіт у двері.
Вестрі сторожко відчинив двері, я виглянула з-за його плеча й побачила Кітті. Вона стискала руками живіт, кривлячись від болю.
—Енн! — закричала вона. — Почалося!
Я навіть не роздумувала, як вона нас знайшла. Часу на балачки не було.
— Потрібно відвести тебе до санчастини, — підбігла я до Кітті.
— Ні. Я не витримаю, якщо інші побачать мене в такому стані. Та й усе одно запізно. Дитина вже народжується.
Вестрі роззявив рота й так і стояв, доки я допомогла Кітті піднятися східцями й лягти на ліжко. Подруга стогнала від болю, і на це було важко дивитися. Ленса слід покарати за те, що він з нею вчинив. Я похитала головою, втерла краєчком покривала піт із чола Кітті й подумки звернулася до Бога: «Будь ласка, нехай Кітті стане легше. Господи, дай мені сили».
Кітті стогнала голосніше. Я відчувала: щось не так. У думках спливло моторошне застереження Тіти, але я прогнала його з голови та спробувала зосередитися. Підібгавши ноги Кітті, допомогла їй умоститись і задерла поділ сукні. Руки тремтіли, а я намагалася пригадати хоч дещицю з того, що розповідали про пологи на курсах медсестринства. Гаряча вода. Щипці. Ефір. Покривала. Я знизала плечима. У моєму розпорядженні лише дві руки.