— Господи, як тобі не сором?! Якої ти, виявляється, поганої думки про мене…
— Не час для дорікань, ти згодна? Давай посваримося пізніше, гаразд? Отож, про сусіда…
Як з'ясувалося, Тимко робив мені стільки послуг, бо вважав, що я дію заодно з Георгієм. Трохи згодом, коли ми перемовилися з сусідом про це, з'ясувалось, що він і не припускав наявності в мене власного плану. Усе, аж до моєї згадки про якусь кішку того дня, коли Тимко, щоправда, без жодного успіху, намагався ввести в них із Жориком пароль «Чорна кішка», вказувало, що я працюю разом із Георгієм. Коли сусід помітив, що за ним стежать, вирішив більше не ризикувати, зустрічаючись із Жориком. Ось чому він просив мене переказати, що хвіст позбавляє його можливості діяти. Моє бажання ввійти в банду Артем сприйняв як наказ Георгія.
— Давай усе по порядку, — благала я, знову остаточно заплутана.
— Я почав розслідування…
Виходило щось немислиме. Виявляється, саме Жорик накинувся на мамину знайому операціоністку з розпитуваннями про Ожигова. Через нього Равлик відмовився відповідати взагалі на будь-які запитання. Причому Георгій вважав, що його методи, найголовнішою метою котрих був ефект несподіванки, обов'язково спрацювали б, коли б я не зачепила в розмові з операціоніскою цієї теми.
— Навіщо взагалі тобі знадобився Ожигов? — я ніяк не могла вгамувати свого обурення.
— Щоб знайти злочинця, просто необхідно багато чого з'ясувати про жертву. Робін, як стверджував Артем, ретельно копирсався в минулому та сьогоденні людини, перш ніж записати її у свої жертви. Виходить, хтось із оточення цих жертв повинен був співпрацювати з Робіним.
— Ось чому ти запитував у мене про губну помаду! — раптом згадала я, — ти стежив за хатньою робітницею Ожигова.
— Так, — Жорик навіть розгубився від глибини моїх знань, — а звідки ти й це знаєш?
— Робота така, — посміхнулась я. «Як же мало потрібно людині для значного покращення настрою! Усвідомлення, що вона — не абищо, та й по всьому. Що вона дещо може, дещо знає, дещо розуміє. На почуття власної значущості, по-моєму, хворіє переважна частини людства, вважаючи саме це почуття головним компонентом щастя. У мене, принаймні, саме так», — подумала я і знову засмутилась, цього разу від усвідомлення того, що моя внутрішня конструкція аж надто примітивна.
— Але з'ясувалося, що ця лінія веде в глухий кут, — як завше, не зважаючи на мої глибокі та щиросердні переживання, провадив Жорик. — Нічого Робін не досліджував. Просто дізнавався, хто має дорогі авто й проголошував цього «когось» ворогом народу та Дітей Дєточкіна.
— Може, він боровся проти дрібнобуржуазної психології в нашій країні, — навіщось я кинулася захищати Робіна. — Зверни увагу, всі викрадені ним авто — іномарки. Може, він проводив акцію на підтримку вітчизняного виробника, — мене саму розсмішила така теорія, — кричав іномаркам: «Янкі! Гоу хоум!» І віднімав їх у власників, щоб ті привчалися купувати вітчизняне.
— Як добре, що він тебе не чує! — посміхнувся Шурик. — Ідея б йому напевно сподобалась…
— Не сподобалася б, — заперечив Жорик, — метушні забагато. Довелося б замість іномарок ставити в гаражі до жертв «Запорожці», аби до кінця відповідати концепції. А Робін, зважаючи на все, не терпить зайвої роботи…
Коли ми вдосталь насміялися, знову перейшли до з’ясування стосунків. Виявилося, що це Георгій періодично заходив додому, це він залишив чашку на кухні, він же витирав мокрою ганчіркою свої сліди в передпокої.
— Як ти міг! Я мало не збожеволіла від думки, що хтось сторонній спокійнісінько походжає нашим помешканням!
— Звідки я знав, що ти така допитлива? Подумаєш, чашка… У такому поспіху дивно, як я ще голову не залишив удома… Я, до речі, потім повернувся і чашку цю прибрав, якщо ти помітила, — відбивався Георгій. — Не міг я не заходити додому! Повинен же був слухати Тимкові наради.
— Невже не можна було в усьому зізнатися?
— Ти не дала б мені й кроку ступнути вільно, намагаючись вигородити своїх друзів.
Нові подробиці справи і далі градом сипалися на моє самолюбство. Це саме Георгій викрав тоді з кафе Шурикову теку.
— Я не знав, що Шурика викрали, — зізнався Георгій, — вирішив, що Метр просто забув свою теку та зараз повернеться по неї. Я почувався трохи винним. Розслідую справу й навіть не намагаюся витягти з неї Шурика, котрий сам навів мене на слід злочинця. Одним словом, я залишив йому замість теки записку з натяком…