Сусід почухав біляву потилицю, широко посміхнувся, і став при цьому схожим на Жорика в моменти нападів Шкідливості. Він розвів руками, демонструючи, що не в змозі будь-що змінити.
— Ну не можу я слухати музику тихо!
— Я завдяки тобі незабаром взагалі не зможу музику слухати, — огризнулась я.
І тут я уявила, як це веснянкувате диво замішуватиме розчин, заліплюватиме дірку, зафарбовуватиме пляму… Я муситиму з ним про щось розмовляти, щось відповідати на його веснянкуваті запитання… Це остаточно позбавить мене можливості пережовувати свою Велику Образу та займатися самореанімацією.
Ет, ані хвилини спокою! Взагалі, раз уже день все одно доведеться присвятити навколишньому світові, краще було б змотатися на дачу до батьків. Мама давно просила заїхати допомогти. Їй чомусь закортіло раптом звільнити міську квартиру від усілякого мотлоху та перевезти його на дачу.
— Слухай-но, — звернулась я до сусіда, — скажи, тебе ж можна тут самого залишати? Ти ж більше нічого не розтрощиш?
— Кривдиш, — Артем скривився, — дядько Жорик мені все життя довіряв. Ключі ваші, типу, вічно в моїх предків зберігаються.
— Мало там що, — я справді трохи переборщила. Ображати недовірою Тимка було свинством. — А раптом ти якесь там Дитинча Дєточкіна.
Я спробувала звести розмову на жарт.
— Діти Дєточкіна, між іншим, у квартиру не полізуть, — вирішив повчити мене сусід, який начитався кримінальних газет, — вони тільки автомобілі крадуть. І потім, ніколи вони порядним людям жодної шкоди не завдавали.
— Ну гаразд, гаразд. Тобі б адвокатом виступати, — поквапливо закивала я і кинулася вдягатись.
Нашвидкуруч прикрила всі меблі в кімнаті газетами, згорнула килим, звернулася до сусіда з іще одним слізним благанням не розгромити квартиру остаточно і кулею вилетіла на сходовий майданчик. Страшенно хотілося побути на самоті. Трапляється іноді такий стан, коли присутність сторонніх нестерпна. За кермом улюбленого «Форда» я сподівалася за звичкою піддати себе самоаналізу та з’ясувати нарешті, як поводитися далі. Стосовно життя в цілому і щодо Жорика зокрема.
У голові чомусь крутилося зауваження Артема про шляхетність Дітей Дєточкіна. Річ у тім, що не так давно в нашому доволі спокійному місті з'явилося загадкове угруповання під назвою «Діти Дєточкіна». Мало не кожні три дні вони викрадали автомобіль, залишаючи замість машини візитку угруповання (на жаль, без номерів телефонів і адрес, але з незмінним написом «Діти Дєточкіна на варті справедливості»). Причому, ні «супернаворочені» сигналізації, ані складнокодовані замки, ніголомозі охоронці не могли зупинити викрадачів. Уся міська міліція ось уже два тижні перебувала в стані бойової готовності. Судячи з назви угруповання, викрадачі претендували на роль послідовників героя фільму «Берегись автомобиля».
Теж мені Робін Гуди… Не знаю… «Я краду тільки в багатих!» — мені завжди здавалося сумнівним таке виправдання крадіжки. І потім, якщо в цьому світі справді є люди, готові судити про те, хто нажив своє добро чесно, а хто ні, то їх негайно слід показати психіатрам для вивчення яскраво вираженої манії величності.
«На щастя, мій старенький «Форд» ніяких злочинців не зацікавить, — посміхалась я дорогою. — А якщо й зацікавить, то до гаража їм потрапити ну ніяк не вдасться. Хіба що доведеться викрадати авто разом із гаражем…» Турбувалася я більше для порядку, аніж серйозно, оскільки Діти Дєточкіна крали тільки нові іномарки. Моя власність вочевидь була в повній безпеці. «Форд», подарований мені благовірним ще в період його, Жорикових, залицянь, мешкав поки що в гаражі Нинішньої Другої Дружини мого Колишнього Другого Чоловіка. Так уже вийшло, що ми з Шуриком — так звуть Другого Колишнього — знову жили за п'ятнадцять хвилин пішки одне від одного. Раніше, відразу після другого розлучення, я наймала квартиру неподалік від місця, де мешкав Шурик. А згодом він перебрався до нової законної дружини (варто зауважити, що сталося це значно пізніше за наш із ним розрив), а я до незаконного Жорика. Наші половини, за дивним збігом обставин, жили в одному районі. Таким чином, ми з Шуриком знову виявилися сусідами. Певна річ, я просто не мала права не скористатися люб'язно запропонованим місцем у Шуриковім гаражі. Звичайно, розумніше було розтягти романтичний період стосунків із Жориком, аби встигнути отримати на додачу до «Форда» ще й гараж. Але, на жаль, я ніколи не вміла застосовувати власні почуття для корисливої мети. Втім, мій Другий Колишній Чоловік, він же нинішній чоловік моєї близької подруги Вікторії, зовсім не відчував незручностей від мого вторгнення до їхнього величезного гаража.