— Поки ти обстановку утвориш, вiн таких дiлов натворити встигне.
— Ну, "встигне"! Треба слiдкувати за ним. Якiв Гнида кашлянув i перехилився до товаришiв. У нього, мовляв, теж план і. Не який мудрий. Ну, а коли б вийшло все так, як думаіться, дуже б добре було. Це так: учора в млинi вiн допiзна був, а Давид молов саме з Тихоном. Ну, Тихiн ото пiшов додому чогось, а Марiю прислав за себе. Так, от же чортова баба, — сама до парубка в'язне, при людях прямо. А потiм разом iз млина i вони поїхали, а вiн, Гнида, пiшов. Так бiля ворiт Мотузчиних бачив: закручують уже любов. Начмiлiцiї аж шпорами дзенькнув.
— I добра молодиця?
Якiв зiтхнув важко i, примруживши очi, покрутив головою.
— Писанка. Та ще дiтей немаі ж, — як дiвка. Ну, а Тихiн же хворiі, от i найшла собi молодця.
Трохи помовчав Якiв. Марiя перед ним як жива. Ворухнулись широкi брови в Якова.
— Да. Так ото я й подумав: чи не можна б на цьому роль зiграти? От як закрутять вони, щоб хоч поговiр пiшов. А тодi пусте вже: Давида й де — небудь пiдстерегти можна. А чи й просто в хатi — завжди читаі кiнець стола проти вiкна, — i кiнцi у воду. Хто? А ясно хто: в кого жiнку одбив — з ревнощiв. А за це скiльки дадуть?
— Вiсiм рокiв, — сказав начальник мiлiцiї поважно.
— Та ну, брат?! — аж звiв брови радiсно здивований Якiв. — От би!.. — i знов пiдiйшла й стала Марiя перед ним як жива. Щось думав Якiв, а сказав тiльки:
— Да, це треба…
Усi погодились на тому, що дiйсно план Гнидин добрий. Але чи вiн удасться — це ще питання, бо все залежить од того ж самого Давида та Марiї, а збоку вплинути нiяк на розвиток отих подiй. Добре як добре. А на всяк випадок у Данюшi iнший план зародився.
Трошки складнiший, правда.
Всi глянули на Данюшу. А вiн, мiцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком i почав розгортати свiй хитрий план. Слухали його уважно всi й захоплено. На яких деталях, бувало, не втерпить хто i, трiпнувши головою, кине: "От здорово!" Знов притихав, пильно дивився в Данюшине обличчя. А як скiнчив, Матюха вдарив кулаком по столу й сказав:
— Оце й я розумiю! Главне — правильно Данюша каже: коли це в мене було, щоб проти голосував хто? А то аж сiм! Пiдняли вуха.
— Можна так зробити, щоб самi селяни й розквиталися з ними начебто самосудом, — сказав Якiв.
— Та там уже найдемо як! П'імо за удачу! Пили. Мiж чарками ще говорили про те ж: то той, то iнший вставляв якусь деталь. А начмiлiцiї, блiдий од хмелю, раптом промовив:
— Треба ще жiнку якусь у дiло вплутати. Що ж я буду дiзнання робити на суху! — вiн одкинувся на лiжку головою до стiни й, рукою обнявши за голову Матюху, притяг до себе. Щось говорив тому стиха. Матюха знизав плечима й випростався.
— I чорт тебе знаі, - сказав уголос, що в тебе за смак отакий дурацький. Ну, що ти в нiй знайшов: мале, сухе.
— Про кого це? — поцiкавився Данюша. — Не про Зiньку бува?
— Та тут Льоньцi в душу запала, засмiявся Матюха. Огиренко непевно здвигнув бровами. А начмiлiцiї раптом звiвся на лiжку i, п'яно блискаючи очима, нетерпляче:
— Що, кiнчили, значить?
Ще хвилинку — розподiлили ролi; план, власне, який удасться: чи Гнидин, чи Данюшин. А до того часу треба пильно стежити всiм за ним i, головне, треба його якимось замкненим колом обвести, щоб вiн iз нього не випорснув. Це вже Сахновського справа: в районi "очки всiм повтирати" й пошту перевiряти.
Постукав хтось у дверi. Лiза зайшла. Спитала: чай їм сюди чи, може, вийдуть у їдальню?
— Зараз, — сказав Матюха. Потiм згадав щось i повернув голову до жiнки: — Де там та Зiнька з кислицями?
— Хiба не вносила? — здвигнула Лiза плечима й вийшла.
Сахновський сiв на лiжку, очима до дверей. Не чув уже, що там говорили.
Десь тiльки далеко — далеко, там, за дверима, засмiялися жiнки, i тужив далеко десь жiночий один око голос. I раптом так i здвигнувся — одчинилися дверi, зачинились — знов десь далеко — далеко… А Зiнька пiдiйшла до столу, поставила миску i швидко крутнулась. Матюха спинив її.
— От що. Набери вiвса в цеберку в коморi. Та даси коням начальника мiлiцiї. Та ключ вiзьми, замкнеш клуню. Не давала ж iще?
— Ви ж не казали нiчого.
— Ну от, iди!
Зiнька вийшла. На кухнi самовар збiг — господиня накинулася з лайкою на наймичку. А та вже така змучена за день, голова як не розвалиться, — i не сказала вже нiчого, тiльки плечима знизала. Потiм накинула хустку велику на голову i, взявши пiд лавою вiдерце, вийшла з хати.