— Короткі зачіски зараз у моді, — зрадливий голос тремтить благанням.
— Потри, відмиємо.
Я боюся довго дивитися на нещасного монстра, хоча вряди-годи кидаю на нього погляди. Бідолаха.
— Чому Дивника не розчакловано?
— Причини можуть бути різні. Може, монстрятко — сильна особистість. Таких як зачаклуєш, то потім не вернеш. Слухай, які зараз спідниці носять?
Вона зігнулася над тазиком з протилежної сторони і терла свій шматок волосся. Обличчя Мрії видно не було, на видноті ж була її маківка, обвита слизькими коричневими водоростями.
Я намагалася відсунути носа подалі від її голови.
— Різні.
— Угу. А кольори які в моді?
Я подумала, стенула плечима і мовила:
— Різні.
— Угу… Слухай, а Мереж тобі як?
— Тобто?
— Як хлопець.
— Ну… він такий… дивний, психований трохи. У нього, здається, комплекси, чи, може, навпаки.
— Угу… А вільний?
— Що?
— Ну, в плані жінок.
— Гадаю, вільний. У цьому плані.
— Угу. Ну, шукача не беремо, його чіпати не треба. А Радник як?
— Я його не знаю.
— Ну, ніби імпозантний.
— Давай я тебе підстрижу?
— Ну що ти, я тебе й так обтяжила. Три.
— Доки слизьке, стригти легше. Серйозно. Заощадимо час.
— Як гадаєш, я йому сподобаюся?
Я оглянула кучму на її голові і довгу худорляву спину з барельєфом ребер.
— Так!
Я спіймала докірливий погляд Дивника. Мовляв, як ви оце дурниці теревените, коли я в такому становищі.
— Як допомогти монстряткові?
— М-м… А в мене був десь, до речі, шампунь від блошиць.
— Як йому повернути справжню оболонку?
— Причина невдачі в ньому самому. Тож хай шукає.
Дивник опустив очі, зліз зі стільця і поплентався в невідомому напрямку, плутаючись у шести лапах.
22
— Прокляття може застрягнути, наприклад, на людині з надто сильною волею або надто розвиненими певними здібностями, — розповідав радник.
— Якими?
— Фактично, будь-якими. Якщо людина талановита, то з цим будуть проблеми.
— Добре хоч я ні на що не перетворився, — похитав головою Мереж.
Бурецвіт зміряв його зневажливим поглядом.
Ми сиділи у вітальні Мріїного будинку, на першому поверсі. На другому господиня наводила красу. Вона ще не показувалася чоловікам на очі після зняття чар.
— Можуть бути й інші причини, звісно. Але, я гадаю, це питання часу. Рано чи пізно прокляття з нього зійде.
Я роздивлялася радника. Мене бісила його поза. Він закинув ногу на ногу і якось дуже сильно вивернув зад. Так фотографуються дівчата в бікіні.
Бурецвіт мовчав і крутив у руках чорну кульку. Він змусив мене її йому здати. Взагалі я була тепер у немилості. Причому в усіх, крім радника. Я поглянула на Мережа. Той ще ображався на нас.
— Мереже… ти…
— Що?
— Ну, ти пам’ятаєш, у лісі тоді… той крик. Що трапилося?
Ти ніби цілий.
— А я звідки знаю.
— То це був не ти? — перепитала я.
— Ні.
— Але тоді хто ж?
— Може, шукач?
— Вибач, у мене не такий приємний голос.
— Зачекайте, невже в ту ніч там був хтось ще?
— Це цілком можливо, — сказав Мереж.
— Тоді… може, його пошукати?
— Нащо?
— З ним щось трапилося. Зле.
— Чого ти переймаєшся? — дратівливо спитав шукач. — То був він. Мереж. То був його голос. Побачив, мабуть, оту свинокозу і заверещав.
— Не бачив я ніякої свинокози!
— А та коза дуже небезпечна? — спитала я у Бурецвіта.
— Ну, безпечною вона не виглядає.
— Там був іще твій монстр, — сказав Мереж. — Як ти вважаєш, перетворюватися на монстра приємно?
— Доброго вечора, — почулося зверху.
Ми підняли голови і побачили Мрію в довгій напівпрозорій нічній сорочці. Під нею, здається, були короткі чорні шорти і блузка корсетом, теж чорна.
— Е… ви вже спати лягаєте? — промимрив Мереж.
Знекровлене довгим миттям ріденьке волосся розкидане по плечах Мрії. У її зелених очах — очікування неймовірного успіху. Звичайно, порівняно з тим, що було раніше, виглядала вона просто шикарно.
Мрія почала граційно спускатися сходами.
— Ні ще. А чого ви питаєте?
— Я… просто ви в нічній сорочці.
Мрія зупинилася і оглянула себе.
— Справді. А я ще думала, як воно називається.
— Вам личить, — додав Мереж.
— Дякую.
Вона спустилась і сіла у крісло. Сіла так, як сідають у нього в меблевій крамниці, коли хочуть визначити, наскільки воно може бути комфортним.
— Як це чудово — не почувати себе потворою.
Всі промовчали.
Я помітила, що в кімнаті з’явився також Дивник. Коли і звідки він прийшов — невідомо, але його чотири ока були все такі ж сумні. Монстрятко залізло на старий пуфик і ледь гойдало хвостиком.