Принаймні це не звичайний борщ, не такий, як усі. У цьому борщі я виразила свою індивідуальність. Своєрідний смак, так. Але ж їдять люди різну екзотику, то чом би й цього не поїсти?
— А я не голодний, — каже Бурецвіт. — Мені взагалі худнути треба. Серйозно. Шукач повинен бути струнким, спортивним. Так?
— Готуйте промови. Завтра йдемо до клубу, — сердито нагадала я. — І ще. Бурецвіте — годуєш сьогодні рожу-вампіра, Мереже — складаєш мені «38 речей». Дивнику! Де цей волохатий бовдур? Дивнику!
7
Коли ми наступного разу з’явились у клубі, то мали таке приємне відчуття, ніби на нас там чекали. Мало того, шановні любителі дивовижного ледь не забули про своїх інопланетян.
— Я бачила ті оголошення, ті знімки, — шепотіла нам із Мережем пані Шума, витончена жіночка років тридцяти з довгуватим носиком, — невже він і справді виглядав так жахливо раніше?
Вона хитнула головою вбік Бурецвіта, що стояв далі, оточений когортою зацікавлених.
— Так, — відповіли ми хором.
— Важко повірити. Це просто диво якесь.
— Я сам, тільки це між нами, — застеріг мій учень.
Шума закивала, погляд її став жадібним.
— Я сам займаюся зараз у нього, — довірливо повідомив Мереж. — Прагну вкоротити носа.
— Вкоротити носа? — Шума була приголомшена. — Хіба таке можливе?
— Ще два місяці тому він був довший на півсантиметра.
— Ви мене розігруєте…
— Які там розіграші… тільки це — між нами.
— Я — могила, — пообіцяла Шума. — А що ви робите для цього?
— Дивіться, — Мереж приставив палець до носа і став тиснути на кінчик.
— Три секунди тиснете, три — відпочиваєте.
— Ага.
Шума поклала довгий ніготь на ніс, а очі скосила на наручний годинник.
— А потім так, ніби втягаємо носа, кривимося. Ніби дуже неприємний запах, — Мереж демонстративно зморщив носа. — Це чудова метода. Ви можете робити це скрізь, — вдома, на вулиці, на роботі. Головне — повторювати якнайчастіше. Ні-ні, скалитися необов’язково, тільки втягати носа.
Шума кивнула і ще раз скривилася. Зберігати серйозний вигляд якраз було ще порівняно легко, набагато важче мені далася легенька доброзичлива усмішка, більш природна за таких обставин.
— Ви мене розігруєте, — сказала Шума, схожа на мавпу з цією гримасою.
— Це добре, що ви мені не вірите, — зітхнув із полегшенням мій учень. — Бурецвіт буде невдоволений, що я це комусь розпатякав. Я ж, наприклад, заплатив гроші, щоб дізнатися про ці вправи.
— А ви, — Шума звернулася до мене, — ви щось таке робили?
— Ну… — я роблено розсміялася, — розумієте, я ж жінка, і мені не так легко розкривати свої таємниці.
— Звичайно! — втрутився Мереж. — Те, що ви бачите, — не дарунок природи, а результат наполегливої праці.
— Мереже, — зашипіла я.
— Лірино, — сказав мій учень серйозно, — ми не повинні соромитися цього. Ми пройшли довгий і важкий шлях. Не в усіх вистачає сили волі й терпіння. А Лірина, Лірина нічого не боялася. Вона робила вправи весь час. Вдень і вночі, на самоті та в компанії. Попри насмішки оточення.
Я скромно опустила очі.
— Звісно, мені ще багато треба зробити. Це тільки початок.
Роки за два я зможу вийти заміж.
— Я гадаю, ви могли б зробити це й раніше. Я бачила стільки заміжніх крокодилів, — підбадьорила мене Шума. — А хто розробив цю методику?
— Сам Бурецвіт. Це — дивовижна людина, справді дивовижна. Він дійшов до всього сам. Ніхто не вірив. Його підштовхнуло до цього нещасливе кохання. Він полюбив одну дівчину. Вона була просто красуня. А він, він був… ну, ви бачили.
— Страшне й сумне, — кивнула Шума.
— Майже десять років пішло на це. На проби й помилки. Розумієте?
— Десять років?
— Зараз він виглядає молодшим, ніж є насправді, — посміхнулася я.
— Він геній, — впевнено сказав Мереж. — Але… такий наївний, такий сором’язливий, такий безкорисливий. Він міг би заробляти мільйони на цьому. Але робить свою справу з любові до мистецтва.
— Але ж ви казали щось про гроші.
— Так, але в нього не так багато клієнтів. Більшість людей не може повірити. Знаєте, ми зараз усі живемо серед техніки, про яку мало хто знає, як вона працює, серед невимовних термінів, серед заплутаних теорій, ми так звикли до всього цього, що надаємо перевагу складним речам і не можемо повірити в ефективність простих. Тому я завжди вважав, що всі клієнти Бурецвіта — люди особливі. І він стільки часу приділяє кожному з них, що, повірте, це можна назвати безкорисливим.
— Так, усе геніальне — просте, — протягла Шума.