— Ні!
— Ні!
— Вони люблять нас!
Бурецвіт сумно зазирнув їй у вушну раковину, ніби хотів перевірити, чи не видно крізь неї бокову стіну приміщення.
— Ой лишенько, що ж ви такі наївні, — сплеснув руками Шмига. — Розплющіть очі!
— Такі, як ви, пане Шмиго, руйнують цей світ!
— Хто я такий, щоб руйнувати світ? — розсміявся Шмига.
— Якщо ви наполягаєте… — шукач авторитетно зашепотів їй щось.
— Ви — ніхто! Ніщо! Черв’як!
— Панове, припиніть це, будь ласка! На що ви перетворюєте засідання?
Бурецвіт відхилився. Панянка усвідомлювала почуте. Це, мабуть, давалося нелегко.
На сцену скочив молодик, невеликий на зріст. Він відштовхнув Шмигу і затараторив у мікрофон:
— Що ж це таке, шановні? Ми всі — розумні, талановиті й виховані люди, чому ж ми не можемо порозумітися? Ми повинні поважати одне одного. Кожен має право на особисту думку.
— Пане Стелько, залишіть, будь ласка, сцену, дайте панові Шмизі завершити! — гримнув ведучий.
Добродійка встромила в шукача вимогливий погляд.
— Ви знущаєтеся з мене?
Бурецвіт гмикнув і заперечливо похитав головою.
— Скільки разів я чув це.
— Кожен мусить розуміти, що не знає всього. Слухати інших. Слухати уважно.
— Пане Стелько!
— Кепсько, що ми не чуємо одне одного.
— Пане Стелько!
— Це так образливо, коли тебе не чують.
— Пане Стелько!!!
Дама стулила губи і кліпала очима.
— Ви просто… знущаєтеся з мене…
Шмига схопив мікрофон у руку і відбіг із ним.
— Готуйте зброю, шановні! Нам треба боронитися! Інопланетяни атакують!
— Пане Стелько, злізьте зі сцени! Висловитеся згодом! Пане Шмиго, не бігайте з мікрофоном!
— Не вірю жодному слову, — жорстко промовила панянка, презирливо скривила носика і пройшлася по наших ногах назад.
— Я — черв’як! Так, я черв’як! — Шмига ганяв сценою. — Ми всі черв’яки, але я хочу врятувати цей черв’ячий, поганий, бридкий світ від кращих і досконаліших, якщо вони хочуть його знищити!
Ведучий сів на краєчку сцени, звісив ноги і опустив голову на руки.
— Це що, парад блазнів? — поцікавився Мереж. — Чортівня, ми навіть поїсти з собою не взяли.
— Не знаю, це так дивно, Мереже. Їхню би енергію і пристрасть та на якусь корисну справу.
— А зараз енергія та пристрасть нікому не потрібні. Тому й доводиться зливати їх у такі от унітази. Я достатньо образно висловився?
— Так. Принаймні я нічого не зрозуміла.
— Я втомився, Лірино, — зітхнув Бурецвіт. — Я від них утомився.
— Може, не від них, а від тієї тітки? — я нахилилася, щоб роздивитися брудний відбиток на черевичку.
— У мене теж є ця проблема. Зайвої енергії, — поділився мій учень.
— Справді? — протягнув Бурецвіт. — А в мене немає.
— А в мене є. Тільки я її вирішую інакше. Не так, як вони.
— А як?
— Я пишаюся тим, що я — черв’як! — голосив Шмига.
— Творчість.
— А-а…
— Угу.
— Треба тебе більше навчанням завантажувати, — вирішила я.
Нарешті ведучий підвівся, наздогнав промовця і вирвав у нього мікрофон.
— На сьогодні ВСЕ! Зрозуміло? ВСЕ! Хто буде порушувати дисципліну — не дам більше слова! І на наступний раз готуйте НОВІ ТЕМИ, ясно? До побачення, шановні, було дуже приємно!
Він знесилено опустив руки.
— Слава Господу, — видихнув Мереж. — Ходімо звідси.
Ми підхопилися з місця і подалися до виходу. Раптом біля нас постали дві дівчини. Одна з них була пані Вулик, прихильниця теорії янголів-інопланетян. Інша була нам іще не відома. Середня на зріст, з круглим обличчям і темним кучерявим волоссям.
— Добрий вечір, — сказала вона. — Мене звати Мася, а це — Вулик. Ми хотіли з вами познайомитися.
— Дуже приємно, — відповів Бурецвіт.
Ми почережно назвали свої імена.
— Про вас такі дивні речі розповідають, — трохи зніяковіло пробурмотіла Вулик.
— Справді? До речі, нам сподобався ваш виступ. — Мережева щетина розпливлася в усмішці.
— Правда? — Вулик зашарілася.
Бурецвіт угукнув.
— Скажіть, будь ласка, — раптом випалила Мася, — ви нас усіх розігруєте, так?
Ми перезирнулися.
— Чому ви так вирішили? — я насупила брови.
— Ну…
До нас підійшов сердитий ведучий.
— Новенькі? Вже другий раз?
— Так, — обережно підтвердив Мереж.
— Наступного разу будете?
— Так.
— Добре, готуйте втрьох свою тему. Щоб кожний щось сказав. Наступного разу починаєте засідання. Не можна довго ходити і не виступати, зрозуміло?