Ми кивнули.
— Тема повинна бути цікава. І ніяких провокацій! Зрозуміло?
— Цікава без провокацій? — розгублено перепитала я.
— Цікава без провокацій, — відрубав ведучий. — На все добре.
— До побачення…
Він розвернувся й пішов.
— Е… то що ви казали? — усміхнувся шукач до дівчат.
— Ми просто… не знаємо, чи можна вірити… вам? — Вулик широко розплющила очі та підняла брови на знак своєї розгубленості.
— Можна, — запевнив Бурецвіт.
— Ну, ми б, може, і не вірили, — стенула плечима Мася, — якби у вас не були такі чесні очі. Ну, до наступного засідання.
— Приємно було познайомитися, — пробурмотів шукач.
Мереж кивнув з кислою міною.
За кілька хвилин ми вийшли в морозну темряву з розкиданими де-не-де плямами світла від ліхтарів.
— Ніколи ще мені не було так гидотно, як від компліменту про чесні очі, — промовив шукач.
8
Ми сиділи у невеличкій кав’ярні. Головною її принадою визнали те, що тут було тепло. Тепліше, ніж назовні. Компанію нам склав русалка, що волів дізнатися про наші успіхи.
— Пам’ятайте про час, якого мало, — наставляв він. — А то ви вже, бачу, розслабилися.
Хлопці назамовляли гарячих страв і м’яли серветки в очікуванні.
— Ви мене слухаєте?
Ніхто його особливо не слухав. Бурецвіт поглядав на офіціантку, щоб вона, бува, про нас не забула. Мереж шкрябав виделкою скатертину. Що ж до мене, то мої думки займало інше. Я розуміла, що це зовсім невчасно і геть несерйозно, але що поробиш.
— До речі, як там ваш монстр?
— Добре, — механічно відповіла я.
Річ у тім, що вчора ми з шукачем і Мережем пішли в кіно. Фільм був, чесно скажу, не дуже. Маразматичний фільм.
— Як це «добре»? — розсердився русалка. — Що тут може бути доброго? Ви дізналися, хто це?
— Хто? — перепитала я.
Але у фільмі був дуже симпатичний актор. Грав він не надто, але ж такий лапуля.
— Хто ваш монстр?! Якщо він був людиною, то ким?
— Яка різниця, — я пересмикнула плечима.
— Велика. Чомусь же в Моротемна за нього душа болить.
— Ми дізнаємося, — пообіцяв шукач.
Нам принесли замовлення. Всі накинулися на їжу, і лише русалка велично розбовтував ложкою свою каву з молоком.
— Оце — борщ, — сказав Бурецвіт до мене, — отак він смакує. Тому вигадай іншу назву для тієї сумнівної страви, яку ти готуєш, Лірино.
Я не відреагувала. У нього вдома чау-чау і маленький папуга. Це я про того актора. Я обговорила це з Вулик по телефону. Вона погоджується, що любов до тварин — добрий знак.
— Як вас прийняли у клубі? — русалка осміхнувся. — Я бачив ті оголошення. Блазні.
— Прийняли непогано, — доклав Мереж. — Не знаю, правда, що вони про нас думають.
— А вас це цікавить?
— Трохи.
— Нічого хорошого, — встряла я.
Ну, може, крім тих двох дівчат. Ми з ними вже потоваришували. Виявляється, Масі раніше теж подобався цей актор. Він мешкає далеченько, старший від мене на двадцять з гаком років, але то нічого. Кепсько, що він одружений.
— А тобі, шукачу, цікаво, що вони про тебе думають?
Шукач витер губи серветкою і невизначено похитав головою.
— Мабуть, трохи.
Тож тепер я маю таку біду. Бісів лицедій вліз у мою дурну голову і заважає виконувати обов’язки провідника. Тож я роблю те, що завжди. Якщо мені потрібно позбавитися романтично-еротичних фантазій про недосяжного чоловіка, я уявляю собі, що він у мене закоханий.
— Трохи? Чи дуже?
Бурецвіт замислився.
— У моєму становищі, здається, краще й не знати, що про тебе думають.
Отже, історія така. Приходить цей тип у мою крамничку по квіточку. Треба, щоб у руках у нього було щось велике, гарне і ламке. Наприклад, велетенська кришталева ваза. На біса йому велетенська кришталева ваза? А, хай буде. Так от, приходить він і пускає вазу, вона падає, розсипається на кришталевий дощ. Ну, це він мене побачив і одразу закохався.
— Голову в пісок? Боїшся дізнатися, що вони думають зле? — допитувався русалка.
Бурецвіт поклав руки на стіл і спрямував погляд у нікуди.
— Ні. Просто це неприємно.
Плакуче деревце верещить, бо йому шкода вази. Я притуляю руки до грудей і кажу: «Ой».
— Отже, неприємно.
Русалка поглянув на мене з батьківською ніжністю. Що це з ним? Потім перевів погляд на шукача.
— Звісно, неприємно. А якщо вони щось приємне про тебе думають, то тобі цікаво, що саме?
— Русалко, задовбав, ага, — позіхнув Мереж.
«Я завжди мріяв про дівчину, яка жила би серед квітів і мала очі мавки». А я тоді кажу: «Е…» Ні, я кажу: «А я завжди мріяла про чоловіка, який не верз би дурниць».