— Новенькі? Та це вже наші люди! Чи не так?
— Кодло, мені теж не подобаються ваші анекдоти, і під стіл я лізти не хочу, — рішуче промовила Мася.
— Масю, — Метелик стукнув п’ястуком по столу, — молодець!
— Так, наша Мася — розумничка, — долучився до похвал Стелько.
— Я її люблю, — зауважив Метелик.
— На наступному засіданні я порушу проблему свободи слова, — сказав Кодло і відправив до рота грибочок.
— І я її люблю, — виголосив Шмига, — я і Кодла люблю.
Хоч і знаю, що от прийде Кодло до клубу, зійде на сцену і всіх нас, кого треба, багнюкою вимаже, і так це в нього розумно і тактовно вийде, що не присіпаєшся.
— Ну, розійшовся, — буркнув Кодло.
— Я вже і новеньких наших люблю, хоч і знаю їх іще мало.
Росо, куди ти дивишся, в гостей тарілки порожні!
— Голубці будете? — спитала Роса.
— Ні, дякую, — відповів Бурецвіт.
— Давайте, я не відмовлюся, — закивав Мереж.
— Який салатик іще не куштували?
— Ні, ні, досить, дякую, — сказала я Метелику, що вже майже до країв наповнив мій келих.
— Ви щось цікаве готуєте на наступний раз? — поцікавилася Мася в шукача.
— Так.
— Ще б пак. Ви просто… як скринька з сюрпризами.
Я не зрозуміла, чи то вона зверталася до нас трьох, чи то до Бурецвіта на «ви».
— Такого якраз і не вистачало нашому клубові. Ви ж нас не полишите?
Дивилася вона лише на шукача.
— Ні.
— Це добре. Вам із нами затишно?
— Так.
— Це добре.
— Нам треба частіше зустрічатися поза клубом, — сказав Шмига. — Може, поїхати кудись. Знаю, зараз не сезон. Але… м… наприклад, узимку можна з’їздити в гори, покататися на лижах. Хоча б на кілька днів.
— Так, а влітку, бо воно ж коли-небудь знов настане, — очі Вулик загорілися, — влітку можна здійснити подорож навколишніми селами.
— На машинах? — запитала Роса.
— Ні, по-старовинному.
— Пішки?
— На конях, — усміхнулася Мася.
— До літа ще дожити треба, — сказав Мереж.
— Це точно, — кивнув Бурецвіт.
— Ви обов’язково маєте поїхати з нами! — вигукнула Вулик. — Лірино, чого мовчиш? Ви всі поїдете з нами. Так?
— Гм. Якщо ви захочете.
Шмига підскочив із келихом.
— Тост! Пропоную тост!
— О, тост! — підхопив Кодло. — Давай краще я. Мені тут нещодавно один розповіли.
— Звісно, — відмахнувся Шмига, — тільки чомусь мені здається, що ми разів десять його вже від тебе чули.
— Ні, це новий!
— Ти завжди так говориш. Я не знаю, як можна мати одночасно таку ціпку пам’ять на анекдоти і такий склероз.
— Шмиго!
— Не заважай. Тост. Проголошую тост!
— Проголошуй уже, — сказав Метелик. — В усіх налито?
— Так от, тост. За наших нових друзів: Ліринку, Бурецвіта, Мережа!
Вулик заплескала в долоні.
— Коли ви познайомитеся з нами ближче, то зрозумієте, які ми чудові. Куди! Ще не пити, ще не весь тост. Так от, щоб наші любі друзі…
— Це ви йому зараз любі друзі. А спробуйте з ним посперечатися — порве, — не залишився у боргу Кодло.
— Кодло! Мій любий Кодло! Не лайся, давай я тебе поцілую.
— Стоп! Оцього не треба.
Шмига перехилився через стіл, щоб дотягнутися до приятеля, і випнув вуста. Кодло поспіхом відсунувся разом зі стільцем.
— Любий, обережніше, ти все поперевертаєш, — застерегла Роса.
— Ну, гаразд. Завершую тост. Щоб наші нові друзі були здорові, повноцінні, не ламали рук-ніг, добре спали, щоб статеве життя було цікаве… не пшикай на мене, Росо. Так от, щоб наша зустріч з вами стала і для вас, і для нас цінним відкриттям у житті. Щоб ми тішили одне одного, стали справжніми товаришами. Ну що, ура? Ура!
Всі повставали і зігнали свої келишки у єдину дзвінку хмару над столом.
17
У середу Дивнику зробилося зле. Я майже цілий день його не бачила і, збагнувши це, знайшла звірятко на кріслі у залі, де воно згорнулося клубочком у моєму капелюсі та дрібно тремтіло. Я торкнулася Дивника і відчула, що він значно гарячіший, ніж зазвичай. У відповідь на запитання про його самопочуття монстр жалібно заскиглив. Я гадки не мала, що робити. Як лікувати невідому науці шестилапу тварину, на яку перетворився гомо сапієнс?
Дивник нічого не бажав їсти, не вилазив із капелюха і навіть не видавав жодних звуків. Неабияк налякана, я почала надзвонювати русалкам. Вони сказали мені, що це починає сходити закляття і що краще його не чіпати.
Мереж засумував. У Вулик, виявляється, є хлопець. Цю приголомшливу новину вона повідомила йому вчора. Три місяці тому її обранець переїхав до іншого міста, не попрощавшись. А днями повернувся. Не знаю, як там у них все налагодиться тепер, але Мереж у прольоті.