— Того? — перепитала я.
— Хворий на всю голову, — сказав Мереж. — Я теж чув про нього.
— Він відає долі, — повідомила я.
— Он як? — шукач підвів брову.
— Так.
Я відклала журнал і відпила своє какао.
— То він ніби оракул? У нього професія така? — поцікавився мій учень.
— Так.
— Не хотів би я таким займатися…
— Мереже, а чим би ти хотів займатися? Взагалі, в житті? — раптом спитала я.
— Не знаю…
Зазвичай, коли люди відповідають на таке запитання «не знаю», це означає, що вони добре знають, але не хочуть говорити.
Втім, у цьому випадку це дуже скидалося на правду.
Раптом на наш стіл впала тінь. Ми підвели голови.
— І як вам не соромно було купувати контрабандний туалетний папір? — похитав головою Моротемн.
Шукач став повільно підводитися.
— О, не турбуйтеся, — зупинив його жестом чародій. — Я взяв стілець від сусіднього столика. І він справді впхав стільця межи мною та Мережем і всівся на нього, ніби так і треба. Бурецвіт обпік його гнівним поглядом.
Мене аж пересмикнуло. Мереж трохи зблід.
— Що ви тут робите? — спитав шукач.
— Вирішив скласти вам компанію, — відгукнувся він, присуваючись ближче до столу.
— Ви не повинні так робити, — зауважила я.
— Знаєте, що справді непокоїть мене, Лірино? Хто ж тепер годуватиме вас обідами?
— Ну… — розгубилася я, бо це хвилювало і мене також.
— Ви хочете, аби ми вас кухарем найняли? — спитав Мереж.
— Ні, — відказав Моротемн. — Проте я хочу поділитися із вами відомостями.
— Справді? Якими? — спитала я. Він був незвично близько, в мене від того розбігалися думки.
— Та гора, де ви мусите шукати могилу, називається Синьою.
— Синя гора? Звідки ви знаєте?
— Розумієте, так вийшло, що я чув підказки пані Мрії, і слухав я їх значно уважніше за пана Бурецвіта. Як щодо розгадування ребусів, то шукач, на жаль, аж ніяк не такий вправний у цьому.
Тому, гадаю, ви мусите повірити мені як найрозумнішому із зацікавлених сторін. Каву, будь ласка!
— Бурецвіте, сядь, — тихо сказала я шукачеві, що досі стовбичив над нами на напівзігнутих ногах.
— Найрозумнішому? — перепитав Мереж.
— А ви як гадаєте, хто тут найрозумніший?
— Я тут найрозумніший, — не розгубився Мереж.
— Лірино, як тобі подобається цей нахаба? — гиготнув чародій.
— А що, — сказала я. — Файна відповідь, нікого не образила.
— У моїй голові більше сотні голів, — по-доброму так посміхнувся Моротемн, гіпнотизуючи мене своїм поглядом. — А ви знаєте, кількість переходить у якість. Подобаєтеся ви мені, Лірино. І доля у вас, певно, цікава.
— Нічого цікавого, — запевнила я.
— На все добре, — раптом вимовив чародій, підвівся і швидко вийшов з кафе.
Бурецвіт, нарешті, опустився на свій стілець.
— Це вже занадто, — сказав він.
— Запиши про всяк випадок у свій нотатник, — порадила я. — Гора називається Синьою.
— Я запам’ятав.
— Каву замовляли? — спитала офіціантка, що якраз підійшла з тацею.
6
Ми сиділи в номері 105 готелю «Ладаяра» в місті Місячному і ще не могли оговтатися від шоку. Було тихо й нудно, мені явно бракувало Дивника. Коли ми їхали до Ладаяри, мене втішало, що Дивникові так буде краще, у справжній, людській подобі. Зараз це мене вже зовсім не тішило.
Ми не поїхали додому, бо все для наступного завдання я мала з собою, тож не було сенсу гаяти час. Я мала приготувати зілля Миті й навчити готувати його Мережа. Він виявився значно здібнішим до цього, ніж я очікувала. Тож ми швидко впоралися.
— Лірино, мене завжди цікавив економічний аспект питання, — Бурецвіт присів на ліжку біля мене. — Ти ж не безкоштовно це робиш. Тобто, провідникам теж за щось жити треба.
— Звісно, не безкоштовно, а за нормальний такий чималенький гонорар. І учневі провідника, якщо він є, теж дещо перепадає, — посміхнулась я до Мережа.
— А хто провідникові цей гонорар виплачує?
— Ти. Тобто шукач. Після того, як знайде орхідею.
— Ага… а-а… а якщо в мене, тобто в шукача, грошей не буде? — розвів він руками.
— Будуть у тебе гроші. Як орхідею знайдеш.
— Де ж я їх візьму?
— Ну, — я пересмикнула плечима. — Підеш до банку і візьмеш.
— Я так зрозумів, ти не про кредит кажеш, — сказав шукач, потираючи обличчя.
— Ні, не про кредит.
— Значить, прийду і візьму. Ось так просто?
— Ага.
— Чому ж тоді власники орхідей ще не розграбували всі банки?
— Бо гроші їм не дуже треба.
— Зачекай. А якщо шукач віддасть орхідею чародієві? Що тоді?