Я покосилася на двері.
— Вона хоч повнолітня?
— Лірино, — він знову погладив мене, — я людина навчена. Я вже дізнався рік її народження, групу крові, резус-фактор, походження та віросповідання.
— Не закохуйся без мене, Бурецвіте!
Двері прочинилися, і у просвіті показалася кудлата дівоча голівка.
— Котику… Ой, привіт!
— Привіт, — сухо відгукнулася я.
— О, це ви — власниця крамниці? — вона вийшла до нас.
— Так, — я нарешті відчепилася від шукача й відступила на крок.
— У вас тут так чудово! Всі ці рослини, — вона розвела руками, — просто супер!
— Дякую.
— Нема більше пляшечки, — повідомив Мереж. — Я все випив.
— Ну, я піду, у мене справ багато. Приємно було познайомитися…
— Лія, — вона потисла мені руку.
— Так, а я Лірина.
— Знаю. Теж на «л», — грайливо заусміхалася вона.
— Ну… до побачення.
— На все добре, — цвірінькнула дівчина.
— Бувай, — зробив мені ручкою шукач. От гад.
Вони зникли за дверима.
— Щось не те коїться у цьому світі… Ти не помічав, Мереже?
Мій учень обхопив мене за плече.
— Я, Лірино, теж мрію про велике та світле почуття. Даремно ти вважаєш, що я в цьому питанні не авторитет.
— Мабуть, авторитет, — погодилася я.
— Гарна твоя Перла?
— Мереже, ти такий крутий хлопець, ти сам собі дівчину знайдеш.
— Знущаєшся?
— Чому ж.
Я попрямувала до кухні.
— У тебе такий підхід… системний.
— Облиш, — скромно мугикнув Мереж за моєю спиною.
— Як гадаєш, він у неї закохається, у цю Лію?
— Я на це не поставив би.
14
Зранку настрій у мене був паскудний. Я мала провести півдня у якомусь салоні краси разом із Перлою, а ввечері на мене чекала подвійна порція безглуздя — знайомство Бурецвіта з подругою та мене з якимось типом. Від усього цього хотілося оголосити себе хворою і провалятися в ліжку до наступного ранку.
Я ледь змусила себе піднятися, зла та заспана почвалала до ванної, умилася, випила склянку молока на кухні й пішла до торгової зали подивитися, як поживають квіти. Там в одному кріслі вже розмістилися Бурецвіт і чергова, ще невідома мені білява дівчина.
— А алергії в тебе нема? — поцікавився шукач.
— Алергії? — здивувалася білявка.
— Так, алергії.
— На що?
— На що-небудь.
— Ніби нема, — знизала вона плечима. — А чому ти питаєш?
— Знаєш, я сам алергік. Це трохи ускладнює життя…
— Вже? — роздратованим тоном спитала я. — Ще ж восьма ранку!
— Лірино… привіт! — сказав шукач.
— Драсьті.
— Доброго ранку, — привіталася дівчина.
— Ми познайомилися… ще позавчора з… з цією файною… з цією красунею, — пояснив Бурецвіт, і ткнув пальцем у сусідку по кріслу.
— Ти ім’я моє забув? — трохи відсунулася, щоб зазирнути йому в обличчя, дівчина.
— Ні, — похитав головою шукач. — Ні… люба.
Дівчина ще кілька секунд дивилася на нього, потім устала, взяла за рукав своє пальто, що лежало тут само, різким рухом висмикнула його з-під шукачевої гепи.
— Тренуй пам’ять, друже, — не стрималася я від глузувань.
Білявка одягнула пальто, взяла свою сумку й рушила до виходу.
— Ти куди? — крикнув Бурецвіт.
— В інститут запізнююсь.
Вона грюкнула дверима.
— Це все через тебе, — оголосив шукач. — Ти збиваєш мене з пантелику.
— Вибач, — сказала я, піднімаючи жалюзі. — Ще вчора ти переконував, що тобі більше нікого не треба, крім тої… на «л».
— Хіба?
— Відмовлявся зустрітися з Перлою.
— Я ж погодився.
— Тоді запиши: «Пер-ла».
— Я пам’ятаю.
— Що ти робиш, Бурецвіте? — я стала спиною до столу із касою та оперлася на нього руками. — Ти питаєш у ледь знайомої дівчини, чи є в неї алергія?
— Я сам алергік, і знаю, як тяжко спілкуватися з людиною, якщо вона страждає від алергії. Я не зможу закохатись у дівчину, якщо в неї є алергія.
— Ти взагалі не зможеш.
— Припини! — він підхопився з місця. — Що мені робити? Повіситися?
— Сьогодні ввечері будь джентльменом. Я ціную свою подругу і не хочу за тебе червоніти.
— Гаразд.
— Ти читаєш книжки про любов?
— Читаю.
— Гаразд, — кивнула я.
— Конспектую навіть.
Я поглянула на Бурецвіта. Він не жартував.
15
Ми з моїм учнем снідали — Бурецвіт пішов зустрічатися з якоюсь новою панянкою. Мереж читав свій гороскоп на тиждень і їв спагеті. Він примудрявся куштувати вермішель особливо гидко: накручував одну спагетину на виделку, запихав її кінчик до рота, потім виплутував виделку — спагетина лишалася висіти до самої тарілки — та повільно всмоктував цього біленького черв’ячка, залишаючи на губах кетчуп.