— А. Ну от. Ми маємо до вас важливу дуже справу.
— Хто ви такі? — дівчина насупилася.
— Мене звати Бурецвіт. Це — Лірина, а це…
— До побачення.
Вона вже хотіла зачинити двері.
— Зачекайте! — випалив шукач. — Це питання життя і смерті! Нам потрібен ваш брат. Той, про якого ви не говорите.
— Мій батько, ви хочете сказати, — мовила дівчина і уважніше придивилася до нас.
— Га? Що?
— Це про мого батька не говорять у цій родині.
— Але… нам дуже він потрібен, ви знаєте, де він?
— Ні.
— Дозвольте нам пройти.
Вона трохи поміркувала й прочинила ширше двері.
— Проходьте.
Ми зайшли.
— Я майже нічого не знаю про це, бо він пішов, коли я була маленькою, а тітки ж мені нічого не розповідали, — сказала дівчина.
— Вони вдома?
— Так. Ви не змусите їх про нього говорити, — вона, здається, знала це з власного досвіду.
— Змусимо.
Дівчина схрестила руки на грудях.
— Чому ви такі впевнені?
— Нам більш нічого не лишається, — відказав шукач.
— Тоді вперед. Вони на кухні. Листино, Славо, до вас прийшли!
Ми пройшли до кухні, залишаючи на підлозі брудні відбитки.
Дві панянки, що теревенили біля плити, повернулися і здивовано оглянули нашу компанію.
— Добрий вечір. Ви хто, пробачте? — сказала одна з них.
— Я — шукач орхідеї, це — мій провідник, а це її учень. Бурецвіт, Лірина, Мереж.
— Чого ви шукач? — перелякано перепитала одна з жінок.
— Орхідеї.
— Геть звідси!!! — гримнула вона раптом.
— Чому ми маємо піти? — спитав Бурецвіт.
— Геть!
— У чому річ, Листино, щось негаразд? — спитала дівчина.
Вона ступила вперед і стала між нами і тітками.
— Випровадь їх, дитино, — попрохала Листина.
— Чому це? — дівчина вперла в боки кулачки.
— Вони… підлогу забруднили! — заявила тітка.
— Я приберу.
— Вони… прийшли дізнатись про твого батька!
— Цить, Листино, — штовхнула її ліктем друга панянка.
— Я знаю, що вони прийшли про нього дізнатися, — кивнула дівчина.
— Ми нічого не скажемо, — оголосила Слава так героїчно, ніби ми збирались її катувати.
— Чому?
— Так ми вирішили.
Дівчина стала повільно на них насуватися.
— А мені от цікаво.
— Так, розкажіть їй, а ми послухаємо, — сказав Мереж.
— Я вже доросла. Ви все життя мовчали. Всі знають, чому інші зрадники — зрадники, а чому мій батько зрадник, не знає ніхто! — запалювалася дівчина.
— Повір, так воно краще.
— Дитина має знати правду про батьків! — вигукнув Мереж. — Ми наполягаємо!
— Невже його вчинок такий жахливий? Невже жахливіший за зради всіх інших? — спитав Бурецвіт.
— Ідіть геть! — гукнула Листина.
— Пані, ми вважаємо, що ваш брат — Очікуваний.
— Нісенітниця! Він зрадник, як він може бути Очікуваним?!
— А от може! — єхидно вставив Мереж. — Ніхто ніколи не казав, що зрадник не може бути Очікуваним.
Жіночки, явно вражені, заклякли.
— Кажіть. Кого він убив, кого скалічив, ну? — крикнула на них дівчина.
— Нікого, — буркнула Слава.
— То в чім річ? У чім була зрада?
— Він нас покинув: і тебе, і нас!
Дівчина знизала плечима і трохи глумливо перепитала:
— І все?
— Ти не розумієш! У тебе не було матері, вона померла роком раніше, а тоді ще батько наш, твій дідусь, він теж помирав. І все, чого він хотів, це щоб ми були поруч. Ми всі, родина. А твій батько поїхав. Просто поїхав — і все! — сказала Слава.
— Але чому? — не збагнула я.
— Бо цей чоловік, мерзенний чоловік з вирлатими очима, він запропонував йому щось, гроші, чи я не знаю, якщо він негайно поїде! — вигукнула Листина.
— Куди? — І він нас кинув! Через якусь трикляту квітку!
— Що? — крикнули ми втрьох.
— Він поїхав тоді, щоб доглядати якусь дурну квітку, — промовила Слава.
— Та… та він же Садівник, — видихнула я. — Садівник, який доглядає орхідею!
Тепер дівчина вже розвернулася до нас.
— Що?
— Пригадуєте, — заторохтіла я Бурецвітові з Мережем, — я казала вам, що Садівники мають доглядати орхідею все життя, доки шукач не знайде її, але за це русалки роблять їм одну магічну послугу, іншими словами, роблять диво. Русалка, певне, запропонував йому зняти прокляття з роду.
Тітки принишкли.
— Тільки їхати треба було негайно, бо орхідея з’являється, коли майбутній шукач народжується, і відтоді вона потребує Садівника.
— Скільки років тому він пішов? — швидко запитав Бурецвіт.
— Двадцять чотири, — відповіла Слава.
— Він Садівник, який доглядає твою квітку. Тому Мрія нас сюди і скерувала, — зраділо повідомила я те, що й так усім було ясно.