— Ви знаєте, де він і де квітка? — звернувся шукач до дам біля плити. — Ви знаєте. Він сказав вам, коли йшов. І сказав, що колись ми спитаємо. Будь ласка, ви повинні нам це повідомити.
Жінки, що досі не очуняли, поглянули одна на одну.
— Скажіть, куди він поїхав? — наполягав шукач.
— Ні, не треба! — зойкнула я.
— Що?
— Ви йому скажіть, а ми з Мережем поки вийдемо.
— Чого це ми вийдемо? — розсердився Мереж.
— Якщо Медлий знав правду про Тіньсловів, то й пророцтвом його нехтувати не слід. Ходімо, Мереже.
Ми вийшли надвір, і я зателефонувала русалкам.
— Привіт, ми дізналися, що Тіньслів — то Садівник. Ми поїдемо до нього. Шукачеві якраз зараз пояснюють, куди саме.
— Угу, чудово. Тільки ви там обережно, не пошкодьте нічого! Це ж заповідник!
— Що? — І візьміть літній одяг. Там тепло.
Частина п’ята
Садівник
1
— Там нічого не можна псувати, зрозуміло? — вкотре повторила я.
— Та зрозуміло, — відгукнулися хлопці.
Ми їхали автівкою до Великого заповідника. Дивна місцина, відомостей про неї обмаль. Хоч кого спитай, кажуть: «О-о, Заповідник…» А що там за «о-о…», самі не знають. Тож ми навіть приблизно не уявляли, що на нас чекає.
— Якщо цей заповідник такий великий, то як ми знайдемо в ньому Садівника? — спитав Мереж.
— Кого? — здивувалася Перла, що сиділа на задньому сидінні поряд із моїм учнем.
— Якось знайдемо. Відшукати б сам Заповідник. Ми вже маємо під’їжджати, а щось його не видно… Садівник… це… людина, котру ми шукаємо.
— Садівника? Ви не могли оголошення дати? «Шукаємо садівника». А в кого з вас сад є?
— Важко щось зрозуміти тут, — сказав Мереж, який вивчав мапу. — Чітких контурів чомусь нема…
— То нащо вам Садівник?
— Так, я навіть не впевнений, що ми зараз правильно їдемо, — зітхнув Бурецвіт.
— Ви мене чуєте? — не вгавала Перла.
— Певно, чергова загадка, — сказав Мереж.
— Ніякої загадки тут нема, — буркнула моя подруга. — Заповідник трохи переміщується, тому на мапі його позначати важко.
Я обернулася до неї.
— Що?
— Зараз зима, значить, він помандрував на північ. І нам треба завернути північніше. Я вам раніше сказала б, але ж ви мене не слухаєте!
— Звідки ти знаєш? — я була вражена.
Вона стенула плечима.
— Зустрічалася з одним ботаніком.
Мереж гигикнув.
— Нічого смішного. Він іще міністр екології… ну, тобто охорони… цього… середовища.
Бурецвіт завернув на перехресті.
— Ну, дивися, якщо надуриш… — сказав він.
— То що? Ви везете мене бозна-куди, нічого не пояснюючи… а я… слабка дівчина…
— Погляньте-но! — ошелешено вигукнула я.
Перед нами постала доволі дивна картина. Дорога, обабіч якої стояли засніжені дерева, упиралася в буйний зелений ліс, залитий сонячним світлом.
— О, точно, це він, заповідник! — зраділа Перла. — Літо цілий рік.
— Фантастика! — похитала я головою.
— Так… цікаво… він мені ще казав, мій ботанік… «Нащо ті Мальдіви, поїхали до Заповідника…» У нього там дача є.
— Нам буде спекотно, однак, у нашому вбранні.
— Я взяла легкий одяг, — сказала я. — Русалки підказали.
Бурецвіт пригальмував перед самим лісом. Дорога просто обривалася, а далі йшла хаща.
— Він у багажнику. Мереже, принеси, будь ласка.
Мій учень притяг пакети з літнім одягом, і ми почали переодягатися.
— Це мій капелюх? — спитав Бурецвіт.
— Так, тобі подобається?
— Кумедний.
— Спідниця моя? Так, буде моя… — сказала Перла. — Мереже, чого ти витріщаєшся, переодягайся.
— Я соромлюся.
— Здуріти з вами можна. А на мене дивитися ти не соромишся?
Вона стягнула светр і кинула його на голову Мережа.
— Нє, — озвався він з-під светра.
— Ця футболка — Бурецвіта, це моє, Перло, візьми капелюшок… — розгрібала я речі.
— А це що, мені? — обурився мій учень.
— Так, щоб голову не напекло. — Ідіотська жовта панамка?
— Я і це ледь дістала!
— Так, шмаття не фешен вік! — сказала Перла.
— А чому в Бурецвіта гарний солом’яний капелюх, а у мене — ідіотська жовта панамка?
— Так вийшло, — сказала я, натягаючи бриджі. — Яка різни ця? — Є різниця! Бурецвіте, давай мінятися. У мене є класна панамка!
— Все, ходімо, — скомандувала я і вилізла з машини, забрала з багажника свій рюкзак і хутко добігла до лісу. Тут одразу стало тепло й затишно. Гадала, що розтану від задоволення, опинившись раптом після зимового холоду в теплих променях сонячного сяйва.