Ми з Перлою перезирнулися.
— Гаразд, — сказав нарешті лісовий розбійник, — я теж битимуся дерев’яним.
Йому поміняли меч.
— Тепер усе чесно, — виголосив шляхетний парубок.
— Тепер це — бій на тупих дерев’яних мечах, — підсумував Мереж.
— Атакуйте мене, пане, — сказав шляхетний парубок.
Бурецвіт розгублено подивився на свій меч, зробив суворе обличчя і побіг на розбійника, вимахуючи шматком деревини.
— Банзай! — гукнув Мереж.
Шляхетний парубок підставив свою палицю, тож їхні «мечі» схрестилися. Вони почали завдавати удари, кожен старанно намагався влучити по палиці іншого.
— Терне, як ти вважаєш, яка вірогідність того, що шляхетний Тенто якось на смерть проштрикне цього типа тупим дерев’яним мечем до заходу сонця?
— О, гадаю, шанси невеликі, але будемо сподіватися.
— Панянки, чи не будете ви проти, поки там що, пообідати зі мною тут на лоні природи під дзвін клинків?
— Чий дзвін? — не зрозуміла я.
— О, звичайно, ми не проти, — сказала Перла.
— А я? — крикнув Мереж.
— А ти радій, що тобі горлянки ще не перерізали. Ану, накрийте нам поляну!
Я поглянула на дуелянтів. Найбільше вони нагадували хлопчаків, що знайшли дві гілки у шкільному дворі й давай бавитися. Вони відчайдушно билися, інколи навіть видавали дивні звуки, що мали імітувати бойовий клич.
— Стараються, — сказав вожак.
— Банзай! — гукнув Мереж.
— Докричишся в мене.
Ми сіли на щойно розстелену скатертину та стали споглядати битву.
— Бурецвіте, давай! — гукнула Перла.
Я зітхнула.
3
Вони махалися вже другу годину. Ми встигли з’їсти перше, друге та десерт, напитися вина, а після цього розвалилися на травичці та слухали, як вожай лісових розбійників філософствує вголос.
— Ця вся природа — це чудово, справді. Чисте повітря, чиста вода. Але у великому шумному місті теж є свої принади. Мені інколи бракує чогось такого урбаністичного. Ще винця?
— Нє… — протягнула я. — Ми з не дуже великого міста.
— Ми з Нічного, — сказала Перла.
— А, то це відоме місто, з нього походив Сонніч.
— Угу… — мляво підтвердила я.
— Ага, і ліве більше, так, — сказав він Перлі, що розминала йому плечі. — Ой, дівчата, ви — диво!
Мереж, на наше прохання теж добряче нагодований, мирно дрімав під деревом. Парубки в зеленому здебільшого розбрелися хто куди.
— Тримайтеся подалі від урвища! — гукнула я супротивникам. Вони вже стомилися і самі не помітили, як наблизилися до краю урвища.
— Вони вже нічого не тямлять і нічого не чують, — позіхнув вожай.
— Обережніше!
Я сіла.
Хлопці вже лупилися на самому краєчку. Шляхетний парубок атакував, Бурецвіт відступив, і одна нога його виявилася занесеною над порожнечею. У цей момент шляхетний парубок завдав чергового удару, шукач відбив його і полетів у прірву.
— Ні! — я кинулася до краю.
— Ой, вибачте… — пробурмотів шляхетний парубок.
Бурецвіт зачепився за уступ скелі і тепер висів на відстані приблизно півтора метра від обриву.
— Тримайся!
Я лягла на землю і спробувала дотягнутися до нього рукою.
— Ну от, — сказав вожай, що тільки-но підбіг.
— Витягніть його! — крикнула я.
— Терне, що кажуть з цього приводу наші правила?
— Ну, вони, здається, нічого не кажуть. Може, просто почекаємо, доки доля розпорядиться, жити йому чи ні. Тобто, доки він упаде? — сказав Терн, носком черевика сколупуючи камінчики на голову Бурецвіта.
— Ай! — крикнув той.
— Припиніть! — гукнула я і вдарила Терна по ступні. — Допоможіть мені!
Я знову спробувала дотягнутися до Бурецвіта, але марно.
— Давай руку!
— Не можу!
— Лірино, ну нащо тобі цей тип? — спитав вожай.
— Мотузка, потрібна мотузка! Дайте мотузку!
— Ми давні люди, звідки в нас мотузка? — сказав Терн.
— Невже ви так і будете стояти?! Потрібно врятувати його! — сказала Перла і штовхнула вожая.
— Обережніше! — промимрив той. — Я над прірвою.
— Але йому зараз гірше, ніж тобі, чи не так? — не вгавала Перла.
— Ага, що приємно.
— Бурецвіте, ти насправді не такий вже поганий був хлопець! — кричав Мереж з-під свого дерева.
— Мотузку мені дайте! — завищала я.
— Нема мотузки, — сказав вожай.
— Ви підступні!
Я вдарила його п’ястуком по пальцях ніг, хоча він не скидав камінчиків.
— Ай, дівчата, досить мене бити!
— Сподіваюся, ти не будеш мститися мені з того світу! — горланив Мереж.
— Буду! — крикнув шукач.
— Чортівня!
— Скатертина, скатертина! — я повернулася та вказала на скатертину, на якій ми обідали. — Несіть її сюди!