Дієві люде
Михайло Михайлович - волосний старшина.
Омельян Григорович - писар.
Сидiр - збiрщик, прибiчник старшини.
Петро
Семен
Дiд
Микола
Павло - односельчане.
1-й чоловік
2-й чоловік
3-й чоловік
4-й чоловік
Опанас - бурлака.
Олекса - молодий парубок, його племенник.
Галя - Олексина молода.
Олена - сестра Олекси.
Прiська - жiнка Петрова.
Гершко - жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.
ДIЯ ПЕРША
Волосне правленiє. Стiл. За столом сидять Писар, старшина, Гершко.
Старшина. Хто ж то базiка?
Гершко. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоїмку, - я з вами в кумпанiї куповав у мужикiв на громадськi грошi хлiб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так все розказує, наче вiн там був. Декотрi хазяїни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на своє мiсце; от їм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко. Аби все було гаразд - ви лучче знаєте.
Старшина. То-то. (Смiється.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаєте, що тут Гершко розказує?
Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина. Покиньте, пощитаємо свої дiла.
Писар. То їсть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленiє большое отписки.
Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на розписки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв - мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар. Записав.
Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяїн з трьох iрублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.
Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже моє щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистiка!
Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаємось.
Старшина. Ай справдi.
Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко. Полеже, хiба так її зараз i схопиш?
Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!
Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!
Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли вiн страшний.
Писар. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неї i лишню чарку вип'єш.
Виходять.
Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти їх покiнчаєш? I усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуєш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдається,що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаєш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокiй! Ну, що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут є у бiдної вдови - Галею прозивається, - i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своєї дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне… А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марiї - почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарної жiнки захотiлось… Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.) Здається, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?
Входить Сидiр.
Сидiр. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина. Ну що, бачив?
Сидiр. Та чи ви знаєте, що Параска провiдала якось, що ви сватаєтесь, там репетує - мало не вискочила на хату.
Старшина. А нехай їй бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi! Кажи, що Галя, чи согласна?
Сидiр. Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.
Старшина. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина. Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже їй iти замiж за вас.
Старшина. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка не пiде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?
Сидiр. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка пiде, хоч би й за багатого, та за старого.
Старшина. Чи не брешеш ти?
Сидiр. I, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не схоче, каже, то вона й повiситься, я її знаю.