— Гарна робота, майстре Моте,— мовив лорд Тайвін до зброяра.— Наш стюард з вами розрахується. І не забудьте: на піхви поставте рубіни.
— Так, мілорде. Ви дуже щедрі,— чоловік замотав мечі в тканину, запхав пакунок собі під пахву й опустився на одне коліно.— Велика честь — послужити королівському правиці. Я принесу мечі напередодні весілля.
— Обов’язково.
Коли гвардійці провели зброяра до дверей, Тиріон виліз на крісло.
— Отож... один меч для Джофа, другий для Джеймі, а для карлика навіть кинджала не знайшлося. Отакої, батьку?
— Криці вистачало на два мечі, а не на три. Якщо тобі потрібен кинджал, візьми собі у зброярні. Роберт по смерті сотню лишив. Геріон подарував йому на весілля позолочений кинджал з руків’ям зі слонової кості й сапфіровою головкою, та й половина послів, які з’являлися при дворі, намагалися завоювати прихильність його світлості, підносячи в дарунок оздоблені коштовним камінням ножі й інкрустовані сріблом мечі.
— Вони б його більше порадували,— посміхнувся Тиріон,— якби дарували йому своїх дочок.
— Понад усякий сумнів. Єдиний клинок, яким він користувався, це мисливський ніж, ще в дитинстві подарований йому Джоном Арином,— лорд Тайвін тріпнув рукою, наче відмахнувся від короля Роберта з усіма його клинками.— Що на набережній?
— Болото,— відповів Тиріон,— і трохи мертвяків, яких ніхто не завдав собі труду поховати. Перш ніж відчиняти порт, доведеться чистити Чорноводдя — потонулі кораблі слід або розбити, або підняти. Три чверті причалів потребують ремонту, а деякі доведеться цілком перебудовувати. Рибний ринок згорів увесь, а обидві брами — Річкова й Королівська — розтрощені Станісовими таранами, тож їх слід замінити. На саму думку про те, скільки це коштуватиме, я тремчу.
«Якщо ти, батьку, і справді сереш золотом, як кажуть, біжи у виходок і берися до справи»,— кортіло йому сказати, але він притримав язика.
— Знайдеш стільки золота, скільки знадобиться.
— Я? Де? Скарбниця порожня, я вже тобі казав. Ми ще з алхіміками не розплатилися за дикополум’я, ні з ковалями за ланцюг, та й Серсі поручилася короною, щоб сплатити половину витрат на Джофове весілля — сімдесят сім клятих страв, тисяча гостей, повний пиріг голубів, співці, жонглери...
— Від марнотратства теж буває зиск. Маємо продемонструвати всьому королівству силу й заможність Кичери Кастерлі.
— То, може, Кичера Кастерлі й заплатить?
— Чого це? Я бачив Мізинчикові облікові книги. Прибутки корони вдесятеро більші, ніж були за Ейриса.
— Як і витрати. Роберт грошей не жалів, як і свого прутня. Мізинчик брав багато позик. І в тебе, серед інших. Так, прибутки значні, але їх заледве вистачає, щоб сплатити відсотки по Мізинчикових позиках. Ти ж не пробачиш короні борги перед домом Ланістерів?
— Не верзи дурниць.
— Тоді, як на мене, вистачить і сімох страв. Трьохсот гостей замість тисячі. Я так розумію, шлюб можна надійно скріпити, обійшовшись і без ведмедя-танцюриста.
— Тайрели вирішать, що ми скупі. Буде і весілля, і набережна. Якщо ти не здатен знайти на них коштів, так і скажи, і я пошукаю вдатнішого скарбника.
Прослужити на посаді так недовго — такої ганьби Тиріон витримати не міг.
— Знайду я вам гроші.
— Авжеж,— підтвердив батько,— і заразом постарайся знайти ще й жінчине ліжко.
«Отож плітки дійшли і до нього».
— Я його вже знайшов, дякую. Це ж воно стоїть між вікном і коминком, накрите оксамитовим балдахіном, з матрацом з гусячого пуху?
— Я радий, що ти про нього знаєш. А тепер, мабуть, тобі варто пізнати і жінку, яка його з тобою ділить.
«Жінку? Ти хотів сказати — дівчинку».
— Тобі павук у вухо шепоче, чи подякувати за це моїй любій сестричці?
Зважаючи на те, що коїлось у власному ліжку Серсі, можна було би подумати, що вже сюди вона свого носа не пхатиме.
— Скажи мені, чому це всі Сансині служниці працюють на Серсі? Мені вже набридло, що за мною навіть у моїх покоях шпигують.
— Не подобаються тобі жінчині служниці — позвільняй їх і найми кращих. Це твоє право. Але мене турбує цнота твоєї дружини, а не її покоївки. Твоя... делікатність просто загнала мене в глухий кут. У тебе ж бо, здається, ніколи не було проблем з повіями. Чи Старкове дівча якесь інакше?
— Чого тебе так хвилює, куди я свого прутня пхаю? — поцікавився Тиріон.— Санса занадто юна.
— Не така вже і юна, щоб не стати леді Вічнозиму по смерті брата. Візьмеш її цноту — й наблизишся на крок до того, щоб узяти Північ. А якщо вдасться їй дитину зробити, вважай, трофей у тебе в руках. Чи мені тобі нагадувати, що не скріплений шлюб можуть скасувати?
— Верховний септон або Рада Віри. Наш теперішній септон — дресирований тюлень, який за наказом гарно гарчить. Та швидше Сновида анулює мій шлюб, ніж він.
— Мені, мабуть, варто було видати Сансу за Сновиду. Може, він би краще знав, що з нею робити.
Тиріон стиснув підлокітники крісла.
— Я вже наслухався досить про цноту своєї дружини. До речі, якщо вже зайшла мова про шлюб, щось я нічого не чув про сестрине прийдешнє весілля. Наскільки пригадую...
— Мейс Тайрел,— обірвав його лорд Тайвін,— відхилив мою пропозицію одружити Серсі зі його спадкоємцем — Вілласом.
— Відмовив нашій любій Серсі?
Новина значно покращила Тиріонові настрій.
— Коли я вперше про це заговорив, лорд Тайрел, здавалося, поставився до ідеї прихильно,— мовив батько.— А через день усе змінилося. Це все ота стара винна. Вона свого сина немилосердно залякує. Вейрис запевняє, вона сказала, що твоя сестра — занадто вже літня й попсована для їхнього дорогоцінного одноногого онучка.
— Серсі, мабуть, була в захваті,— розреготався Тиріон.
Лорд Тайвін кинув на нього холодний погляд.
— Вона про це не знає. І не дізнається. Буде краще для всіх поводитися так, наче пропозиція ніколи не озвучувалася. Не забудь про це, Тиріоне. Пропозиція ніколи не озвучувалася.
— Яка пропозиція? — Тиріон підозрював, що лорд Тайрел може дуже пошкодувати про свою відмову.
— Твоя сестра вийде заміж. Питання в одному: за кого? Є в мене кілька думок...
Та не встиг він продовжити, як у двері легенько постукали, і в щілину пропхав голову вартовий, щоб оголосити: прийшов великий мейстер Пайсел.
— Нехай заходить,— сказав лорд Тайвін.
Пайсел пришкандибав, спираючись на ковіньку, на порозі зупинившись і кинувши на Тиріона погляд, від якого молоко може скиснути. Колись шикарна біла борода, яку хтось йому зголив за нез’ясованих обставин, відростала ріденькими жмутками, крізь які просвічувала обвисла рожева шкіра на шиї.
— Мілорде правице,— заговорив старий, уклонившись так низько, що мало не впав,— з Чорного замку прилетіла ще одна пташка. Можемо побалакати на самоті?
— Немає потреби,— лорд Тайвін махнув великому мейстру Пайселу на крісло.— Тиріон може лишатися.
«О-о, справді?» Тиріон, потираючи носа, чекав.
Пайсел прочистив горло — довго кашляв і відхаркувався.
— Лист від того самого Бовена Марша, від якого був і попередній. Каштеляна. Він пише, що лорд Мормонт прислав йому звістку про те, що дикуни у великій кількості вирушили на південь.
— На тих землях за Стіною велика кількість людей просто не виживе,— твердо мовив лорд Тайвін.— Та й попередження такі ми вже отримували.
— Такі — ні, мілорде. Мормонт послав птаха з примарного лісу — повідомляв, що на них напали. Відтоді повернулося чимало птахів, та листів вони не приносили. Той Бовен Марш побоюється, що лорд Мормонт з усім своїм загоном загинув.
Тиріону подобався старий грубіян Джіор Мормонт з його балакучим круком.
— Це точно? — запитав він.
— Ні,— визнав Пайсел,— але й ніхто з Мормонтового загону теж не повернувся. Марш побоюється, їх повбивали дикуни, а далі вони можуть напасти й на Стіну,— порившись у мантії, він видобув папір.— Ось його лист, мілорде, він звертається до всіх п’ятьох королів. Просить людей — скільки ми зможемо дати.