Нед Старк мчав з Робертовим авангардом на південь, однак мій батько з військом дістався міста перший. Пайсел переконав короля, що хранитель Заходу прийшов його захищати, тож він відчинив браму. Єдиний раз, коли слід було послухатися Вейриса, король його проігнорував. Мій батько не встрявав у війну, підраховуючи образи, яких завдав йому Ейрис, і вважав, що дім Ланістерів має приєднатися до переможця. Все вирішилося на Тризубі.
Тримати Червону фортецю доручено було мені, але я вже знав, що ми програли. Я послав до Ейриса — просив у нього згоди почати переговори. Мій гонець повернувся з королівським наказом. «Якщо ти не зрадник, принеси мені голову свого батька». Ейрис здаватися не збирався. Мій гонець доповів, що з ним лорд Росарт. Я розумів, що це значить.
Коли я знайшов Росарта, він, одягнений як простий солдат, квапився до потерни. Його я зарубав першим. А тоді вбив і Ейриса — поки він не встиг когось іншого послати з наказом до піромантів. Кілька днів я полював на решту піромантів і порішив їх усіх. Беліс пропонував мені золото, а Гаригус зі сльозами благав мене про милосердя. Ну, меч милосердніший за вогонь, але не думаю, що Гаригус оцінив мою доброту...
...Вода вже охолола. Джеймі, розплющивши очі, виявив, що витріщається на кикіть, який лишився від його робочої руки. «Руки, яка зробила мене Царевбивцею». Цап відібрав у нього і славу, і ганьбу водночас. «Лишивши мені що? Хто я тепер?»
Дівчина мала кумедний вигляд, притискаючи до пласких грудей рушника, з-під якого визирали дебелі білі ноги.
— Ти від моєї оповіді мову втратила? Ну ж бо, вилай мене, чи поцілуй, чи обізви брехуном. Давай!
— Якщо це правда, чому про це ніхто не знає?
— Лицарі королівської варти дають обітницю не видавати королівських таємниць. Чи ти хотіла, щоб я присягу зламав? — розсміявся він.— Чи ти вважаєш, що шляхетний лорд Вічнозиму хотів вислухувати мої кволі пояснення? Такий поважний чоловік! Йому досить було тільки глянути на мене — і засудити як винного,— Джеймі зірвався на ноги, холодна вода побігла по грудях.— За яким правом вовк судить лева? За яким правом?
Його почав бити дрож, і Джеймі, силкуючись вилізти з купелі, врізався кикотем об край.
Нестерпний біль... і знагла купіль попливла. Але Брієнна встигла підхопити Джеймі. Рука в неї вся була вкрита сиротами, липка й холодна, зате дужа — й ніжніша, ніж він міг подумати. «Ніжніша, ніж у Серсі»,— подумав він, поки дівчина допомагала йому вилазити з купелі на нетвердих, як обвислий прутень, ногах.
— Варта! — крикнула Брієнна.— Царевбивця!..
«Джеймі,— подумав він,— мене звати Джеймі».
Оговтався він на вологій підлозі, а навколо нього зі стурбованими обличчями стояли вартові, дівчина і Кайберн. Брієнна так і була гола, тільки, здавалося, геть забула про це.
— Це все через гарячу купіль,— говорив мейстер Кайберн. «Ні, він не мейстер, у нього забрали ланцюга».— А ще в нього в крові й досі є залишки токсинів, та й голодував він. Чим ви його годували?
— Хробаками, сечею і сірим блювотинням,— підказав Джеймі.
— Сухими плескачами, водою й вівсянкою,— заперечив гвардієць.— Але він майже нічого не їсть. Що з ним робити?
— Помийте, вдягніть і, якщо не зможе йти, віднесіть у Погребальну вежу,— сказав Кайберн.— Лорд Болтон наполягає, щоб він сьогодні з ним повечеряв. Часу вже лишається мало.
— Принесіть мені для нього чисте вбрання,— мовила Брієнна.— Я сама його помию і вдягну.
Всі тільки зраділи, що вона це завдання бере на себе. Джеймі підвели на ноги і всадовили на кам’яну лавку під стіною. Брієнна пішла забрала свій рушник і повернулася з жорсткою щіткою, щоб домити Джеймі. Один з гвардійців приніс їй лезо — підголити йому бороду. Кайберн повернувся зі спідньою білизною з грубого полотна, чистими чорними вовняними бриджами, вільною зеленою сорочкою і шкірянкою, що спереду була на шнурівці. На той час у Джеймі вже менше паморочилось у голові, але він і досі був кволий. Дівчина допомогла йому вдягнутися.
— Тепер мені тільки срібного люстерка бракує.
Окаянний мейстер також приніс для Брієнни чистий одяг: трохи поплямовану рожеву атласну сукню й лляну нижню сорочку.
— Даруйте, міледі, та на вас у Гаренхолі тільки це і знайшлося.
Зразу стало зрозуміло, що кроїли сукню на жінку з тоншими руками, коротшими ногами та значно пишнішим бюстом. Тонке мирське мереживо не могло приховати синців у Брієнни на шкірі. В результаті вигляд дівчина мала в новому вбранні сміховинний. «Та в неї плечі ширші, ніж у мене, і шия дебеліша,— подумав Джеймі.— Не дивно, що вона віддає перевагу кольчузі». І колір рожевий був їй зовсім не до лиця. На думку спадала дюжина злих жартів, але вперше в житті Джеймі притримав язика. Ліпше її не дратувати: однією рукою він її точно не здолає.
Ще Кайберн приніс фляжку.
— Що це? — поцікавився Джеймі, коли позбавлений ланцюга мейстер звелів йому випити.
— Настояна на оцті локриця з медом і гвоздикою. Додасть вам сил і прояснить голову.
— Ліпше принесіть настоянку, щоб руку відростити,— мовив Джеймі.— Від такої я точно не відмовлюся.
— Пийте,— серйозно сказала Брієнна, і він послухався.
Минуло півгодини — і він відчув у собі сили підвестися. Після вологого тепла лазні повітря надворі обпекло, мов ляпас.
— Мілорд уже, мабуть, його зачекався,— мовив гвардієць до Кайберна.— І її теж. Мені його віднести?
— Я дійду сам. Брієнно, дай мені руку.
Вчепившись у неї, Джеймі дозволив провести себе через двір у величезну — більшу за тронну залу на Королівському Причалі — палату, в якій гуляли протяги. Вздовж стін що десять футів тягнулися велетенські коминки — і не порахувати скільки, але ніхто їх не запалював, тож холод пробирав до кісток. Дюжина списників у хутряних плащах стояла на варті при вході й на сходах, які вели у дві верхні галереї. А в центрі цієї величезної пустки, за довгим двоногим столом, навколо якого, здавалося, розкинулися цілі акри гладенької лупакової підлоги, чекав лорд Страхфорту в товаристві хіба чашника.
— Мілорде,— привіталася Брієнна, зупинившись перед ним.
Очі Руза Болтона були світліші за камінь, але темніші за молоко, а голос обволікував м’яко, як павутиння.
— Я радий, що ви знайшли в собі сили навідатися до мене, сер. Міледі, прошу сідати,— сказав він і жестом обвів сири, хліб, холодне м’ясо, фрукти, якими був заставлений стіл.— Питимете біле чи червоне? Врожай такий собі, боюся. Сер Ейморі майже спустошив пивниці леді Вент.
— Сподіваюся, ви його за це вбили? — Джеймі швидко опустився на запропоноване крісло, поки Болтон не помітив, який він слабий.— Біле — це для Старків. А я питиму червоне, як порядний Ланістер.
— Мені б води,— попросила Брієнна.
— Елмаре, червоного для сера Джеймі, води для леді Брієнни, а мені — гіпокрасу.
Болтон махнув рукою, відпускаючи конвойних, і гвардійці мовчки вийшли.