Джеймі за завичкою потягнувся до вина правою рукою. Зачепив кикотем кубок, заляпавши бинти ясно-червоними краплями, але встиг його підхопити лівою рукою, поки той не перекинувся; Болтон вдав, що не помітив такої незграбності. Північанин пригостився чорносливиною і з’їв її, відкушуючи маленькими шматочками.
— Скуштуйте, пане Джеймі. Надзвичайно солодкий чорнослив, і травлення поліпшує. Лорд Варго привіз його зі спаленого ним заїзду.
— Травлення у мене й так добре, цап — ніякий не лорд, а ваш чорнослив і вполовину не цікавить мене так, як ваші наміри.
— Щодо вас? — на Болтонових вустах заграла легенька посмішка.— Ви — трофей небезпечний, сер. Хай де ви з’являєтеся, ви сієте розрух. Навіть тут, у моєму щасливому домі — Гаренхолі,— шелестів-шепотів він.— І, схоже, в Річкорині теж. Ви знаєте, що Едмур Таллі за ваше спійняття пропонує тисячу золотих драконів?
«Ото і все?»
— Моя сестра заплатить за мене вдесятеро більше.
— Справді? — і знов на мить з’являється посмішка — і швидко зникає.— Десять тисяч драконів — серйозна сума. Звісно, варто ще розглянути пропозицію лорда Карстарка. Він-бо пообіцяв руку своєї дочки тому, хто принесе йому вашу голову.
— Доручіть це своєму цапу — і він зробить з точністю до навпаки.
Болтон стиха хихикнув.
— До речі, ви не в курсі, що тут, коли ми взяли замок, у полоні був Гаріон Карстарк? Я йому віддав усіх людей з Картверді, які були зі мною, і відіслав звідси разом з Гловером. Сподіваюся, з ним у Сутінь-долі не сталося нічого поганого... бо з нащадків лорда Рикарда зостанеться хіба Аліс Карстарк,— він підхопив ще одну чорносливину.— Вам пощастило, що дружина мені не потрібна. У Близнючках я одружився з леді Волдою Фрей.
— З Гарною Волдою? — Джеймі незграбно притримав хліб кикотем, лівою рукою намагаючись відламати собі шматочок.
— З Гладкою Волдою. Мілорд Фрей у посаг за нареченою давав стільки срібла, скільки вона важить, от я й зробив свій вибір. Елмаре, дай хліба серу Джеймі.
Хлопець відламав окраєць завбільшки з кулак і простягнув його Джеймі. Брієнна відламала собі сама.
— Лорде Болтон,— промовила вона,— подейкують, ви збираєтеся віддати Гаренхол Варго Гоуту.
— Таку ціну він заправив,— озвався лорд Болтон.— Ланістери не єдині завжди сплачують свої борги. В будь-якому разі, мені вже скоро їхати. Едмур Таллі у Близнючках одружується з леді Рослій Фрей, і король вимагає моєї присутності.
— Одружується Едмур? — перепитав Джеймі.— Не Роб Старк?
— Його світлість король Роб уже одружений,— Болтон сплюнув кісточку собі в долоню й відклав убік.— З дівчиною з Вестерлінгів зі Стрімчака. Мені сказали, її звати Джейн. Навіть не сумніваюся, що ви її знаєте. Її батько — прапороносець у вашого батька.
— У мого батька чимало прапороносців, і переважно всі вони мають дочок,— Джеймі однією рукою потягнувся до кубка, силкуючись пригадати цю Джейн. Вестерлінги — давній рід, у якого гонору більше, ніж грошей.
— Не може бути,— не повірила Брієнна.— Король Роб присягався одружитися з дівчиною з Фреїв. Він би не зламав обітниці, він...
— Його світлість — шістнадцятирічний хлопчак,— м’яко мовив Руз Болтон.— І я був би вам дуже вдячний, міледі, якби ви більше не ставили під сумнів моїх слів.
Джеймі стало навіть шкода Роба Старка. Виграв війну на полі бою — і програв у спальні, сердешний дурень.
— І як лорду Волдеру смакує пструг замість вовчатини? — поцікавився він.
— О, з пструга можна зварити смачну вечерю,— мовив Болтон і вказав білим пальцем на свого чашника.— А от мій бідолашний Елмар лишився без нареченої. Він-бо мав одружитися з Арією Старк, але мій добрий тесть Фрей не мав вибору — розірвав заручини, коли король Роб його зрадив.
— А що чути про Арію Старк? — гойднулася вперед Брієнна.— Леді Кетлін боялася, що... Дівчинка жива?
— О так,— сказав лорд Страхфорту.
— Ви в цьому впевнені, мілорде?
Руз Болтон знизав плечима.
— На деякий час Арія Старк загубилася, та вже знайшлася. І я збираюся безпечно доправити її на північ.
— І її, і сестру,— сказала Брієнна.— Тиріон Ланістер обіцяв нам за свого брата обох дівчаток.
Це, здається, забавило лорда Страхфорту.
— Міледі, хіба вам ніхто ще не казав? Ланістери — брехуни.
— Хочете заплямувати честь мого дому? — Джеймі підхопив здоровою рукою сирний ніж.— Кінчик круглий, лезо тупе,— сказав він, проводячи великим пальцем по лезу,— але око вам пробити я зможу.
На чолі в нього набрякли краплини поту. Джеймі тільки й сподівався, що може видатися міцнішим, ніж почувається.
На вуста лорда Болтона знов набігла легенька посмішка.
— Сміливо промовляєте — як на людину, яка без сторонньої допомоги і хліба собі вломити не здатна. Хочу вам нагадати, що тут кругом мої гвардійці.
— Кругом-кругом — і водночас за милі звідси,— Джеймі кинув погляд у кінець довгої зали.— Поки вони сюди добіжать, ви вже будете не живіший за Ейриса.
— Не личить лицарю погрожувати своєму господарю, пригощаючись його ж сиром і оливками,— насварив його лорд Страхфорту.— На Півночі ми дотримуємося священних законів гостинності.
— Я тут бранець, а не гість. Ваш цап мені руку відрубав. Якщо гадаєте, що сливок достатньо, аби я про це забув, то ви, чорт забирай, помиляєтеся!
Руз Болтон був приголомшений.
— Мабуть, і справді. Мабуть, слід мені вас віддати Едмуру Таллі як весільний подарунок... або голову вам відрубати, як ваша сестра — Едарду Старку.
— Я б не радив. У Кичери Кастерлі довга пам’ять.
— Між моїми мурами й вашою кичерою пролягає тисяча льє — гори, море і болото. Ворожість Ланістера не лякає Болтона.
— А от дружба Ланістера може і в пригоді стати.
Джеймі подумав, що гра, в яку вони зараз граються, йому знайома. Та чи знайома вона дівчині? Він не наважувався кинути на неї погляд, щоб пересвідчитися.
— Щось я не певен, що мудра людина захоче собі такого друга,— мовив Руз Болтон і жестом підкликав хлопчика.— Елмаре, вкрай нашим гостям трішки смаженини.
Брієнні подали першій, але вона і не торкнулася страви.
— Мілорде,— заговорила вона,— сера Джеймі мають обміняти на дочок леді Кетлін. Ви мусите нас звільнити, бо нам час їхати.
— Крук, який прилетів з Річкорину, приніс звістку про втечу, а не про обмін. А якщо ви допомогли полоненому вислизнути, ви у зраді винні, міледі.
Здоров’ячка скочила на ноги.
— Я служу леді Старк!
— А я — королю на Півночі. Чи радше королю, який втратив Північ, як дехто його нині називає. А він не збирався повертати сера Джеймі Ланістерам.
— Сядь і поїж, Брієнно,— мовив Джеймі, а в цей час Елмар поклав перед ним кришеник смаженини, темний і з кров’ю.— Якби Болтон планував нас повбивати, то не марнував би на нас свого чорносливу, шкодячи своєму травленню.
Він узявся до м’яса — і збагнув, що однією рукою порізати його ніяк не зможе. «З мене тепер користі менше, ніж з дівчиська,— подумав він.— Цап зрівняв ставки, от тільки маю сумніви, що леді Кетлін йому подякує, коли Серсі поверне її вилупків у такому ж стані». На думку про це він скривився. «Закладаюся: і за це провина впаде на мене».
Руз Болтон методично краяв м’ясо, на тарілку бризкала кров.
— Леді Брієнно, ви сядете, якщо я скажу вам, що сподіваюся відправити сера Джеймі далі, як і хтілося вам з леді Кетлін?
— Я... ви справді нас відправите далі? — сторожко перепитала дівчина, але сіла.— Дуже добре, мілорде.
— Так. От тільки лорд Варго спричинив маленьку... проблемку,— він перевів безбарвні очі на Джеймі.— Ви здогадуєтеся, чому Гоут відрубав вам долоню?
— Та він узагалі любить рубати руки,— озвався Джеймі; бинт, яким був замотаний кикіть, уже весь просякнув кров’ю і вином.— І ноги теж. І йому, схоже, для цього й приводу не потрібно.
— Але привід був. Гоут мстикованіший, ніж здається. Ніхто б не зміг керувати такою бандою, як браві компанійці, якби не мав лою в голові,— Болтон настромив кавалок м’яса на кинджал, закинув до рота, замислено прожував і проковтнув.— Лорд Варго порвав з домом Ланістерів, бо я пообіцяв йому Гаренхол — нагороду в тисячу разів більшу за ту, на яку він міг сподіватися від лорда Тайвіна. Але він, чужинець у Вестеросі, не знав, що трофей отруйний.