— Навіщо?
— Бо ви така вродлива! — відгукнувся він; руки в нього були великі й дужі, а в суворих блакитних очах і великому горбатому носі було щось від лютого й водночас препишного хижого птаха. Проте його вбрання, хай яке багате, було добряче поношене: на чоботах проступили плями солі, лак на нігтях облупився, мереживо пожовкло від поту, а поділ плаща, Дані бачила, обтріпався.— Прендал забагато балакав, а сказав замало. А Салор задирав носа, наче в нього шмарклі зі щирого золота,— провадив він, поклавши навхрест долоні на руків’я своїх клинків — на кривий дотрацький арах при лівому боці й мирський стилет при правому. Ці руків’я являли собою пару золотих жінок — голих і в розпусних позах.
— Добре ви володієте цими чудовими клинками? — запитала Дані.
— Вам би це могли сказати Прендал з Салором, якби могли говорити. Дні, коли я не кохався з жінкою, не зарізав ворога й не поїв вишуканої страви, я не вважаю прожитими... а прожитих днів я нарахую стільки, як зірок на небі. Вбивство я перетворив на мистецтво, акробати й вогнетанцюристи благають богів стати бодай наполовину такими ж спритними, як я, і бодай на чверть такими ж граційними. Я б міг вам перелічити імена всіх, кого я вбив, та поки я закінчу, дракони ваші виростуть завбільшки з замок, мури Юнкая розсиплються на жовтий порох, а зима прийде, піде і прийде знову.
Дані розсміялася. А їй подобався цей козиристий Дааріо Нагарне.
— Витягни меча та присягни мені на вірність!
Не встигла вона оком змигнути, як арах Дааріо вислизнув з піхов. Смиренність тайросянина була така ж перебільшена, як і все в ньому,— він знагла кинувся долілиць їй під ноги.
— Меч мій — ваш. Життя моє — ваше. Любов моя — ваша. Кров, тіло, пісні — все віднині належить вам. Я житиму й помру за вашим наказом, біла королево.
— Живи,— сказала Дані,— і повоюй цієї ночі за мене.
— Не дуже мудре рішення, королево,— Сер Джора кинув на Дааріо холодний і важкий погляд.— Ліпше потримайте його тут під вартою, поки битва не закінчиться нашою перемогою.
Дані якусь мить поміркувала, а тоді похитала головою.
— Якщо він зможе перетягнути на наш бік штормокруків, у нас буде ефект несподіванки.
— Та якщо він нас зрадить, не буде ніякої несподіванки.
Дані знову опустила погляд на перекупного меча. А він так до неї посміхнувся, що вона, зашарівшись, відвела очі.
— Не зрадить.
— Звідки вам знати?
Вона вказала на дві почорніли кулі, що їх — шматок по кривавому шматку — пожирали дракони.
— Ось вам доказ його щирості. Дааріо Нагарне, нехай ваші штормокруки будуть готові вдарити з тилу на юнкайців, коли ми почнемо атаку. Ви зможете безпечно дістатися назад?
— Якщо мене зупинять, скажу, що виходив на розвідку, але нічого такого не помітив,— тайросянин звівся на ноги, уклонився й вислизнув геть.
А сер Джора Мормонт затримався.
— Ваша світлосте,— сказав він прямо, навіть занадто прямо,— це була помилка з вашого боку. Ми про цього чоловіка нічогісінько не знаємо...
— Ми знаємо, що він — неперевершений боєць.
— Неперевершений базіка, ви маєте на увазі.
— Він перетягне на наш бік штормокруків.
«А ще в нього блакитні очі».
— П’ятсот перекупних мечів сумнівної благонадійності.
— В такі часи будь-чия благонадійність сумнівна,— нагадала йому Дані. «Та й мене все одного ще двічі зрадять — раз за золото і раз за любов».
— Данерис, я втричі за тебе старший,— сказав сер Джора.— І добре знаю, які чоловіки олживі. Мало кому можна довіряти, і Дааріо Нагарне уже точно не один з таких. Навіть борода в нього неправдивого кольору.
Дані розсердилася.
— А у вас, значить, борода правдивого кольору, це ви хочете сказати? І ви — єдиний, кому я маю довіряти?
— Такого я не казав,— напружився він.
— Та ви щодня це кажете! Піят Прі — брехун, Заро — змовник, Бельвас — хвалько, Аристан — найманий убивця... чи ви гадаєте, що я — невинна дівчинка, яка не вміє читати між рядків?
— Ваша світлосте...
Але вона пішла в наступ.
— Ви для мене були завжди другом кращим, ніж будь-хто, братом кращим, ніж Вісерис. Ви — номер один у моїй королівській варті, командувач мого війська, мій найцінніший радник, мій добрий правиця. Я вас ціную, поважаю і дорожу вами, але я не жадаю вас, Джоро Мормонт, і я вже втомилася від того, що ви намагаєтеся усунути від мене всіх інших чоловіків, щоб я могла покладатися на вас і лише на вас. Це не допоможе — я не зможу полюбити вас більше.
Коли Дані тільки заговорила, Мормонт побуряковів, та коли вона замовкла, обличчя його знову зблідло. Він мов закам’янів.
— Як наказує королева,— кинув він коротко й холодно.
Але Дані розпалилася за двох.
— Атож,— мовила вона,— королева наказує. Йдіть до незаплямованих, сер. Вам ще сьогодні воювати і перемагати.
Щойно він пішов, Дані кинулася на подушки поряд з драконами. Не збиралася вона так різко розмовляти з сером Джорою, але його нескінченна підозріливість нарешті пробудила і в ній дракона.
«Він мене пробачить,— запевняла вона себе.— Я-бо його сюзерен». Тут Дані зловила себе на міркуваннях, чи не мав він рації щодо Дааріо. Зненацька їй стало страшенно самотньо. Міррі Маз-Дуур пообіцяла, що вона вже ніколи не зможе народити живу дитину. «Зі мною згине і дім Таргарієнів». Ця думка засмутила її.
— Моїми дітьми будете ви,— звернулася Дані до драконів,— моїми трьома лютими дітьми. Аристан каже, дракони живуть довше за людей, тож ви, коли я помру, і далі житимете.
Дрогон, вигнувши шию, куснув її за руку. Зуби в нього були дуже гострі, але отак граючись, він ніколи не кусав до крові. Дані розсміялася, заходилася качати його туди-сюди, аж поки він не загарчав, ляскаючи хвостом, як батогом. «А він довший, ніж був,— побачила вона,— а завтра ще підросте. Вони тепер швидко ростуть, а коли виростуть, то стануть мені за крила». Верхи на драконі вона зможе сама вести своє військо в бій, як в Астапорі, та нині вони ще замалі, щоб витримати її вагу.
На табір опустився спокій, проминула полуніч. Дані лишалася зі служницями в шатрі, а Аристан Білобородий з Дужим Бельвасом стояли на чатах. «Найважче — це чекати». Сидіти в наметі згорнувши руки, в той час як без неї ведеться бій... Дані знову почувалася малою дитиною.
Черепашачим кроком повзли години. Навіть потому як Джикі масажем розслабила їй спину, Дані не змогла заснути. Місанді запропонувала заспівати їй колискову лагідних людей, але Дані похитала головою.
— Приведіть Аристана,— звеліла вона.
Коли прийшов старий, вона сиділа, загорнувшись у гракарову шкуру, чий затхлий дух досі нагадував їй про Дрого.
— Не можу спати, коли за мене помирають люди, Білобородий,— сказала Дані.— Розкажіть, будь ласка, ще щось про мого брата Рейгара. Мені сподобалася та історія, що ви розповіли на кораблі,— як він вирішив стати воїном.
— Приємно це чути від вашої світлості.
— Вісерис казав, наш брат переміг на безлічі турнірів.
Аристан шанобливо схилив білу голову.
— Не мені заперечувати слова його світлості...
— Але? — скинулася Дані.— Розкажіть. Я наказую.
— Ніхто не ставить під сумнів доблесть королевича Рейгара, але він нечасто виїздив на арену. Ніколи не любив він мелодію мечів, як її любив Роберт або Джеймі Ланістер. Він до цього ставився як до обов’язку, покладеного на нього світом. Але виконував він його добре — він усе робив добре. Такий у нього був характер. Однак радості від цього він не отримував. Подейкували, свою ліру він любив більше, ніж сулицю.
— Але він напевно переміг на кількох турнірах,— розчаровано мовила Дані.
— Замолоду його світлість чудово проявив себе на турнірі у Штормокраї, здолавши лорда Стефона Баратеона, лорда Джейсона Малістера, Червоного Гада Дорнського й таємничого лицаря, який виявився сумнозвісним Саймоном Тойном, ватажком розбійників з королівського лісу. У поєдинку з сером Артуром Дейном він того дня зламав дванадцять списів.