Ознак зо Пал тим часом зліз зі свого білого рисака, розхристав халат, дістав своє чоловіче багатство та спрямував струмінь сечі в напрямку оливкового гаю, де поміж спалених дерев стояло шатро Дані. Коли до шатра під’їхав Дааріо Нагарне з оголеним арахом у руці, він ще сцяв.
— Мені відтяти йому багатство й запхати в горлянку, ваша світлосте?
У синяві його розтроєної борідки золотом зблискували зуби.
— Мені місто потрібне, а не його жалюгідне причандалля.
Але насправді Дані вже почала сердитися. «Якщо я задовго це ігноруватиму, люди вважатимуть це за слабкість». Та кого вона могла виставити проти звитяжця? Дааріо їй потрібен не менше за кровних вершників. Без цього химерного тайросянина їй не втримати штормокруків, чимало з яких перекинулися від Прендала на Гезна й Салора Голомозого.
А на високих мурах Міріна кепкували дедалі голосніше, і вже сотні оборонців міста, взявши приклад зі свого героя, сцяли з валів, виказуючи зневагу до обложників. «Вони сцють на рабів — хочуть показати, що вони нас не бояться,— подумала Дані.— Якби під брамою стояв дотрацький халасар, вони б у житті на таке не наважилися».
— Виклик потрібно прийняти,— повторив Аристан.
— І приймемо,— сказала Дані, коли герой сховав нарешті свій прутень.— Перекажіть Дужому Бельвасу, що він мені потрібен.
Темношкірого здорованя-євнуха відшукали в тіні шатра — він сидів там і їв ковбасу. Прикінчивши її за три укуси, він витер масні долоні об штани й послав Аристана Білобородого по свою шаблю. Літній зброєносець щовечора нагострював Бельвасів арах і натирав його ясно-червоною олією.
Коли Білобородий приніс шаблю, Дужий Бельвас примруженим оком оглянув лезо і, буркочучи, сховав її назад у шкіряні піхви, а тоді повісив піхви на свій широченький пояс. Аристан приніс йому і щит: круглий сталевий диск, не більший за таріль, якого євнух узяв у долоню, а не чіпляв на руку, як це роблять у Вестеросі.
— Знайдіть мені печінку з цибулею, Білобородий,— попросив Бельвас.— Не зараз, на потім. Після вбивства Дужий Бельвас завжди голодний.
Не чекаючи на відповідь, він перевальцем рушив з оливкового гаю до Ознака зо Пала.
— Чому саме він, халесі? — поцікавився Рахаро.— Він товстий і тупий.
— Дужий Бельвас — колишній раб з бійцівського кубла. Якщо високородний Ознак впаде від руки такого, як цей, велике панство буде посоромлене, а якщо він переможе... ну, для людини такої шляхетної це дрібна перемога, і пишатися нею Мірін не зможе.
І ще, на відміну від сера Джори, Дааріо, Брунатного Бена та трьох кровних вершників, євнух не очолює ніяких загонів, не планує битв, не дає порад. «Не робить нічогісінько, тільки їсть і похваляється і горланить на Аристана». Бельвасом вона могла легко пожертвувати. Та й час уже дізнатися, чи гарного захисника прислав їй магістр Іліріо.
Щойно Бельвас важко подибав до міста, лавами обложників прокотилося збудження, а з мурів і веж Міріна полетіли крики й уїдливі зауваження. Ознак зо Пал знову сів на коня й чекав, тримаючи сторч свого смугастого списа. Рисак, нетерпляче струшуючи головою, бив копитами в пісок. Євнух, хай який дебелий, поряд зі звитяжцем на коні видавався маленьким.
— Людина шляхетна би спішилася,— сказав Аристан.
Ознак зо Пал, опустивши списа, кинувся вперед.
Бельвас зупинився, широко розставивши ноги, з маленьким круглим щитом в одній руці, а в другій — з кривим арахом, за який так дбає Аристан. Велетенське смагляве черево й обвислі груди були голі до жовтого шовкового пояса — Бельвас не мав броні, якщо не рахувати безглуздої шкіряної безрукавки в заклепках, настільки маленької, що навіть пипки йому не прикривала.
— Слід було йому кольчугу дати,— зненацька розхвилювалася Дані.
— Кольчуга йому тільки заважатиме,— заперечив сер Джора.— У бійцівських кублах броні не вдягають. Адже глядачі приходять заради крові.
З-під копит білого рисака летів порох. Ознак у розмаяному смугастому плащі протупотів до Дужого Бельваса. Цілий Мірін, здавалося, вигуками підбадьорює його. В порівнянні з цим підтримка обложників була слабенькою: незаплямовані стояли німотними шерегами, спостерігаючи за всім з кам’яними обличчями. Бельвас, здавалося, теж із каменя витесаний. У своїй безрукавці, яка туго облягала спину, він стояв просто в коня на дорозі. Спис Ознака цілився йому прямо в груди. На сонці зблискував сталевий гостряк. «Його зараз просто прохромить»,— подумала Дані... і тут євнух крутнувся вбік. Не встиг ніхто й оком кліпнути, як вершник проскочив мимо, розвернувся та знову підняв списа. Бельвас і не думав на нього нападати. Мірінці на мурах загорлали ще голосніше.
— Що це він робить? — запитала Дані.
— Влаштовує виставу для юрми,— пояснив сер Джора.
Ознак розвернув коня по широкому колу, а тоді, приостроживши, вдруге кинувся вперед. І знову Бельвас чекав, і знову крутнувся й відбив кінчик списа вбік. До Дані долетів громовий євнухів регіт, який полетів над рівниною, коли герой проскочив мимо.
— Спис у нього задовгий,— пояснив сер Джора.— Бельвасу досить уникати кінчика. Замість красиво прошити євнуха списом, дурню варто було б його просто конем переїхати.
Ознак зо Пал наскочив на Бельваса втретє, і цього разу вже й Дані ясно бачила, що він їде мимо, як вестероські лицарі проїжджають повз суперника, на відміну від дотраків, які їдуть просто на ворога. Рівна земля дозволяла рисакові набрати гарну швидкість, але водночас це давало можливість євнуху ухилитися від незграбного чотирнадцятифутового списа.
Мірінський біло-рожевий звитяжець цього разу очікував маневру й в останню секунду метнув списа вбік, щоб піймати Бельваса в мить, коли той ухилиться. Але євнух теж очікував маневру й цього разу присів замість крутнутися вбік. Спис без жодної шкоди пролетів у нього над головою. І ось уже Бельвас, перекинувшись, срібною дугою підносить гострий як лезо арах... Шабля уп’ялася рисакові в ноги, кінь заіржав і почав падати, і герой полетів з сідла.
Над цегляними парапетами Міріна знагла запала тиша. Кричали й улюлюкали тепер люди Дані.
Ознак примудрився вдало зістрибнути з коня й витягнути меча до того, як на нього наскочив Дужий Бельвас. Заспівала криця, стикаючись — так швидко й шалено, що Дані не розрізняла ударів. Серце її не встигло зробити й дюжини ударів, як Бельвасові груди зросилися кров’ю з розтину понижче пипок, а в Ознака зо Пала просто між баранячих рогів стримів арах. Витягнувши шаблю, євнух трьома лютими ударами по шиї відділив від тіла звитяжцеву голову. Підніс її високо, показуючи мірінцям, а тоді пожбурив під міську браму, й вона підстрибом покотилася по піску.
— Ось вам і мірінський герой,— розсміявся Дааріо.
— Безглузда перемога,— урвав його сер Джора.— Ми Мірін не візьмемо, по одному вбиваючи його оборонців.
— Ні,— погодилася Дані,— та я рада, що цього він убив.
Оборонці на мурах почали розстрілювати Бельваса з арбалетів, але стріли або не долітали, або сипалися на землю, не завдаючи шкоди. Євнух, повернувшись до сталевого дощу задом, спустив штани, присів і наваляв купу просто перед містом. Підтерся смугастим Ознаковим плащем, на мить іще затримався, щоб обчистити тіло звитяжця й добити коня, а тоді подибав до оливкового гаю.
У таборі обложники привітали його хрипкими криками. Дотраки улюлюкали й верещали, а незаплямовані загримотіли списами об щити.
— Молодчага,— похвалив його сер Джора, а Брунатний Бен, кинувши євнуху стиглу сливу, мовив:
— Чудовий плід за чудовий бій.
Навіть у служниць-дотрачок знайшлися схвальні слова.
— Ми б вам косу заплели й повісили на неї дзвіночок, Дужий Бельвасе,— мовила Джикі,— тільки немає з чого.
— Не потрібні Дужому Бельвасу брязкальця,— євнух за чотири укуси з’їв сливу, кинуту Брунатним Беном, і виплюнув кісточку.— Дужому Бельвасу потрібна печінка з цибулею.
— Ви її отримаєте,— пообіцяла Дані.— Дужий Бельвас поранений.
Весь живіт у нього був червоний од крові, яка цебеніла з м’ясистого порізу під грудьми.