— Це дурниці. Я завжди дозволяю людині себе черкнути перед смертю,— він поплескав себе по закривавленому животу.— Порахуйте шрами — і взнаєте, скількох уже зарізав Дужий Бельвас.
Але Дані вже втратила хала Дрого через схожу рану й не збиралася лишати все, як є. Вона послала Місанді розшукати одного юнкайського вільновідпущеника, відомого тим, що зцілює рани. Бельвас стогнав і нарікав, але Дані присоромила його й обізвала великою голомозою дитиною, й тільки тоді від дозволив цілителю обробити рану оцтом, зашити її і обмотати груди лляними бинтами, намоченими у вогневині. Лише після цього вона повела своїх капітанів і командирів у шатро на раду.
— Я мушу взяти місто,— сказала вона і, схрестивши ноги, всілася на гору подушок, в оточенні драконів. Іррі та Джикі розливали вино.— Комори там аж лускаються. На терасах пірамід росте інжир, і фініки, і оливки, а в підвалах стоять діжки з солоною рибою і копченим м’ясом.
— І пузаті скрині золота, срібла й самоцвітів,— нагадав Дааріо.— Не варто забувати про самоцвіти.
— Я оглянув суходільні мури і слабких місць там не побачив,— сказав сер Джора Мормонт.— Якби мати час, можна було б тихою сапою підкопатися під вежу й зробити пролам, та тільки що нам їсти, поки ми копатимемо? Запаси наші вичерпані.
— Немає слабких місць у суходільних мурах? — повторила Дані. Мірін стояв на кам’янисто-піщаному виступі, де повільні брунатні хвилі Скагазадана впадали в Невільничу бухту. Північний мур міста тягнувся вздовж берега ріки, а західний — по узбережжю бухти.— Це означає, що нам варто нападати з ріки чи з моря?
— З трьома кораблями? Треба попросити капітана Гролео добре оглянути мур уздовж ріки, бо як і там він не сиплеться, то це просто черговий спосіб загинути, тільки спершу намокнувши.
— А що як нам збудувати рухомі башти? Мені брат Вісерис розповідав, я знаю, їх будують для облоги.
— З дерева, ваша світлосте,— сказав сер Джора.— А рабовласники спалили всі дерева на двадцять льє навкруги. Без дерева нам не змайструвати ні метавок, щоб стіни трощити, ні драбин, щоб можна було через них перелізти, ні рухомих башт, ні черепах, ні таранів. Певна річ, можна з сокирами кинутися на браму, але...
— Бачили оті бронзові голови над брамою? — поцікавився Брунатний Бен Плам.— Ряди бронзових голів гарпій з роззявленими пащеками? З цих пащек мірінці поливатимуть ваших сокирників киплячою смолою — живцем їх зварять на місці.
Дааріо Нагарне посміхнувся до Сірого Черв’яка.
— Тоді, мабуть, нехай сокирами махають незаплямовані. Я чув, вам кипляча смола — як тепла купіль.
— Неправда,— не усміхнувся у відповідь Сірий Черв’як.— Віддані вам не відчувають опіків, як прості смертні, але смола може осліпити й убити. Хоча незаплямовані смерті не бояться. Дайте нам тарани — і ми розтрощимо браму або вмремо.
— Вмрете,— сказав Брунатний Бен. У Юнкаї, перебираючи командування над середніми синами, він стверджував, що воював у сотні битв. «Хоча не скажу, що в усіх я воював доблесно. Перекупні мечі бувають і старі, бувають і хоробрі, але не буває старих хоробрих перекупних мечів». Дані бачила, що це таки правда.
— Не хочу я марнувати життя незаплямованих, Сірий Черв’яче,— зітхнула вона.— Може, вдасться заморити місто голодом.
— Ми раніше себе заморимо голодом, ваша світлосте,— безрадісно мовив сер Джора.— Немає тут ні харчів, ні корму для мулів і коней. І вода в ріці мені теж не подобається. У Скагазадан мірінці змивають лайно, а п’ють з глибоких колодязів. У таборі вже доповідали про захворювання — гарячка, і буронога, і три випадки різачки. Якщо надовго тут лишимося, їх буде більше. Раби ослабли від довгого переходу.
— Вільновідпущені,— виправила його Дані.— Немає більше рабів.
— Раби чи вільні, вони голодні, а скоро ще й хворі будуть. У місті запасів більше, ніж у нас, та й по воді можна ще отримати. Ваших трьох кораблів замало, щоб відрізати їм постачання одразу і з ріки, і з моря.
— То що ви порадите, пане Джоро?
— Вам це не сподобається.
— Все одно хочу вислухати.
— Як зволите. Моя думка: облиште місто. Ви не зможете звільнити всіх рабів на світі, халесі. А ваша війна — у Вестеросі.
— Про Вестерос я не забула...— Дані снився він ночами — ця казкова земля, якої вона в житті не бачила.— Якщо я дозволю цегляним мурам Міріна так легко мене подолати, як зможу я колись узяти великі кам’яні замки Вестеросу?
— Як узяв їх Ейгон,— сказав сер Джора,— вогнем. Заки ми дістанемося Сімох Королівств, ваші дракони виростуть. І там у нас будуть і рухомі башти, і метавки — все, чого немає тут... але дорога через землі вічного літа довга й важка, на ній можуть трапитися незнані небезпеки. В Астапорі ви зупинилися, щоб придбати військо, а не почати війну. Збережіть штихи й шаблі для Сімох Королівств, королево. Лишіть Мірін мірінцям, а ми рушаймо на захід, у Пентос.
— Переможені? — наїжачилася Дані.
— Коли боягузи ховаються за високими стінами, це вони переможені, халесі,— сказав ко Джого.
Решта кровних вершників погодилися.
— Крове од крові моєї,— мовив Рахаро,— коли боягузи ховаються й палять харчі та корм, великий хал шукає хоробріших ворогів. Усі це знають.
— Усі це знають,— підтвердила Джикі, наливаючи вино.
— А я — ні.
Дані завжди дослухалася до порад сера Джори, але не чіпати Мірін — це вже занадто. Не могла вона забути дітей на стовпах — ні птахів, які видзьобували їм нутрощі, ні маленьких ручок, які вказували на прибережний шлях.
— Пане Джоро, ви кажете, у нас не лишилося харчів. Якщо я вирушу на захід, як я в дорозі годуватиму своїх вільновідпущеників?
— Ніяк. Перепрошую, халесі. Їм доведеться самим годуватися, бо повмирають з голоду. У поході загине чимало людей, це так. Це буде важко, але врятувати їх неможливо. Нам слід чимшвидше перейти ці випалені землі.
Дані й так лишила по собі шлейф із трупів, коли переходила червону пустелю. Такого видовища вона більше не хоче бачити.
— Ні,— сказала вона.— Не поведу я на вірну смерть своїх людей...— («Моїх дітей»).— Має бути якась лазівка в місто.
— Знаю я цю лазівку,— погладив Брунатний Бен Плам свою рябу сріблясто-білу бороду.— Клоака.
— Клоака? Про що це ви?
— Великі цегляні підземні стоки зливають міські нечистоти у Скагазадан. Ось вам і лазівка для кількох людей. Саме так я і втік з Міріна, коли Скарб позбувся голови. Сморід так з мене й не вивітрився,— скривився Брунатний Бен.— Іноді він мені ночами сниться.
На обличчі сера Джори був написаний сумнів.
— Як на мене, вийти легше, ніж зайти. Стоки зливаються в ріку, кажете? Це значить, що отвори розташовані просто під мурами.
— І загороджені залізними ґратами,— визнав Брунатний Бен,— хоча деякі вже проіржавіли, бо в іншому разі я б у лайні втопився. Коли вже опинишся всередині, доведеться довго лізти в повній темряві лабіринтом цегляних каналів, де хто завгодно загубиться. Нечистоти доходять до пояса, але, як видно зі слідів на мурах, можуть і вище голови сягати. А ще там водиться всяке таке. Велетенські пацюки — я таких у житті не бачив, ба й гірше. Бридота!
— Бридота,— розреготався Дааріо Нагарне,— як ото ти був, коли виліз звідти? Якби хтось здуру й вирішив таке спробувати, в Міріні кожен рабовласник занюхав би, щойно він би показався.
Брунатний Бен знизав плечима.
— Її світлість спитала, чи є лазівка, я розповів... але Бен Плам назад у клоаку не полізе навіть за все золото Сімох Королівств. Якщо хоче хтось інший спробувати — ласкаво прошу.
Аґо, Джого й Сірий Черв’як усі заговорили водночас, але Дані піднесла руку, закликаючи до тиші.
— Клоака — не найкращий вибір.
Сірий Черв’як проведе туди незаплямованих, якщо вона накаже, знала Дані, і криваві вершники теж такий наказ виконають. Але ніхто з них для такого завдання не пасує. Дотраки — комонники, а сила незаплямованих у їхній дисциплінованості на полі бою. «Чи можу я послати людей на смерть, коли надія така примарна?»
— Я мушу все обміркувати. Повертайтеся до своїх обов’язків.