«Вигадаєте для неї гарну побрехеньку».
«Ні. Я скажу їй, що дівчина — звичайна повія, яку ви купили перед битвою на Зеленому Зубці та привезли на Королівський Причал проти батькового недвозначного наказу. Я не брехатиму королеві».
«Раніше ж ви їй брехали. Може, мені їй про це розповісти?»
Євнух зітхнув. «Ви мене без ножа ріжете, мілорде. Я вам вірно служив, та маю подеколи і вашій сестрі послужити. Скільки вона дозволить мені ще пожити, якщо я втрачу для неї будь-яку користь? Нема у мене лютого перекупного меча, щоб захистив мене, нема і доблесного брата, щоб помстився за мене, є тільки пташечки, які нашіптують мені у вухо. Тільки з цього шепоту я можу купити собі ще один деньок життя».
«Даруйте, що не зронив сльозинку разом з вами».
«Та будь ласка, а ви даруйте, якщо я не зроню сльозинку за вашою Шей. Зізнаюся: я геть не розумію, що в ній такого, щоб такий розумник, як ви, поводився, мов справжній дурень».
«Може, ви б і зрозуміли, якби не були євнухом».
«Ото в цьому причина? В чоловіка працюють або мізки, або дещо між ногами, та аж ніяк не те і те разом? — захихотів Вейрис.— Мабуть, і добре, що мене оскопили».
Павук таки мав рацію. Тиріон, почуваючись геть нещасним, навпомацки шукав у населеній драконами темряві свою білизну. Від постійного ризику він почувався напруженим, мов напнута шкіра на барабані, а ще й винуватим. «Але в чому моя провина? Дружина не хоче від мене нічого, а тим паче того, чого хочу від неї я». Може, варто розповісти їй про Шей. Він же не перший на світі чоловік, у якого є коханка. Навіть Сансин власний неймовірно-шляхетний-і-чесний батечко подарував їй брата-байстрюка. Якщо так подумати, то дружина, може, ще й зрадіє, дізнавшись, що він спить із Шей, якщо це звільняє її саму від цього обов’язку.
«Ні, не можна». Вона, звісно, дала обітницю, але довіряти їй не можна. Може, між ніг вона й цнотлива, а от коли йдеться про зраду — не така вже й невинна. Це ж вона розбовкала Серсі плани свого власного батька. Та й дівчата її віку рідко вміють тримати секрети.
Єдине правильне рішення — позбутися Шей. «Можна відіслати її до Чатаї»,— неохоче міркував Тиріон. У Чатаїному борделі Шей отримає всі шовки й коштовності, про які так мріє, там у неї будуть найдобріші шляхетні покровителі. Там у неї життя буде набагато краще, ніж було з Тиріоном, відколи він узяв її до себе.
А якщо вона втомилася заробляти собі на життя, розсуваючи ноги, він може влаштувати їй заміжжя. «Може, з Броном?» Перекупний меч ніколи не гидував об’їдками з панського столу, а тепер він ще й лицар — про кращу партію їй годі мріяти. «Або з сером Толадом?» Тиріон неодноразово помічав, які той кидає на Шей мрійливі погляди. А чом би й ні? Він високий, дужий, приємний з обличчя — до останнього дюйма талановитий юний лицар. Звісно, Толад вважає, що Шей служить у замку покоївкою у юної леді. А якщо він, одружившись, дізнається, що насправді вона була повією...
— Мілорде, ви тут? Чи вас уже дракони з’їли?
— Ні. Я тут,— він помацав драконячий череп.— Я відшукав черевик, але це, здається, твій.
— Мілорд якийсь похмурий. Вам щось не сподобалося?
— Ні,— коротко озвався він,— мені все сподобалося, як завжди.
«У цьому й небезпека». Час до часу, як от зараз, він замислювався про те, щоб відіслати її геть, але ніколи не надовго. У темряві Тиріон смутно бачив, як вона натягує вовняну шкарпетку на струнку ніжку. «Стало видно!» З рядочка довгастих вузьких вікон високо в стіні підвалу сіялося слабеньке світло. Навколо почали виступати з темряви — чорні на сірому тлі — дракони Таргарієнів.
— Рано приходить день.
Новий день. Новий рік. Нове століття. «Я вижив на Зеленому Зубці й на Чорноводді, то переживу й кляте весілля короля Джофрі».
Шей стягнула з драконового зуба свою сукню й одягнула через голову.
— Я піду перша. Поможу Бреллі з водою на купіль,— вона схилилася, щоб востаннє поцілувати його в чоло.— Мій велет Ланістер! Як я вас кохаю!
«Я теж тебе кохаю, люба». Може, вона й повія, але вона заслуговує на більше, ніж має з Тиріоном. «Віддам її за сера Толада. Він, здається, чоловік гідний. І високий...»
Санса
«Який чудовий сон»,— крізь дрімоту подумала Санса. Їй наснилося, що вона знов у Вічнозимі — бігає в богопралісі разом з Леді. Там був і батько, і брати; там було тепло і безпечно. Якби ж то сни збувалися!..
Санса відкинула покривало. «Маю бути хоробра!» Так чи так, а скоро її муки закінчаться. «Якби зі мною була Леді, я б не боялася». Та Леді мертва — так само як Роб, Бран, Рикон, Арія, батько, мати, навіть септа Мордейн. «Усі померли, окрім мене». Тепер вона одна-однісінька на світі.
Лорда чоловіка поруч не виявилося, але вона до цього вже звикла. Тиріон спав погано й частенько прокидався до схід сонця. Зазвичай вона знаходила його у світлиці: він сидів, зігнувшись, зі свічкою, поринувши в який-небудь стародавній сувій або книжку в шкіряній шабатурці. Іноді запах свіжого хліба з печі приводив його на кухню, а іноді Тиріон підіймався в садок на даху або ж самотою гуляв Зрадницьким проходом.
Розчахнувши віконниці, Санса затремтіла, й по руках побігли сироти. На сході в небі купчилися хмари, але їх пронизували цілі потоки сонячного світла. «Схоже на два велетенські замки, які плавають у ранковому небі». Санса бачила потріскані мури, бачила могутні фортеці й барбакани. На верхівках веж майоріли імлисті прапори, тягнучись до зірок, які швидко згасали. З-за хмар виходило сонце, і в Санси на очах вони з чорних стали сірими, а потім забарвились у тисячі відтінків рожевого, золотого й малинового. Та скоро вітер змішав їх разом, і на місці двох замків лишився тільки один.
Відчинилися двері: це покоївки принесли гарячу воду на купіль. Обидві були новенькі: Тиріон сказав, що жінки, які прислужували Сансі до того, всі були шпигунками Серсі,— як Санса й підозрювала.
— Ходіть поглянете,— покликала вона служниць.— У небі цілий замок.
Вони підійшли.
— Він золотий,— сказала Шей; у неї було коротке темне волосся й зухвалі очі. Робила вона все, що їй скажеш, але іноді кидала на Сансу зневажливий погляд.— Замок зі щирого золота... хотіла б я таке побачити!
— Замок, еге ж? — примружилася Брелла.— Схоже, ота вежа скоро завалиться. Самі руїни, ага.
Санса й чути не хотіла про розвалені вежі та зруйновані замки. Зачинивши віконниці, вона мовила:
— Нас чекають на сніданок до королеви. Мій лорд-чоловік у світлиці?
— Ні, міледі,— озвалася Брелла.— Я його не бачила.
— Може, він пішов до свого батька,— заявила Шей.— Може, королівському правиці знадобилася його порада.
Брелла тільки пирхнула.
— Леді Сансо, лізьте в купіль, поки вода зовсім не захолола.
Санса дозволила Шей стягнути через голову сорочку й залізла у великі дерев’яні ночви. Кортіло попросити келих вина — заспокоїти нерви. Весілля призначене на полудень у Великому септі Бейлора, на тому кінці міста. А ввечері в тронній залі буде бенкет: тисяча гостей і сімдесят сім страв, а ще співці, жонглери й комедіанти. Та спершу сніданок у бальній залі королеви — для Ланістерів і для чоловічої половини Тайрелів (жіноча половина Тайрелів снідатиме з Марджері), а також для сотні з гаком лицарів і лордійчуків. «Мене вже до Ланістерів записали»,— гірко подумала Санса.
Брелла, поки терла Сансі спину, послала Шей принести ще гарячої води.
— Ви тремтите, міледі.
— Вода недосить гаряча,— збрехала Санса.
Коли нарешті з’явився Тиріон з Подриком Пейном на хвості, покоївки саме її вдягали.
— Ти прегарна, Сансо,— мовив Тиріон і обернувся до свого зброєносця.— Поде, якщо твоя ласка, налий мені келих вина.