— Я тут подумав, коли на дорогах знову стане безпечно, можна поїхати в гості в Кичеру Кастерлі...— («Подалі від Джофрі й сестри». Що більше він думав про те, як вчинив Джофрі з «Житіями чотирьох королів», то більше хвилювався. В цьому був певний сигнал, о так).— Я радо покажу тобі Золоту галерею, і Лев’ячу пащу, і Залу звитяжців, де ми з Джеймі гралися хлопчаками. Знизу чути гуркіт — там б’ються хвилі...
Санса повільно підвела голову. Він знав, що вона бачить: крутий звірячий лоб, напівзагоєний обрубок носа, кривий рожевий шрам і різнобарвні очі. Її власні очі були великі й порожні.
— Я поїду, куди схоче лорд-чоловік.
— Я сподівався порадувати вас, міледі.
— Мене радує все, що радує мілорда.
У нього стислися вуста. «Який же ти жалюгідний недоросток! Чи ти гадав, що оті теревені про Левячу пащу змусять її всміхнутися? Чим, крім золота, міг ти колись викликати в жінки усмішку?»
— Ні, дурна була ідея. Тільки Ланістери можуть любити Кичеру.
— Так, мілорде. Як скажете.
Тиріон чув, як простолюд викрикує ім’я короля Джофрі. «За три роки цей жорстокий хлопчисько стане дорослим чоловіком і зможе правити самостійно... і всі карлики, які мають голову на плечах, заберуться далеко-далеко від Королівського Причалу. Може, у Старгород. А може, навіть у вільні міста». Тиріону завжди страшенно хотілося побачити Титана Браавоського. «Може, бодай це порадує Сансу». Він лагідно заговорив про Браавос — і наштовхнувся на стіну гнітючої ввічливості, крижаної і неприступної, як Стіна, якою він колись прогулювався на півночі. Це дуже втомлювало. І тоді, і зараз.
Решту дороги здолали в мовчанні. Тиріон ловив себе на сподіванні, що Санса заговорить — скаже бодай щось, що завгодно, просто одне слово, але вона так і не розтулила рота. Коли паланкін спинився у дворі замку, Тиріон дозволив одному з грумів допомогти їй спуститися.
— Нас очікують на бенкеті за годину, міледі. Я скоро до вас приєднаюся,— і він на негнучких ногах пішов геть. З того кінця двору долинав задиханий сміх Марджері: Джоф знімав її з сідла. «Одного дня хлопець буде високий і дужий, як Джеймі,— подумав Тиріон,— а я так і буду карликом у нього під ногами. А потім одного дня він мене ще й укоротить...»
Відшукавши вбиральню, він полегшено зітхнув, звільняючись від ранкового вина. Бувають моменти, коли відлити майже так само приємно, як переспати з жінкою, і цей був саме з таких. Хотілось би звільнитися він своїх сумнівів і провин так само легко!
Перед покоєм на нього чекав Подрик Пейн.
— Я приготував ваш новий камзол. Не тут. На ліжку. В спальні.
— Я зрозумів — ліжко зазвичай стоїть саме там.
Там буде Санса — вдягатиметься до бенкету. І Шей.
— Вина, Поде.
Тиріон пив, сидячи на підвіконні та спостерігаючи за хаосом унизу на кухні. Сонце ще не торкнулося верху замкового муру, але вже долинали запахи випічки та смаженини. Скоро в тронну залу поллються гості, збуджені від очікування; це буде вечір пісенний і пишний, покликаний не лише поєднати Небосад і Кичеру Кастерлі, а й просурмити на весь світ про їхню владу й багатство, даючи урок усім, хто ще наважується не коритися волі Джофрі.
Та чи знайдеться ще такий дурень, щоб оспорювати владу Джофрі тепер, після розгрому Станіса Баратеона й Роба Старка? У приріччі досі тривають бої, але мотузка затягується. Сер Грегор Кліган перейшов Тризуб і зайняв рубіновий брід, а тоді майже без зусиль узяв Гаренхол. Стражморе здалося Чорному Волдеру Фрею, лорд Рендил Тарлі утримує Дівостав, Сутінь-діл і королівський гостинець. На заході сер Давен Ланістер об’єднався на Золотому Зубі з сером Форлі Престером для походу на Річкорин. Сер Райман Фрей вивів з Близнючок дві тисячі списів, щоб долучитися до них. А Пакстер Редвин заявив, що його флот незабаром випливе з Арбору в довгий вояж навколо Дорну й через Східці. Станісові пірати-лісянці воюватимуть один до десятьох. Боротьба, яку мейстри вже назвали Війною п’ятьох королів, добігає кінця. Мейс Тайрел, подейкують, жалівся, що лорд Тайвін не лишив для нього ніяких перемог.
— Мілорде,— підійшов до Тиріона Под.— Будете перевдягатися? Я он розклав камзол. На ліжку. На свято.
— Свято? — кисло перепитав Тиріон.— Яке свято?
— Весілля,— сказав Под, який, звісно, не вловив сарказму.— Короля Джофрі й леді Марджері. Королеви Марджері тобто.
Тиріон вирішив сьогодні напитися п’яним.
— Ну гаразд, юний Подрику, ходім посвяткуємо.
Коли вони увійшли в спальню, Шей допомагала Сансі зачесатися. «Радість і горе,— подумав Тиріон, побачивши їх разом.— Сміх і сльози». Санса вбралася в сріблясту атласну сукню, оздоблену горностаєм, з прорізними рукавами, які мало не по підлозі черкали й були підбиті м’якою малиновою кошмою. Шей майстерно уклала їй волосся під тоненьку срібну сіточку з темно-фіолетовими камінцями. Тиріон Сансу такою чарівною ще не бачив, але на довгих атласних рукавах була жалобна стрічка.
— Леді Сансо,— заговорив він,— сьогодні в залі ви будете найвродливіша.
— Мілорд дуже добрий.
— Міледі,— мрійливо зронила Шей,— можна мені прийти прислужувати за столом? Так хочеться поглянути, як з пирога вилітають голуби!
Санса невпевнено подивилася на неї.
— Слуг відбирала королева.
— І в залі й так буде забагато людей,— Тиріон ледве притлумив роздратування.— Але в замку гулятимуть музики, і в зовнішньому дворі поставлять столи з наїдками й напоями для всіх.
Він оглянув свій новий камзол — малиновий оксамит з підставленими плечима й пишними рукавами з прорізами, в яких світилася чорна атласна підбивка. «Краса, а не вбрання. Тільки до нього треба красеня».
— Ходи, Поде, поможеш мені вдягнути це.
Вбираючись, Тиріон перехилив іще один келих вина, а тоді, взявши дружину під руку, вивів її з Кухонної фортеці, щоб влитися в ріку шовку, атласу й оксамиту, яка плинула до тронної зали. Дехто з гостей зайшов усередину, щоб зайняти місця на лавках. Інші товклися під дверима, насолоджуючись негадано теплим пообіддям. Тиріон обвів Сансу навколо двору, щоб обмінятися належними люб’язностями.
«Добре у неї виходить»,— думав Тиріон, спостерігаючи, як Санса каже лорду Гайлзу, що сьогодні він наче менше кашляє, нахвалює сукню Елінор Тайрел, розпитує Джалабара Ксо про весільні звичаї на Літніх островах. Кузен сер Лансель оце вперше після битви залишив лікарняне ліжко — прийшов разом з сером Кеваном. «Блідий як привид». Волосся в Ланселя побіліло й витончилося, а сам він був худий як лозина. Якби батько його не підтримував, він, певно, упав би. Та коли Санса похвалила його за доблесть і запевнила, що їй страшенно приємно бачити, як він одужує і міцнішає, засяяли і Лансель, і сер Кеван. «Могла б вона стати для Джофрі гарною королевою і ще кращою дружиною, якби в нього вистало здорового глузду полюбити її». Та чи здатен небіж узагалі когось любити?
— Ти маєш просто неперевершений вигляд, дитинко,— мовила до Санси леді Оленна, шкандибаючи у злототканій сукні, яка, певно, важила більше за неї саму.— Тільки коси трохи вітром розвіяло,— крихітна старенька потяглася до зачіски, заправила на місце кілька вільних пасом і розпрямила Сансину сіточку до волосся.— Мені страшенно прикро за твою втрату,— сказала вона, перебираючи пальцями.— Знаю, брат твій був мерзенний зрадник, та якщо ми почнемо вбивати чоловіків просто на весіллях, вони боятимуться шлюбу ще більше, ніж зараз. Ось, так уже краще,— посміхнулася леді Оленна. Хочу повідомити радісну новину: післязавтра я нарешті повертаюся в Небосад. Досить уже з мене цього смердючого міста, дякую. Може, складеш мені товариство, заскочиш ненадовго в гості, поки чоловіки займаються своєю війною? Мені страшенно бракуватиме і Марджері, і всіх її чарівних леді. А твоє товариство могло б мене розрадити.