«Карлики не винні,— подумав Тиріон.— Коли закінчать, похвалю їх і подарую тугий гаманець срібла. А завтра дізнаюся, хто це все вигадав, і влаштую невеличку віддяку».
Коли карлики зупинилися перед помостом, щоб привітати короля, лицар з вовком на гербі впустив щита. Щойно він нахилився, аби підняти його, лицар з оленем не впорався зі списом, і той ляснув першого лицаря по спині. Лицар з вовком звалився зі свині, його спис теж вилетів з руки й стукнув суперника по голові. Обидва жужмом опинилися на підлозі. Підвівшись, карлики вдвох кинулися сідати на пса. Зачалася шарпанина й штовханина. Нарешті вони знову позалазили в сідла, тільки обмінявшись «кіньми» і щитами, ще й усівшись задом.
Направили цю плутанину не так швидко, та ось нарешті карлики помчали в різні кінці зали, де й розвернулися, готові до сутички. Лорди й леді гоготали й гиготіли, а карлики з’їхалися з гуркотом і грюкотом, і спис лицаря з вовком встромився в шолом лицаря з оленем, начисто відірвавши йому голову. Та завертілася в повітрі, розбризкуючи кров, і приземлилася лорду Гайзлу на коліна. Карлик без голови, хитаючись, дибав між столами, розмахуючи руками. Загавкали собаки, заверещали жінки, а Сновида влаштував цілий смертельний номер, гойдаючись на своїх дибах, аж поки лорд Гайлз не витягнув з розбитого шолома червоний соковитий кавун, і тоді лицар з оленем вистромив голову з обладунків, і залою прокотилася ще одна хвиля реготу. Малі лицарі дочекалися, поки вона вщухне, покружляли один навколо одного, обмінюючись барвистими образами, й готові вже були роз’їхатися для нової сутички, коли собака скинув свого вершника на землю й поліз на свиню. Велетенська свиня заверещала з розпачу, а весільні гості вже верещали зо сміху, особливо коли лицар з оленем заскочив на лицаря з вовком, спустив бриджі й заходився несамовито штовхати його в зад.
— Здаюся, здаюся,— вереснув карлик внизу.— Добрий пане, сховайте свого меча!
— Сховаю, сховаю, якщо припините совати піхвами! — озвався карлик згори на радість усім присутнім.
Джофрі пирхнув вином з обох ніздрів. Задихаючись, він підскочив на ноги, мало не перевернувши високу чару з двома ручками.
— Переможець! — загорлав він.— У нас є переможець!
Побачивши, що говорить король, гості в залі почали затихати.
Карлики відліпилися один від одного, без сумніву, очікуючи на королівську винагороду.
— Але переможець не вповні,— сказав Джоф.— Хто ще кине виклик нашому маленькому звитяжцю? — з радісною посмішкою він обернувся до Тиріона.— Дядьку! Ви ж захистите честь корони? Можете виїхати на свині!
Сміх хвилею накрив Тиріона Ланістера. Він не пам’ятав, як підвівся, не пам’ятав, як заліз на лавку, отямився тільки вже на столі. Зала перетворилася на підсвічену смолоскипами пелену зловтішних облич. Тиріон скривив вуста у найжахливішій пародії на посмішку, яку тільки бачили Сім Королівств.
— Ваша світлосте,— гукнув він,— я виїду на свині... якщо ви поїдете на собаці!
— Я? — спантеличено нахмурився Джоф.— Я не карлик. Чому я?
«Точно в сильце, Джофе».
— Як чому? Ви в залі єдиний чоловік, якого я точно переможу!
Тиріон напевно б і не сказав, що було приємніше: мить приголомшеного мовчання, вибух сміху за нею чи сліпа лють на обличчі небожа. Карлик зістрибнув на землю цілком задоволений, а коли озирнувся, сер Озмунд і сер Мірин допомагали зійти вниз і Джофрі. Помітивши, що Серсі пропікає його очима, Тиріон послав їй повітряний цілунок.
Яке було полегшення, коли музики знову заграли! Маленькі двобійники вивели собаку та свиню з зали, гості повернулися до своїх мисок зі свининою, а Тиріон попросив іще кухоль вина. Аж тут відчув у себе на рукаві долоню сера Гарланда.
— Мілорде, стережіться,— попередив лицар.— Король!
Тиріон розвернувся. Джофрі був уже поряд, червоний з обличчя, він п’яно хитався, а з величезної весільної чари, яку він тримав обіруч, через вінця переливалося вино.
— Ваша світлосте,— тільки й устиг сказати Тиріон, перш ніж король вивернув чару йому на голову. Вино червоним потоком виплеснулося йому на голову. Від нього змокло волосся, запекло очі й запалала рана, воно побігло по щоках і просочило оксамит нового камзола.
— Як тобі це, Куцю? — глузливо спитав Джофрі.
У Тиріона горіли очі. Витерши обличчя рукавом, він покліпав, сподіваючись прояснити зір.
— Недобрий це вчинок, ваша світлосте,— тихо мовив сер Гарлан.
— Аж ніяк, пане Гарлане,— мовив Тиріон, який не міг дозволити, щоб ситуація зайшла ще далі,— не тут, не на очах половини королівства.— Не кожен король обслугує свого скромного підданого, вшанувавши його зі своєї королівської чари. Шкода тільки, вино розлилося.
— Не розлилося,— сказав Джофрі, який через брак виховання не схотів скористатися з виходу, запропонованого Тиріоном.— І я тебе не обслуговував!
Раптом поряд із Джофрі з’явилася королева Марджері.
— Любий королю,— заблагала дівчина з дому Тайрелів,— ходімо, повертайтеся на місце, новий співець чекає.
— Аларик Ейзенський,— сказала леді Оленна Тайрел, спираючись на ціпок і звертаючи на просяклого вином карлика уваги не більше, ніж її онука.— Сподіваюся, він заспіває нам «У Кастамері дощ». Година вже минула — я геть забула слова.
— І сер Адам хотів тост виголосити,— провадила Марджері.— Ваша світлосте, будь ласка.
— У мене вина немає,— заявив Джофрі.— Як я можу пити за тост, коли не маю вина? Дядьку Куцю, ти можеш обслугувати мене. Не хочеш битися — побудь моїм чашником.
— Вважатиму за честь.
— Це не честь! — вереснув Джофрі.— Нахилися й підніми мою чару!
Тиріон послухався, та коли потягнувся до ручки, Джоф буцнув чашу, й та пролетіла в Тиріона між ніг.
— Піднімай! Чи ти такий самий незграбний, як і бридкий?
Тиріону довелося лізти під стіл, щоб розшукати чару.
— Добре, а тепер наповнюй вином.
Забравши в подавальниці карафу, Тиріон на три чверті налив чару.
— Ні, на коліна, карлику.
Опустившись навколішки, Тиріон підніс угору важку чару, не певний, чи не доведеться йому зараз скупатися вдруге. Але Джофрі однією рукою забрав чару, жадібно випив і поставив її на стіл.
— Можеш підводитися, дядьку.
Від зусилля ноги звело судомою, і Тиріон мало не повалився знову. Довелося вчепитися за крісло. Сер Гарлан простягнув йому руку. Джофрі зареготав, а за ним і Серсі. До них приєдналися й інші. Тиріон не бачив, хто саме, але добре чув.
— Ваша світлосте,— почувся бездоганно ввічливий голос лорда Тайвіна.— Несуть пиріг. Потрібен ваш меч.
— Пиріг? — Джофрі взяв під руку свою королеву.— Ходімо, міледі, пиріг!
Гості попідводилися; вони гукали, плескали в долоні й цокалися келихами, а великий пиріг повільно плив залою — його котило півдюжини сяючих кухарів. Пиріг був два ярди в діаметрі, хрусткий і золотисто-коричневий, а зсередини долинало цвірінькання й ляскіт крил.
Тиріон сів на місце. Лишилося, щоб його ще й голуб заквецяв для повного щастя. Вино просочило і камзол, і білизну, й Тиріон відчував на шкірі вологу. Слід було би перевдягнутися, але ж нікому не можна йти з бенкету, поки не почнеться постільна церемонія. А до неї, він прикинув, ще двадцять-тридцять страв.