— Швидше,— шепотіла вона,— хутчіш, хутчіш, уже, уже! Джеймі, Джеймі, Джеймі! — руки її спрямовували його.— Так,— скрикнула Серсі, коли він опинився всередині,— мій братику, любий братику, так, саме так, отак. Ти мій, ти вдома, ти вдома, ти вдома.
Вона цілувала його у вухо та гладила коротке наїжачене волосся. Джеймі загубився в її тілі. Відчував, як серце Серсі б’ється в унісон з його власним, відчував вологу крові й сімені, коли вони злилися в одне.
Та щойно кінчили, королева сказала:
— Дай підвестися. Якщо нас отак заскочать...
Неохоче Джеймі перекотився набік і допоміг їй злізти з олтаря. Білий мармур був у слідах крові. Джеймі витер його рукавом, а тоді нахилився підняти свічки, які перед тим скинув. На щастя, всі вони, падаючи, згасли. «Якби септ загорівся, я міг би й не помітити».
— Це було безглуздо,— Серсі розпростала сукню.— Коли батько в замку... Джеймі, мусимо бути обережні.
— Мене вже нудить від обережності. Таргарієни одружували братів із сестрами, то чого й ми так не можемо? Виходь за мене, Серсі. Вийди перед королівством і скажи, що хочеш мене. І буде в нас своє весілля, і ми зробимо ще одного сина — замість Джофрі.
— Не смішно,— відсторонилася вона.
— А ти чуєш, що я сміюся?
— Ти в Річкорині голову загубив? — роздратовано мовила вона.— Томен може трон успадкувати тільки через Роберта, і ти це знаєш.
— У нього буде Кичера Кастерлі, невже цього недосить? Нехай на троні сидить батько. А я хочу тільки тебе,— він хотів торкнутися її щоки. Звичка — друга натура, й потягнувся він правою рукою.
Серсі відсахнулася від обрубка.
— Не... не кажи так. Ти мене лякаєш, Джеймі. Не дурій. Одне необережне слово — і ми все втратимо. Що вони з тобою зробили?
— Відтяли мені руку.
— Ні, не тільки, ти змінився,— вона відступила на крок.— Поговоримо пізніше. Завтра. У мене на вежі ув’язнені покоївки Санси Старк, маю їх допитати... а тобі слід іти до батька.
— Я здолав тисячу льє, щоб дістатися до тебе, і дорогою втратив найкращу свою частину. Не проганяй мене.
— Іди,— повторила вона, відвертаючись.
Джеймі, зашнурувавши бриджі, зробив як наказано. Хай як він змучився, а ліжко почекає. Тепер уже лорд-батько точно знає, що він повернувся в місто.
Вежу правиці охороняли гвардійці Ланістерів, які одразу ж його впізнали.
— Боги милостиві повернули вас нам, сер! — сказав один з них, притримуючи двері.
— Боги тут ні до чого. Це Кетлін Старк мене повернула. Вона, а ще лорд Страхфорту.
Піднявшися сходами, Джеймі без попередження увійшов у світлицю, де біля вогню сидів батько. Лорд Тайвін був сам, і Джеймі був за це вдячний. Не хотілося поки що показувати свою скалічену руку Мейсу Тайрелу чи Червоному Гаду, а тим паче їм обом водночас.
— Джеймі,— мовив лорд Тайвін, так наче вони бачилися щойно за сніданком.— Зі слів лорда Болтона я чекав на тебе раніше. Сподівався, ти приїдеш на весілля.
— Затримався,— Джеймі тихо зачинив двері.— Чув, сестра перевершила саму себе. Сімдесят сім страв і царевбивство — такого весілля ще точно не було. Давно ти знаєш, що я на волі?
— Євнух повідомив мені за кілька днів по тому, як ти втік. Я послав у приріччя людей на твої пошуки. Грегора Клігана, Семвела Спайсера, братів Пламів. Вейрис теж поширив інформацію, але тихенько. Ми вирішили: що менше людей знатиме, що ти на волі, то менше їх на тебе полюватиме.
— А про це Вейрис згадував? — Джеймі підійшов до вогню, щоб батько все побачив.
Лорд Тайвін скочив з крісла, засичав крізь зціплені зуби.
— Хто це зробив? Якщо леді Кетлін думала...
— Леді Кетлін, тримаючи меча в мене на горлі, змусила мене присягнутися, що я поверну їй дочок. А це цапова робота. Це зробив Варго Гоут, лорд Гаренхолу!
— Вже ні,— бридливо відвернувся лорд Тайвін.— Люди сера Грегора взяли замок. Майже всі перекупні мечі покинули свого капітана, і хтось зі старих підданих леді Вент відчинив бічні двері. Гоута Кліган знайшов у Залі сотні вогнищ — сидів там самотою, божевільний від болю й гарячки через загноєну рану. Вухо, здається.
Джеймі не міг стримати сміху. «Яка краса! Вухо!» Не міг дочекатися, коли розповість Брієнні, хоча дівці навряд чи буде так само смішно, як йому.
— То він уже мертвий?
— Ще ні, але скоро. Йому відрубали руки й ноги, але Клігана, здається, розважає, як цей когорянин бризкає слиною.
Посмішка Джеймі скисла.
— А що браві компанійці?
— Хто лишався в Гаренхолі, всі вже мертві. Решта розбіглися. Помчать у порти, гарантую, або спробують загубитися в лісах,— погляд його знову впав на кикіть Джеймі, й вуста напружилися від люті.— Голови їхні будуть у нас. Усі до однієї. Зможеш тримати меча в лівій руці?
«Та я заледве самотужки вдягаюся зранку». Джеймі простягнув згадану руку батькові на огляд.
— П’ять пальців, мало чим від другої відрізняється. То чом їй не працювати, як та?
— Добре,— мовив батько.— Це добре. У мене для тебе подарунок. До твого повернення. Коли Вейрис сказав мені...
— Якщо то не нова рука, це може почекати,— Джеймі сів у крісло навпроти батька.— Як помер Джофрі?
— Отрута. Мало все виглядати, наче він їжею вдавився, але я звелів розітнути йому горло, й мейстри не знайшли ніякої непрохідності.
— Серсі заявляє, що це зробив Тиріон.
— Твій брат підніс королю отруєне вино на очах у тисячі людей.
— Ото була дурість з його боку!
— Я взяв під варту Тиріонового зброєносця. І покоївок його дружини теж. Побачимо, що вони зможуть нам розповісти. Золоті плащі сера Адама зараз шукають Старківну, Вейрис пропонує за неї винагороду. Королівське правосуддя здійсниться.
«Королівське правосуддя».
— Стратиш власного сина?
— Його звинувачують у царевбивстві та кревногубстві. Якщо не винен, йому нема чого боятися. Та спершу маємо вивчити докази за і проти нього.
Докази. Джеймі добре знав, які докази можна знайти у цьому місті брехунів.
— Ренлі також помер дивною смертю — і саме тоді, коли це було потрібно Станісу.
— Лорда Ренлі зарізали його власні вартові — якась там жінка з Тарту.
— Ця жінка з Тарту допомогла мені опинитися тут. Я кинув її в камеру, щоб утихомирити сера Лораса, але я радше повірю у привид Ренлі, ніж у те, що вона могла його скривдити. А от Станіс...
— Джофрі вбила отрута, а не чари,— лорд Тайвін знову кинув погляд на кикіть Джеймі.— Ти не зможеш служити в королівській варті без робочої руки...
— Зможу,— урвав його Джеймі.— І буду. Прецеденти були. Можу подивитись у Білій книзі й відшукати, якщо хочеш. Цілий чи каліка, а лицар королівської варти служить до самої смерті.
— Серсі цьому поклала край, коли замінила сера Баристана через поважний вік. Гарний подарунок для Віри переконає верховного септона звільнити тебе від обітниці. Визнаю, сестра твоя дурість вчинила, позбувшись Селмі, та оскільки вона все одно вже відчинила браму...
— ...хтось має знову її зачинити,— підвівся Джеймі.— Досить з мене високородних леді, які мені під ноги цебра з лайном розливають, батьку. Ніхто не питав мене, чи хочу я стати лордом-командувачем королівської варти, та я ним став. У мене є обов’язки...
— Так,— і собі підвівся лорд Тайвін.— Обов’язки перед домом Ланістерів. Ти — спадкоємець Кичери Кастерлі. Саме там ти й маєш бути. І з тобою має поїхати Томен — як твій годованець і зброєносець. Саме в Кичері він стане справжнім Ланістером, і до того ж я хочу забрати його подалі від матері. Для Серсі я збираюся підшукати нового чоловіка. Можливо, Оберина Мартела, якщо переконаю лорда Тайрела, що цей союз нічим не загрожує Небосаду. Та й тобі давно пора одружитися. Тайрели наполягають, що Марджері слід узяти шлюб з Томеном, та якщо я запропоную тебе...
— Ні! — Джеймі вже наслухався. Ні, аж переслухався. Його вже нудило від цього, нудило від лордів і лжі, нудило від батька, від сестри, нудило від усієї цієї клятої справи.— Ні, ні, ні, ні, ні. Скільки разів мені повторювати, щоб ти почув? Оберин Мартел? Він сумнозвісний не лише тим, що отруює лезо свого меча. В нього байстрюків більше, ніж у Роберта, а ще він спить із хлопчиками. І якщо ти на кляту мить уявив собі, що я одружуся з удовою Джофрі...