«Тепер це моє завдання». Коли навчиться писати лівою рукою, звісно. Біла книга давненько не оновлювалася. Слід вписати дати смерті сера Мандона Мура й сера Престона Грінфілда, а також занотувати коротку криваву історію служби в королівській варті Сандора Клігана. Слід завести нові сторінки для сера Балона Свона, сера Озмунда Кетлблека і лицаря квітів. «Треба буде викликати септона, щоб намалював їхні герби».
Перед Джеймі лордом-командувачем був сер Баристан Селмі. На щиті в куточку його сторінки красувався герб дому Селмі: три пшеничні колоски, жовті на брунатному полі. Джеймі потішило й зовсім не здивувало, що сер Баристан не пожалів часу зробити запис про власну відставку, перш ніж покинути замок.
Сер Баристан з дому Селмі. Первородний син сера Лайонела Селмі зі Жнивовиці. Служив зброєносцем сера Манфреда Свона. В десять років отримав прізвисько Безстрашний, коли вбрався в позичені лати та з’явився як таємничий лицар на турнірі в Чорногавані, де його переміг і скинув з нього машкару Дункан, комашиний королевич. Висвячений у лицарі в шістнадцять років королем Ейгоном V Таргарієном після того, як виявив надзвичайну доблесть як таємничий лицар на зимовому турнірі на Королівському Причалі, перемігши королевича Дункана Дрібного і сера Дункана Довганя, лорда-командувача королівської варти. Зарубав Мейліса Монстра, останнього з нащадків Чорнопломеня, у двобої під час Війни дев’ятипенсових королів. Переміг Лормеля Лансьєра й Седрика Шторма, Бронзовобрамського Байстрюка. Зарахований у королівську варту в двадцять три роки лордом-командувачем сером Герольдом Гайтавером. Вистояв у зіткненні проти всіх претендентів на турнірі Срібного Мосту. Переможець рукопашної в Дівоставі. Доправив короля Ейриса II в безпечне місце під час Сутінь-дільської смути, попри отриману в груди стрілу. Помстив убивство свого побратима сера Гвейна Гонта. Врятував леді Джейн Свон та її септу від братства королівського лісу, перемігши Саймона Тойна й Усміхненого Лицаря й убивши першого. У Старгородському турнірі переміг таємничого лицаря Чорнощита й зірвав з нього машкару, викривши в ньому Нагірного Байстрюка. Одинокий переможець турніру лорда Стефона в Штормокраї, на якому скинув з коня лорда Роберта Баратеона, княжича Оберина Мартела, лорда Лейтона Гайтавера, лорда Джона Конінтона, лорда Джейсона Малістера й королевича Рейгара Таргарієна. Отримав поранення стрілою, списом і мечем у Битві на Тризубі, де бився разом з побратимами на боці Рейгара, королевича Драконстонського. Помилуваний і призначений лордом-командувачем королівської варти королем Робертом І Баратеоном. Служив у почесній варті, яка доправила леді Серсі з дому Ланістерів на Королівський Причал, де вона взяла шлюб з королем Робертом. Очолив атаку на Стару Весь під час заколоту Балона Грейджоя. Переможець турніру на Королівському Причалі у п’ятдесят сім років. Звільнений зі служби королем Джофрі І Баратеоном в шістдесят один ріку зв’язку з похилим віком.
Перша половина кар’єри сера Баристана була вписана крупним почерком сера Герольда Гайтавера, з притиском. Починаючи з поранення на Тризубі, можна було впізнати власний почерк Селмі — дрібніший і витонченіший.
В порівнянні з цим сторінка самого Джеймі була зовсім скупа.
Сер Джеймі з дому Ланістерів. Первородний син лорда Тайвіна й леді Джоанни з Кичери Кастерлі. У боротьбі проти братства королівського лісу служив як зброєносець лорда Самнера Крейкгола. Висвячений у лицарі в п’ятнадцять років сером Артуром Дейном з королівської варти за мужність на полі бою. Прийнятий у королівську варту в п’ятнадцять років королем Ейрисом II Таргарієном. Під час сплюндрування Королівського Причалу зарубав короля Ейриса II біля підніжжя Залізного трону. Відтоді отримав прізвисько Царевбивця. Помилуваний за свій злочин королем Робертом І Баратеоном. Служив у почесній варті, яка доправила його сестру леді Серсі Ланістер на Королівський Причал, де вона взяла шлюб з королем Робертом. Переможець турніру, який проводився на Королівському Причалі на честь їхнього весілля.
Отак підсумоване, його життя здавалося скромним і незначним. Сер Баристан міг би принаймні записати кілька інших турнірних перемог Джеймі. А сер Герольд міг би вписати кілька слів про його чини в той час, коли сер Артур Дейн розбив братство королівського лісу. Джеймі-бо врятував життя лорду Самнеру, коли Барилкуватий Бен мало не розтовк йому голову, от тільки розбійнику вдалося втекти. А ще Джеймі вистояв проти Усміхненого Лицаря, хоча врешті зарубав його сер Артур. «Який то був бій і який супротивник!» Усміхнений Лицар був цілком божевільний — суміш безжалісності й благородства, але поняття про страх він точно не мав. «А Дейн зі Світанком у руці...» Наприкінці бою на мечі розбійника було стільки пощербин, аж сер Артур зупинився й дав йому можливість узяти нового меча. «Це вашого білого меча я хочу»,— сказав йому лицар-злодій, коли бій поновився, хоч на той час він уже спливав кров’ю з дюжини ран. «То отримайте, сер»,— відповів Ранковий Меч — і прикінчив його.
«В ті часи світ був простіший,— думав Джеймі,— а люди, як і мечі, зроблені були з кращої криці». А може, це просто тому, що тоді йому було п’ятнадцять? Тепер усі вони вже в могилі: Ранковий Меч і Усміхнений Лицар, Білий Бик і княжич Левин, сер Освел Вент з його чорним гумором, щирий Джон Дарі, Саймон Тойн і його братство королівського лісу, старий грубуватий Самнер Крейкгол. «І я, той колишній хлопчик... цікаво, коли він помер? Коли я вбрався у білий плащ? Коли я розтяв Ейрису горлянку?» Той хлопчик хотів стати сером Артуром Дейном, але десь по дорозі перетворився натомість на Усміхненого Лицаря.
Почувши, як відчиняються двері, Джеймі згорнув Білу книгу й підвівся, вітаючи побратимів. Сер Озмунд Кетлблек з’явився перший. Він так посміхнувся до Джеймі, наче вони — давні брати по зброї.
— Пане Джеймі,— мовив він,— якби отоді ввечері ви мали такий вигляд, як сьогодні, я б вас одразу впізнав!
— Справді? — Джеймі мав великі сумніви. Слуги викупали його, поголили й зачесали. Зазираючи в люстро, він більше не бачив чоловіка, який перетнув приріччя разом з Брієнною... але й себе він теж не бачив. Обличчя схудло, щоки запали, а під очима залягли зморшки. «Я схожий на старого».— Ставайте біля свого крісла, сер.
Кетлблек так і вчинив. Один по одному зайшли інші брати.
— Панове,— офіційним голосом почав Джеймі, коли зібралися всі п’ятеро,— хто охороняє короля?
— Мої брати сер Озні й сер Осфрид,— відгукнувся сер Озмунд.
— І мій брат сер Гарлан,— сказав лицар квітів.
— З ним усе буде гаразд?
— Так, мілорде.
— Тоді прошу сідати.
Ця передмова — то був ритуал. Перш ніж на засідання можуть зібратися всі семеро, має бути гарантована безпека короля.
Сер Борос і сер Мірин сіли по праву руч од нього, лишивши між собою порожнє крісло для сера Ариса Окгарта, який виїхав у Дорн. Сер Озмунд, сер Балон і сер Лорас сіли по ліву руч. «Старі й нові». Цікаво, думав Джеймі, це щось означає? Були такі часи в історії королівської варти, коли вона ділилася на табори; найсумнозвісніший і найгіркіший такий випадок — під час Танку драконів. Невже й цього слід остерігатися Джеймі?
Дивно було сидіти на місці лорда-командувача, де стільки років пробув Баристан Безстрашний. «Ще дивніше сидіти тут калікою». Та хай там як, а тепер це його місце, бо нині це його королівська варта. «Томенові семеро».
Джеймі багато років служив разом з Мірином Трантом і Боросом Блаунтом; добрі бійці, от тільки Трант хитрий і жорстокий, а Блаунт — буркотун. Сер Балон Свон більше пасував під свій плащ, а лицар квітів, певна річ, узагалі був взірцем справжнього лицаря. П’ятого, Озмунда Кетлблека, Джеймі зовсім не знав.
Цікаво було, що сказав би про цю компанію сер Артур Дейн. Швидше за все, щось на кшталт: «Як це королівська варта докотилася до такого?» — «Це я винен, довелось би мені відповідати, це я відчинив двері й не робив нічого, коли почали заповзати паразити».