— Сподіваюся, ви ним добре володієте,— мовив він із сумнівом.
— Скаржитись у вас підстав не буде. А от у сера Грегора — може бути. Хай яка товста в нього кіраса, та на з’єднаннях є щілини. На внутрішньому боці ліктя й під коліном, під пахвами... Я знайду, де полоскотати його, обіцяю вам,— він відставив списа вбік.— Подейкують, Ланістер завжди сплачує свої борги. Може, повернетеся зі мною в Сонцеспис, коли закінчиться нарешті кровопролиття? Мій брат Доран буде радий познайомитися з законним спадкоємцем Кичери Кастерлі... особливо якщо він привезе з собою свою чарівну дружину, леді Вічнозиму.
«Цей змій думає, що я десь собі приховав Сансу, як білочка горішок на зиму?» Якщо так, то Тиріон не збирався його звільняти від ілюзій.
— Якщо так подумати, подорож у Дорн може бути вельми приємна.
— Плануйте довгу подорож,— княжич Оберин потягував вино.— Вам з Дораном напевне буде що обговорити. Музика, торгівля, історія, вина, карликові пенні... закони спадкоємства й наступності. Без сумніву, дядькові поради дуже знадобляться Мірселлі в ці важкі часи, які чекають нас попереду.
Якщо Вейрисові пташечки слухали, Оберин їм повні вуха наговорив.
— А я таки вип’ю кубок вина,— сказав Тиріон. «Королева Мірселла?» Ідея була б набагато заманливішою, якби в нього за пазухою і справді був ще один козир — Санса. «Якщо вона присягне Мірселлі, а не Томену, чи піде за нею вся Північ?» Те, на що натякав Червоний Гад, було чистою зрадою. Невже Тиріон зможе підняти зброю проти Томена, проти власного батька? «Серсі кров’ю плюватиметься». Можливо, за одне тільки це справа того варта.
— Ви пригадуєте історію, яку я розповів вам у першу нашу зустріч, Куцю? — запитав княжич Оберин, у той час як Байстрюк з Богомилості опустився навколішки, застібаючи на ньому поножі.— Це ж не тільки через ваш хвостик ми з сестрою приїхали в Кичеру Кастерлі. Ми, так би мовити, поїхали на пошуки пригод, які завели нас у Зорепад, Арбор, Старгород, на Щитові острови, у Крейкгол і нарешті в Кичеру Кастерлі... та по правді шукали ми шлюбу. Доран був заручений з леді Мелларіо Норвоською, отож він лишився в Сонцесписі за каштеляна. Ми з сестрою ще не мали суджених.
Елія була в захваті. Вона була саме в тому віці, коли тягне подорожувати, а делікатне здоров’я їй цього раніше не дозволяло. Я ж розважався тим, що кпив із сестриних залицяльників. Ліпив їм прізвиська: лорд Косоокий Коротун, панич Плямкало, одного я називав Ходячий Кит — щось таке. Єдиний більш-менш пристойний серед них був юний Бейлор Гайтавер. Симпатичний хлопець, сестра мало не закохалася в нього, якби він на біду одного разу в нашій присутності не перднув. Я одразу ж дав йому прізвисько Бейлор Буревій, і відтоді Елія не могла на нього без сміху дивитися. Малим я був ще тим чудовиськом, комусь варто було втяти мого лихого язика...
«Атож»,— подумки погодився Тиріон. Бейлор Гайтавер уже не такий юний, але й досі спадкоємець лорда Лейтона,— заможний, вродливий, та й лицар з чудовою репутацією. Бейлор Білозубий — ось як його прозивають тепер. Якби Елія вийшла за нього, а не за Рейгара Таргарієна, може, ростила б нині в Старгороді діточок. Цікаво, думав Тиріон, скільки життів звіяло тим «буревієм»?
— Кінцевим пунктом нашої подорожі був Ланіспорт,— провадив княжич Оберин, а сер Аррон Коргайл допоміг йому вдягнути стьобану сорочку й почав шнурувати її на спині.— А ви знали, що наші матері були знайомі з незапам’ятних часів?
— Пригадую, що вони ще дівчатами разом були при дворі. Фрейлінами у королівни Рейли?
— Атож. Я так думаю, що це наші матері про все змовилися. Панич Плямкало та іже з ним, а також різноманітні прищаві юні панночки, яких демонстрували мені, були просто горішками перед обідом, для збудження апетиту. А головну страву нам мали подати в Кичері Кастерлі.
— Серсі та Джеймі.
— Який розумний карлик! Ми з Елією, звісно, були трохи старші. Вашим брату й сестрі на той час було не більш як вісім-дев’ять років. Але різниця у п’ять-шість років не така вже й велика. Та й у нас на кораблі була вільна каюта, дуже гарна — такі тільки для осіб високого роду тримають. Так наче у нас був намір забрати когось із собою в Сонцеспис. Наприклад, малого пажа. Або фрейліну для Елії. Ваша леді-мати хотіла заручити Джеймі з моєю сестрою або Серсі зі мною. А може, і те, і те.
— Може,— сказав Тиріон,— але мій батько...
— ...правив Сімома Королівствами, а вдома ним правила його леді-дружина; принаймні так завжди казала мама,— княжич Оберин підніс руки, щоб лорд Дагос Манвуді та Байстрюк з Богомилості змогли через голову натягнути на нього кольчугу.— У Старгороді ми дізналися про смерть вашої матінки та про чудовисько, яке вона вродила. Ми вже мало назад не повернули, але наша мати вирішила все-таки плисти далі. Про те, як «гостинно» нас зустріли в Кичері Кастерлі, я вже вам розповідав.
От тільки я не розповів вам, що наша мати, вичекавши для пристойності, все-таки зробила вашому батькові шлюбну пропозицію. Через багато років, на смертному ложі, вона розказала мені, що лорд Тайвін грубо відмовив їй. Його дочка призначена королевичу Рейгару, повідомив він. А коли вона спитала про Джеймі, чи не візьме він за дружину Елію, батько натомість запропонував вас.
— А цю пропозицію вона сприйняла як образу.
— Це й була образа. Навіть ви це маєте розуміти, правда?
— О, певна річ.
«Все це тягнеться з давніх-давен,— подумав Тиріон,— з наших матерів і батьків, ба ще з їхніх матерів і батьків. Ми — ляльки на ниточках у тих, хто прийшов у світ перед нами, а одного дня наші діти заберуть ці ниточки в нас і продовжать ляльковий танок».
— Ну що ж, королевич Рейгар одружився з Елією Дорнською, а не з Серсі Ланістер з Кичери Кастерлі. Тож, я так розумію, у цьому двобої перемогла ваша матір.
— Вона теж так думала,— погодився княжич Оберин,— але батько ваш не з тих, хто забуде таку зневагу. Колись він дав цей урок лорду й леді Тарбекам і Рейнам Кастамерським. А на Королівському Причалі він дав цей урок моїй сестрі... Шолом, Дагосе.
Манвуді простягнув йому шолом — високий і золотий, з мідним диском на чолі — сонцем Дорну. Забороло зняли заздалегідь, побачив Тиріон.
— Елія з дітьми довго чекала на правосуддя,— княжич Оберин натягнув м’які червоні шкіряні рукавиці та знову взяв свого списа.— Але сьогодні вони його таки побачать.
Для двобою обрали зовнішній двір. Тиріону, щоб не відставати від довгоногого княжича Оберина, довелося бігти підтюпцем. «А змій нетерплячий,— подумав він.— Будемо сподіватися, що й отруйний». День був сірий і вітряний. Сонце намагалося продертися крізь хмари, але Тиріон не взявся би передбачити, хто переможе в цьому двобої, як і в тому, від якого залежало його життя.
Складалося таке враження, наче поглянути, житиме чи помре Тиріон, зійшлася тисяча людей. Вони стояли на мурах і штовхалися на сходах фортець і веж. Вони визирали з дверей стаєнь і з вікон, дивилися з мостів, балконів і дахів. А двір був так натоптаний людьми, що золотим плащам і лицарям королівської варти довелося відпихати їх, щоб звільнити місце для поєдинку. Дехто навіть приніс крісла, щоб дивитися з комфортом, а хтось просто присів на діжки. «Треба було це в Драконячому Лігві влаштувати,— кисло подумав Тиріон.— По пенсу з людини назбирали б і на весілля Джофрі, і на похорон». Дехто з глядачів навіть усадовив собі на плечі малих дітей, щоб їм краще було видно. Побачивши Тиріона, всі вони починали кричати й тицяти в нього пальцями.
Поряд з сером Грегором Серсі сама здавалася мало не дитиною. У своїх обладунках Гора-на-коні був просто нелюдських розмірів. Під довгим жовтим сюрко з трьома чорними собаками Кліганів ховалася вдягнена на кольчугу тяжка кіраса — тьмяна сіра криця, пом’ята й пощерблена в боях. Під низом обов’язково буде дублена шкіра й шар стьобаної підкладки. До латного коміра кріпився великий шолом з пласким верхом, з продухами для рота й носа та з вузькою щілиною для очей. На гребені красувався кам’яний кулак.
Якщо сер Грегор і був поранений, через весь двір Тиріон цього не помітив. «У нього такий вигляд, наче він з каменю витесаний». Перед ним у землю був застромлений дворучний меч — шість футів подряпаного металу. Велетенські долоні сера Грегора, закуті в латні рукавиці з гофрованої криці, стискали хрестовину обабіч руків’я. Побачивши Грегора, зблідла навіть коханка княжича Оберина.