Сер Борос, знаний боягуз, спромігся тільки сердитий погляд на нього кинути.
— Ви готові зустрітися з ким?
— Просто перекажіть це Лорасу.
— Ага,— сер Борос осушив кубок.— Так, лорде-командувачу.
Чи то він не квапився, чи то лицаря квітів розшукати виявилося нелегко. З’явилися вони лише за кілька годин — стрункий вродливий юнак і дебела потворна юнка. Джеймі сидів у круглій кімнаті, ліниво гортаючи сторінки Білої книги.
— Лорде-командувачу,— заговорив сер Лорас,— ви хотіли бачити панну Тартську?
— Так,— Джеймі лівою рукою жестом прикликав їх ближче.— Я так розумію, ви вже з нею побалакали?
— Як ви наказували, мілорде.
— І?
Хлопець напружився.
— Я... може бути, що і справді все сталося саме так, як вона каже, сер. Що це був Станіс. Певності я не маю.
— Вейрис каже, що і каштелян Штормокраю загинув за дуже дивних обставин,— мовив Джеймі.
— Сер Кортні Пенроуз,— сумно сказала Брієнна.— Чудова людина.
— Упертюх. Сьогодні він непорушно стоїть на дорозі короля Драконстону, а завтра раптом стрибає з вежі,— Джеймі підвівся.— Пане Лорасе, ми ще поговоримо про це пізніше. Брієнна поки що лишиться у мене.
Дівчина така сама бридка і незграбна, як і завжди, вирішив Джеймі, коли Тайрел вийшов. Хтось знову вдягнув її в жіноче вбрання, та бодай ця сукня сиділа краще, ніж ота жахлива рожева ганчірка, яку її примусив одягнути цап.
— Блакитне вам до лиця, міледі,— зауважив Джеймі.— Пасує до очей.
«У неї і справді дивовижні очі».
Брієнна схвильовано оглянула себе.
— Септа Доніза підклала в корсаж вати, щоб надати йому форми. Вона сказала, що це ви її до мене прислали,— вона трималася біля дверей, так наче готова щомиті втекти.— Ви сьогодні...
— Інакший? — він силувано напівусміхнувся.— Трохи більше м’яса на ребрах і менше вошей у чуприні — ось і все. Кикіть як і був. Зачиніть двері й ходіть сюди.
Вона так і зробила.
— Білий плащ...
— ...новенький, та певен, заплямую я його дуже швидко.
— Це не... Я просто хотіла сказати, що він вам личить,— вона нерішуче підійшла.— Джеймі, ви серйозно це казали серу Лорасу? Про... про короля Ренлі та про тінь?
— Я б і сам убив Ренлі,— здвигнув плечима Джеймі,— якби стрівся з ним у бою, то хіба не байдуже мені, хто йому горлянку перерізав?
— Ви сказали, що в мене є поняття про честь...
— Та я ж клятий царевбивця, забули? Коли я кажу про вашу честь, це те саме, як повія б вас пошанувала за цноту,— відкинувшись назад, він дивився на неї знизу вгору.— Сталеві Ноги повертається на Північ — везе Арію Старк до Руза Болтона.
— І ви віддали її йому? — перелякано скрикнула вона.— Ви ж присягалися леді Кетлін...
— З мечем на горлі, але то таке. Леді Кетлін мертва. Я б не зміг повернути їй дочок, навіть якби мав кого повертати. Та й дівчинка, яку батько відіслав разом з Волтоном, не Арія Старк.
— Не Арія Старк?
— Ви мене чули. Батько мій підшукав якусь худоребру північанку приблизно потрібного віку й приблизно з таким самим волоссям і очима. Вдягнув її в біло-сіре вбрання, застібнув їй срібним вовком плаща й віддав Болтоновому Байстрюку за наречену,— сказав він і тицьнув у неї своїм обрубком.— Я вирішив розповісти це вам, поки ви не кинулися рятувати її і не загинули ні за цапову душу. Ви, звісно, вмієте тримати меча, але не аж так, щоб самотужки упоратися з двома сотнями вояків.
Брієнна похитала головою.
— Якщо лорд Болтон дізнається, що ваш батько розплатився з ним фальшивою монетою...
— Ой, та він знає. Ланістери — брехуни, ви забули? Але це не має значення, бо й ця дівчина підійде для справи. Хто зможе заперечити, що це Арія Старк? Усі, хто її знав близько, загинули, окрім хіба сестри, а та зникла.
— Навіщо ви мені все це розповідаєте, якщо це правда? Ви же зраджуєте таємниці власного батька.
«Таємниці королівського правиці,— подумав Джеймі.— Батька в мене більше немає».
— Я свої борги сплачую, як і всі добрі левенята. Я ж пообіцяв леді Кетлін дочок... а одна з них і досі жива. Мій брат, можливо, знає, де вона, от тільки не каже. Серсі переконана, що Санса допомагала йому з убивством Джофрі.
Дівчина уперто стиснула вуста.
— Ніколи не повірю, що та лагідна дівчинка — отруйниця. Леді Кетлін казала, що в неї добре серце. Це все ваш брат. Був же суд, казав сер Лорас.
— Аж два, якщо по правді. І мова, і меч брата підвели. То була кривава різанина! Ви з вікна не дивилися?
— У мене камера виходить на море. Але я чула крики.
— Загинув княжич Оберин Дорнський, сер Грегор Кліган при смерті, а Тиріон визнаний винним в очах богів і людей. До страти його триматимуть у чорній камері.
Брієнна поглянула на нього.
— Ви не вірите, що це він.
— Бачиш, дівко? — холодно посміхнувся він.— Ми так добре вивчили одне одного! Тиріон хотів бути мною, відколи перший крок ступив, але у царевбивстві він мене наслідувати не буде. Це Санса Старк убила Джофрі. Брат мовчав, щоб її захистити. Час від часу в нього бувають такі напади шляхетності. Останнього разу це йому носа коштувало. Цього разу коштуватиме голови.
— Ні,— заперечила Брієнна.— То не дочка міледі. То не могла бути вона.
— Ось вона — вперта дурна дівка, яку я так добре пам’ятаю!
Вона спалахнула.
— Мене звати...
— Брієнна Тартська,— зітхнув Джеймі.— У мене для вас подарунок.
Запхавши руку під крісло лорда-командувача, він витягнув зазначений подарунок, загорнутий у кілька шарів червоного оксамиту.
Брієнна до нього наближалася так, наче згорток кусається, простягнула велику веснянкувату руку й відгорнула тканину. Спалахнули рубіни. Дівчина боязко узяла скарб, стиснула пальцями шкіряне руків’я, повільно витягнула меча з піхов. Сяйнули криваво-чорні брижі. По краю пробіг червоний промінь.
— Це валірійська криця? Таких барв я ще не бачила.
— Я теж. Були часи, коли я праву руку віддав би, щоб таким мечем заволодіти. І, схоже, таки віддав, тільки клинок мені вже не потрібен. Беріть,— сказав він і, поки вона не встигла відмовитися, повів далі.— В такого чудового меча має бути наймення. Ви б мені зробили ласку, якби назвали його Клятвохранителем. І ще одне. Клинок має свою ціну.
Вона потемніла з обличчя.
— Я вам сказала: ніколи я не служитиму...
— ...таким лихим створінням, як ми. Так, я пригадую. Послухайте, Брієнно. Ми обидва дали обітниці, які певним чином стосуються Санси Старк. Серсі постарається розшукати дівчину й убити, хай де та висадиться...
Негарне Брієннине обличчя перекосилося від люті.
— Якщо ви вирішили, що я за якогось меча скривджу дочку міледі, ви...
— Послухайте! — урвав її він, розгніваний її припущенням.— Я хочу, щоб ви перша розшукали Сансу й відвезли в яке-небудь безпечне місце. Бо як іще нам двом виконати свої дурнуваті обіцянки вашій дорогоцінній мертвій леді Кетлін?
— Я... я подумала...— закліпала дівчина.
— Знаю я, що ви подумали,— Джеймі вже мало не нудило від неї. «Бекає, як та клята вівця».— Коли помер Нед Старк, його меча віддали виконавцю королівського правосуддя,— пояснив він.— Але батько мій вирішив, що віддавати таку чудову крицю кату — тільки марнувати її. Отож серу Іліну він подарував нового меча, а Лід переплавив і перекував. Там криці вистало на два клинки. Один тримаєте зараз ви. Отож ви захищатимете дочку Неда Старка власним мечем Неда Старка, якщо, звісно, вам не все одно.
— Сер, я... я маю перед вами вибачи...
— Беріть клятого меча й ідіть,— урвав він її,— поки я не передумав. У стайні є гніда кобила, така сама потворна, як і ви, тільки трохи краще вихована. Можете погнатися за Волтоном Сталеві Ноги, можете шукати Сансу, можете їхати додому на свій сапфіровий острів — мені байдуже. Більше не хочу вас бачити.
— Джеймі...
— Царевбивця,— нагадав він їй.— Раджу тобі тим клинком собі віск із вух повиколупувати, дівко. Все, ми закінчили.