— Заходь, чи боїшся карлика? Ну ж бо, сину ти пранцюватої хвойди! — після тривалого мовчання голос його звучав хрипко.
— Це так ти нашу леді-матір обзиваєш? — ступив уперед чоловік зі смолоскипом у лівій руці.— Тут навіть страшніше, ніж у моїй камері в Річкорині, зате не так вогко.
На мить у Тиріона перехопило подих.
— Ти?!
— Ну, майже,— озвався Джеймі; був він худий, з коротко обтятою чуприною.— Долоню лишив у Гаренхолі. Привезти з-за вузького моря бравих компанійців — не найкраща батькова ідея,— він підніс руку, й Тиріон побачив обрубок.
З вуст його зірвався істеричний регіт.
— О боги,— вичавив він.— Джеймі, вибач, але... боги праведні, ви тільки погляньте на нас двох. Хлопці Ланістери — Безрукий і Безносий.
— Було рука моя смерділа так, що я волів би бути безносим,— Джеймі опустив смолоскип, і світло залило братове обличчя.— Шрам разючий!
Тиріон відвернувся од яскравого світла.
— Мене примусили піти в бій без мого старшого братика, який захистив би мене.
— Я тут чув, ти мало місто не спалив.
— Брудна брехня! Я спалив тільки річку,— кинув Тиріон — і знагла пригадав, де він і чому.— Ти прийшов мене стратити?
— Яка невдячність! Якщо ти такий неввічливий, мабуть, мені слід тебе тут і залишити гнити.
— Гнити — явно не та доля, яку мені приготувала Серсі.
— Ні, якщо по правді. Завтра на старому турнірному полі тобі відрубають голову.
Тиріон знову засміявся.
— А хоч погодують? Тобі слід допомогти мені приготувати останнє слово, бо мої думки в цьому погребі порозбігалися, як щури.
— Останнє слово тобі не знадобиться. Я прийшов тебе врятувати,— якось на диво урочисто сказав Джеймі.
— А хто сказав, що мене потрібно рятувати?
— Слухай, я уже й забув, який ти прикрий малий. А ти мені про це одразу ж нагадав, і тепер я подумую: може, дозволити Серсі таки відрубати тобі голову?
— Е ні! — Тиріон видибав з камери.— Нагорі день чи ніч? Я вже геть утратив лік часу.
— Третя ночі. Місто спить,— Джеймі вклав смолоскип назад у держак на стіні між камерами.
Коридор був освітлений так слабко, що Тиріон мало не спіткнувся об тюремника, який розтягнувся на холодній кам’яній долівці. Він поштурхав чоловіка носаком.
— Мертвий?
— Спить. І решта троє також. Євнух їм у вино солод-сон підсипав, але небагато, не помруть. Принаймні він так божиться. Він чекає на сходах, перевдягнений у септонську рясу. Ти спустишся в колектор, а звідти вийдеш до ріки. На затоці чекає галера. У Вейриса є у вільних містах довірені люди, які потурбуються, щоб тобі не бракувало коштів... але постарайся не вистромлюватися. Серсі, без сумніву, пошле людей на твої пошуки. Буде краще, як ти візьмеш інше ім’я.
— Інше ім’я? О, певна річ. А коли безликі прийдуть мене вбивати, я їм скажу: «Стривайте, ви помилилися, я зовсім інший карлик зі страшним шрамом на пиці».
Обоє Ланістерів розсміялися — такою абсурдною була ситуація. Тоді Джеймі, опустившись на одне коліно, швидко розцілував Тиріона в обидві щоки, ледь торкнувшись губами зморшкуватої смужки зарослого шраму.
— Дякую, брате,— сказав Тиріон.— За моє життя.
— Я... сплатив тобі борг,— дивним голосом мовив Джеймі.
— Борг? — схилив Тиріон голову набік.— Не розумію.
— От і добре. Є двері, яких ліпше не відчиняти.
— Ой леле,— мовив Тиріон,— невже за ними ховається щось лихе й гидке? Невже хтось колись сказав про мене щось погане? Я постараюся не плакати. Розповідай.
— Тиріоне...
«Джеймі боїться!»
— Розповідай,— повторив Тиріон.
Брат відвів погляд.
— Тиша...— почав він неголосно.
— Тиша? — у Тиріона підвело шлунок.— І що вона?
— Не була вона повією. І я її для тебе не купував. Збрехати так звелів мені батько. Тиша була... власне, ким і здавалася. Дочкою заможного селянина, яку ми випадково зустріли на дорозі.
Тиріон чув легенький свист, з яким дихання вихоплювалося крізь шрам у нього на носі. Джеймі не міг звести на нього очей. «Тиша». Тиріон спробував пригадати, якою вона була. Дівчинкою, зовсім дівчинкою, не старшою за Сансу.
— Моєю дружиною вона була,— прохрипів він.— Вона зі мною одружилася.
— З твоїм золотом, сказав батько. Вона була низького роду, а ти — Ланістер з Кичери Кастерлі. Їй потрібне було тільки золото, цим вона не відрізнялася від повії, отож... отож то була не зовсім брехня, і... він сказав, тебе слід добре провчити. Сказав, що ти дечого навчишся і згодом ще мені дякуватимеш...
— Дякуватиму? — Тиріон мало не задихнувся.— Він віддав її гвардійцям. Цілій касарні гвардійців. І змусив мене... дивитися.
«І не тільки дивитися. Я теж її потім відпорав... власну дружину...»
— Я ж не знав, що він так вчинить. Ти мусиш мені вірити!
— Мушу? — рикнув Тиріон. Як мені взагалі бодай у чомусь тобі вірити? Вона була мені дружиною!
— Тиріоне, це...
Тиріон вдарив його. Це був радше ляпас навідліг, та він уклав у цей ляпас усю свою силу, весь свій страх, всю свою лють, весь свій біль. Джеймі, втративши від удару рівновагу, присів. Не втримався на ногах і гепнувся навзнак на підлогу.
— Я... думаю, я на це заслужив.
— О ні, ти заслужив на більше, Джеймі. Ви з моєю любою сестричкою й ласкавим батечком... так-так, ви просто не уявляєте, на що ви заслужили. І ви це отримаєте, присягаюся. Ланістер завжди сплачує борги,— Тиріон подибав геть, у поспіху мало не перечепившися знову через тюремника. Але не встиг він пройти й дюжини ярдів, як наштовхнувся на ґрати, які перегородили коридор. «О боги!» Він ледве стримався, щоб не заверещати.
Ззаду підійшов Джеймі.
— У мене ключі.
— То скористайся ними,— відступив Тиріон убік.
Джеймі відімкнув ґрати, штовхнув їх і ступив уперед. Озирнувся через плече.
— Ти йдеш?
— Не з тобою,— Тиріон пройшов ґрати.— Дай мені ключі та йди собі. Я сам розшукаю Вейриса,— схиливши голову набік, він роздивлявся брата своїми різнобарвними очима.— Джеймі, а ти зможеш битися лівою рукою?
— Гірше за тебе,— гірко сказав Джеймі.
— Добре. Тоді, якщо ми зустрінемося знову, ми будемо в рівному становищі. Каліка і карлик.
Джеймі вручив йому кільце з ключами.
— Я сказав тобі правду. Ти маєш відповісти мені тим самим. Це ти зробив? Це ти його вбив?
Це питання було мов іще один ніж, який застромили йому в живіт.
— А ти впевнений, що хочеш знати? — поцікавився Тиріон.— З Джеймі вийшов би гірший король, ніж навіть був з Ейриса. Це він украв у свого батька кинджал і дав його якомусь найманцю, щоб той перерізав горло Брандону Старку,— ти знав про це?
— Я... я здогадувався.
— Що ж, яке коріння, таке й насіння. Джоф і мене б убив, коли прийшов би до влади. За той тільки злочин, що я малий і бридкий, а цієї моєї провини не заперечиш.
— Ти не відповів на моє запитання.
— Ти, жалюгідний дурний сліпий каліка! Чи мені тобі розжувати все? Гаразд. Серсі — брехлива шльондра, яка злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися. А я — чудовисько, як усі й кажуть. Так, це я вбив твого лихого сина,— він силувано посміхнувся. Мабуть, жахливе це було видовище тут, у підсвіченій смолоскипом темряві.
Джеймі без слова розвернувся й пішов геть.
Тиріон провів поглядом брата, який віддалявся широким кроком, і щось у ньому хотіло погукати його, зізнатися, що це все неправда, попросити пробачення. Але тут йому згадалася Тиша, і він змовчав. Він слухав віддалені кроки, заки ті не стихли, а тоді пошкандибав на пошуки Вейриса.
Євнух зачаївся у темряві гвинтових сходів, вдягнений у побиту міллю коричневу рясу з каптуром, який приховував блідість його обличчя.
— Ви забарилися, я вже боявся — щось пішло не так,— сказав він, побачивши Тиріона.
— О ні,— ядучим голосом запевнив його Тиріон.— Що може піти не так? — він захилив голову, роздивляючися сходи.— Я посилав по вас під час суду.