— Сір,— почав захищатися Бовен Марш,— ще ніхто не набрав двох третин голосів. Минуло всього десять днів.
— На дев’ять днів довше, ніж потрібно. А мені ще треба позбутися полонених, привести до ладу королівство й перемогти у війні. Слід зробити вибір — ухвалити рішення, які стосуються Стіни й Нічної варти. І по праву ваш лорд-командувач повинен мати голос при ухваленні цих рішень.
— Так, обов’язково,— сказав Джанос Слінт.— Але мушу дещо зауважити. Ми, братчики, лише прості солдати. Солдати, так! А вашій світлості відомо, що солдати найкраще почуваються, отримуючи накази. Мені здається, вони тільки виграють від вашої королівської оруди. На благо держави. Щоб допомогти їм обрати мудро.
Декого з присутніх ця пропозиція образила.
— Може, королю й дупи нам підтирати також? — сердито поцікавився Котер Пайк.
— Вибір лорда-командувача належить братам, і тільки їм,— наполягав сер Деніс Малістер.
— Якби вони обирали мудро, мене б серед кандидатів не було,— простогнав Стражденний Ед.
Мейстер Еймон, як завжди спокійний, мовив:
— Ваша світлосте, нічна варта сама обирає лорда-командувача, відколи Брандон Будівничий звів Стіну. Разом з Джіором Мормонтом у нас безперервно змінилося дев’ятсот дев’яносто сім лордів-командувачів, і всіх їх обирали вояки, якими вони потім керуватимуть,— цій традиції вже тисячі років.
— Я не мав наміру позбавляти вас прав і традицій,— скреготнув зубами Станіс.— Що ж до королівської оруди, Джаносе, то якщо ви хочете, аби я підказав братчикам обрати вас, наберіться мужності й так і скажіть.
Лорд Джанос остовпів. Невпевнено посміхнувшись, він спітнів, а от Бовен Марш, який стояв поряд, мовив:
— Хто зможе краще командувати чорними плащами, як не людина, що колись командувала золотими?
— Хто завгодно, як на мене. Навіть кухар,— король кинув на Слінта холодний погляд.— Джанос навряд чи був першим золотим плащем, який брав хабарі, цього я не заперечую, але саме він, мабуть, перший додумався набивати собі гаманця, продаючи посади й підвищення. Наприкінці його служби йому з платні відраховувала чи не половина офіцерів у міській варті. Хіба не так, Джаносе?
У Слінта побагровіла шия.
— Неправда, це неправда! У сильної людини завжди багато ворогів, ваша світлість самі це знають, адже й про вас позаочі поширюють плітки. Ніхто нічого не довів, жодна людина не виступила...
— Двоє людей, які готові були виступити, нагло померли просто на чатах,— звузив очі Станіс.— Не жартуйте зі мною, мілорде. Я бачив докази, які Джон Арин надав малій раді. Якби королем був я, ви би втратили не лише посаду, запевняю вас, а от Роберт на ваші грішки тільки плечима знизав. «Усі крадуть,— пригадую, сказав він.— Ліпше відомий злодій, ніж невідомий: наступний може виявитися гіршим за попереднього». Думаю, ці слова брату у вуста вклав лорд Пітир. Мізинчик золото нюхом чує, і я певен: він усе залагодив так, що з вашої корумпованості корона мала зиску не менше, ніж ви самі.
У лорда Слінта затрусилися щоки, та не встиг він знову запротестувати, як заговорив мейстер Еймон:
— Ваша світлосте, за законом минулі злочини й переступи прощаються людині, щойно вона промовляє обітницю і стає побратимом Нічної варти.
— Це мені відомо. Якщо виявиться, що Нічна варта не може запропонувати кращої людини, я зціплю зуби і проковтну цей вибір. Це не моя справа, кого ви оберете,— якщо ви нарешті таки оберете. У нас війна попереду.
— Ваша світлосте,— сказав сер Деніс Малістер обережно-ввічливо.— Якщо ви про дикунів...
— Ні, не про них. І ви це знаєте, сер.
— А ви маєте знати, що хоча ми вдячні вам за допомогу в боротьбі проти Манса Рейдера, ми вам допомогти у завоюванні престолу не можемо. Нічна варта не бере участі у війнах Сімох Королівств. Вісім тисяч років...
— Я знаю історію, пане Денісе,— різко кинув король.— Даю вам слово, я не проситиму вас піднімати мечі проти заколотників чи узурпаторів, які потурбують мене. Я очікую, що ви й надалі захищатимете Стіну, як захищали завжди.
— Ми боронитимемо Стіну до останньої людини,— сказав Котер Пайк.
— Мене, мабуть,— покірними голосом промовив Стражденний Ед.
Станіс схрестив руки.
— Але мені від вас знадобиться кілька речей. Речей, з якими, можливо, вам не так легко буде розлучитися. Мені потрібні ваші замки. І Дар.
Ці відверті слова вибухнули серед чорних братів, як пожбурений у жаровню горщик дикополум’я. Марш, Малістер і Пайк заговорили водночас. Король Станіс їх не спиняв. Коли ж вони виговорилися, він мовив:
— У мене людей утричі більше, ніж у вас. Я можу просто відібрати землі, якщо схочу, але волів би зробити це законно, з вашої згоди.
— Дар передали Нічній варті довічно, ваша світлосте,— наполягав Бовен Марш.
— А це означає, що його законно не можна захопити, конфіскувати чи забрати у вас. Однак дароване може бути передароване.
— І що ви робитимете з Даром? — поцікавився Котер Пайк.
— Використаю з більшим зиском, ніж ви. Щодо замків, то Східна варта, Чорний замок і Тінява вежа лишаться вам. Розташуйте в них свої війська, як завжди. Але якщо ми хочемо втримати Стіну, в решті замків я маю розмістити своє військо.
— У вас немає стільки людей,— заперечив Бовен Марш.
— Кілька покинутих замків уже взагалі в руїнах лежать,— сказав Отел Ярвик, головний будівничий.
— Руїни можна відбудувати.
— Відбудувати? — здивувався Ярвик.— І хто ж це зробить?
— Це моя справа. Від вас мені потрібен перелік замків з детальним описом теперішнього їхнього стану, а також усього, що знадобиться, аби їх відновити. Вже за рік я планую розмістити там залоги й палити перед брамами священні вогнища.
— Священні вогнища? — Бовен Марш кинув на Мелісандру невпевнений погляд.— Нам тепер священні вогнища доведеться палити?
— Так,— підвелася жінка в розмаяних вогненних шовках, розсипавши по плечах довгі ясно-мідні коси.— Одним мечам цієї темряви не стримати. Це здатне зробити лише світло Царя. Затямте, добрі лицарі й доблесні браття: прийдешня війна — це не дрібні суперечки за землі й почесті. Наша війна — це війна за саме життя, і якщо ми її програємо, світ загине разом з нами.
Офіцери не знали, як це сприймати, ясно бачив Сем. Бовен Марш і Отел Ярвик обмінялися нерішучими поглядами, Джанос Слінт кипів, а у Трипалого Гоба вигляд був такий, наче він залюбки б забрався до себе різати моркву. Але всі вони здивовано почули, як мейстер Еймон пробурмотів:
— Це ви про війну за світанок говорите, міледі. Але ж де королевич обіцяний?
— Стоїть перед вами,— оголосила Мелісандра,— тільки ви його не бачите. Станіс Баратеон — новий Азор Агай, воїн вогню. У ньому здійсняться пророцтва. Червона комета спалахнула в небі, сповіщуючи його прихід, і в нього є Світлоносець — червоний меч героїв.
Від її слів, здавалося, королю стало страшенно ніяково, бачив Сем. Рипнувши зубами, Станіс мовив:
— Ви покликали — я прийшов, мілорди. А тепер вам доведеться або жити зі мною, або померти. Тому звикайте,— він махнув рукою.— Це все. Мейстре, лишіться ненадовго. І ти, Тарлі. А решта можуть іти.
«Я? — вражено подумав Сем, коли брати, уклонившись, почали виходили.— Чого йому треба від мене?»
— Це ж саме ти убив у снігопад оту істоту,— сказав король Станіс, коли в кімнаті лишилося тільки їх четверо.
— Сем Смертовбивця,— усміхнулася Мелісандра.
Сем відчув, як червоніє обличчя.
— Ні, міледі. Ваша світлосте. Тобто — так, це я. Я — Семвел Тарлі, так.
— Твій батько — здібний солдат,— сказав король Станіс.— Одного разу він у Ашфорді переміг мого брата. Мейс Тайрел приписав цю перемогу собі, та лорд Рендил усе залагодив, коли Тайрел ще і на поле бою не дістався. Зарубавши лорда Каферена отим своїм великим валірійським мечем, він відіслав його голову Ейрису,— король потер підборіддя пальцем.— Я не очікував, що в такого батька виросте такий син.
— А... він теж не очікував, що в такого батька виросте такий син.