— Мене звати...
— Брієнна, так. Тобі ніхто не казав, що ти така ж нудна, як і потворна?
— Вам не вдасться мене розсердити, Царевбивце.
— Якби я дуже постарався, вдалося б.
— Навіщо ви давали обітницю? — вимогливо запитала вона.— Навіщо вдягати білий плащ, якщо збираєшся зрадити все, що він означає?
Навіщо? Як можна це пояснити, щоб вона зрозуміла?
— Я був хлопчаком. П’ятнадцять років! Для такого юного хлопця це — велика честь.
— Це не відповідь,— презирливо мовила вона.
«Правда тобі не сподобається». До королівської варти він приєднався через кохання, звісна річ.
Батько забрав Серсі до двору, коли їй було дванадцять, сподіваючись на її шлюб з королевичем. Він відкидав будь-які пропозиції руки й серця, тримаючи її біля себе у Вежі правиці, поки вона не підросте й не стане справжньою жінкою, ще вродливішою, ніж була. Без сумніву, він чекав, поки подорослішає королевич Вісерис, або ж поки помре на родиві Рейгарова дружина. Елія Дорська не могла похвалитися міцним здоров’ям.
Тим часом Джеймі прослужив чотири роки зброєносцем у сера Самнера Крейкгола й заробив собі остроги за боротьбу з братством королівського лісу. Та коли він дорогою в Кичеру Кастерлі ненадовго навідався на Королівський Причал, здебільшого щоб побачитися з сестрою, Серсі відвела його вбік і шепнула, що лорд Тайвін збирається одружити його з Лайсою Таллі, навіть уже запросив лорда Гостера в місто — обговорити посаг. Та якщо Джеймі вбереться в біле, він зможе назавжди лишитися біля Серсі. Старий сер Гарлан Грандисон переставився уві сні — чим не смерть для людини, в якої на гербі сплячий лев? Ейрису знадобиться юнак на його місце, то чого ж не взяти ревучого лева замість сплячого?
«Батько ніколи не погодиться»,— заперечив Джеймі.
«Король його не питатиме. А коли все закінчиться, батько не зможе чинити спротив — не відкрито. Ейрис он серу Іліну Пейну втяв язика тільки за те, що той хвалився, буцімто насправді Сімома Королівствами керує правиця. Він був капітаном правициної варти, але батько не наважився втрутитися! І тут не втручатиметься».
«Але,— сказав Джеймі,— Кичера Кастерлі...»
«Тобі якась кичера потрібна? Чи я?»
Він пам’ятав ту ніч, так наче все було вчора. Вони провели її в старому заїзді у В’юнкому провулку, подалі від допитливих очей. Серсі прийшла до брата, вдягнувшись як проста служниця, і це чомусь ще більше розпалило його. Джеймі ще не бачив її такою пристрасною. Щоразу як він засинав, вона його будила. На ранок Кичера Кастерлі здавалася невеликою ціною за можливість завжди бути поряд з сестрою. Джеймі погодився, і Серсі обіцяла все влаштувати.
За місяць у Кичеру Кастерлі прилетів королівський крук з повідомленням, що Джеймі обрано в королівську варту. Йому наказувалося з’явитися перед королем під час великого турніру в Гаренхолі, щоб дати обітницю й одягнути плащ.
Інвеститура звільнила Джеймі від Лайси Таллі. Що ж до решти, все пішло шкереберть. Батько ще ніколи так не лютував. Він не міг виступати відкрито (щодо цього Серсі не помилилася), але звільнився з посади правиці під якимсь незначним приводом і повернувся в Кичеру Кастерлі, забравши з собою дочку. Замість бути разом, Серсі з Джеймі помінялися місцями, й він опинився сам-один при дворі, вартуючи божевільного короля, поки четверо маломожних лордів по черзі зміняли на посаді його батька, ходячи по лезу ножа. Правиці так швидко вивищувалися й падали, що їхні герби Джеймі пам’ятав краще за їхні обличчя. Правицю з рогом достатку й правицю з танцюючим грифоном вислали у вигнання, а от правицю з булавою і кинджалом, скупавши в дикополум’ї, спалили живцем. Останнім був лорд Росарт. На гербі в нього красувався запалений смолоскип; невдалий вибір, якщо зважати на долю його попередника, та алхімік серйозно піднісся, адже розділяв пристрасть короля до вогню. «Слід було втопити Росарта, а не живіт йому розпорювати».
Брієнна й досі чекала на його відповідь.
— Ви,— заговорив Джеймі,— ще юна й не могли знати Ейриса Таргарієна...
Цього вона й чути не хотіла.
— Ейрис був божевільний і жорстокий, ніхто ніколи цього не заперечував. Алє ж він лишався королем, коронованим і помазаним. А ви присяглися його захищати.
— Знаю я, в чому я присягався.
— І що зробили...— вона нависала над ним — шість футів рябого, хмурого, кінськозубого осуду.
— І що зробили ви. Ми тут обоє царевбивці, якщо чутки правдиві.
— Я не чіпала Ренлі. І вб’ю кожного, хто таке каже.
— То починайте з Клеоса. А з того, через які руки він цю історію переказує, вам ще довго доведеться убивати.
— Брехня! Коли його світлість загинув, там була леді Кетлін, вона все бачила. Там була тінь. Свічки затріпотіли, повіяло холодом, а тоді хлянула кров...
— Ой, чудово,— розреготався Джеймі.— Зізнаюся, ти кмітливіша за мене. Коли мене побачили над мертвим королем, я й не подумав сказати: «Ні-ні, то не я, то тінь, жахлива холодна тінь!» — він знову розсміявся.— Скажи-но мені правду, як царевбивця царевбивці, тобі за перерізану горлянку заплатили Старки чи Станіс? Чи тебе Ренлі зневажив, ось як усе було? А може, в тебе просто було місячне. Не давайте дівці в руки меча, коли в неї місячне.
На мить Джеймі здалося, що Брієнна його вдарить. «Ще один крок — і я висмикну в неї того кинджала з піхов і застромлю в живіт». Він підтягнув ногу, готовий до стрибка, але дівчина не ворухнулася.
— Бути лицарем — рідкісний і цінний дарунок,— сказала вона,— а тим більше — лицарем королівської варти. Цей дарунок отримує мало хто, а ви його зневажили й заплямували.
«Дарунок, якого ти так жадаєш і якого ніколи не отримаєш».
— Своє лицарство я заслужив. Нічого мені не дарували. В тринадцять я виграв на турнірі в рукопашній, тоді я ще був простим зброєносцем. У п’ятнадцять я виїхав з сером Артуром Дейном проти братства королівського лісу, й він помазав мене просто на полі бою. Це білий плащ мене заплямував, а не навпаки. Тож не варто мені заздрити. Це боги не дали тобі прутня, а не я.
Брієнна кинула на нього повний ненависті погляд. «Вона б мене залюбки на кавалки порубала, якби не ця її дорогоцінна присяга,— подумав Джеймі.— От і добре. Досить з мене туманної риторики й бабського осуду». Дівчина без слова пішла геть. Джеймі скрутився під плащем, сподіваючись, що йому насниться Серсі.
Та коли він заплющив очі, перед його внутрішнім зором постав Ейрис Таргарієн, який сам-один міряв кроками тронну залу, смокчучи вкриті струпами й закривавлені долоні. Дурень повсякчас різав руки об клинки та клюги Залізного трону. Джеймі прослизнув у королівські двері, вбраний у свої золоті обладунки, з мечем у руці. Золоті обладунки, не білі, але цього вже ніхто не пам’ятає. «Шкода, що я і того клятого плаща не скинув».
Ейрис, побачивши кров на його мечі, поцікавився, чи належить вона лорду Тайвіну. «Він мусить померти, цей зрадник. Мені потрібна його голова, і ти цю голову принесеш, а то згориш разом з усіма. Всі зрадники! Росарт каже, вони навіть тут, у цих стінах! Він пішов їх гостинно зустріти. Чия це кров? Чия?»
«Росартова»,— відповів Джеймі.
В ту мить фіалкові очі розширилися, а королівський рот вражено роззявився. В Ейриса мимоволі спорожнився кишківник, а сам він, розвернувшись, побіг до Залізного трону. Під поглядами порожніх очниць драконових черепів, розвішаних на стінах, Джеймі стягнув зі східців останнього короля-дракона, який верещав, як різана свиня, і смердів лайном. Щоб покласти цьому край, виявилося досить один раз рубонути по шиї. «Як легко,— пригадалося, тоді подумав він.— Король не мав би так легко вмерти». Принаймні Росарт намагався чинити опір, але, якщо по правді, бився він, як справжній алхімік. «Дивно, що ніхто не поцікавився, хто ж убив Росарта... але ж, звісно, він був ніхто — низькородний правиця-на-годину, ще одна божевільна забавка Божевільного Короля».
Сер Еліс Вестерлінг і лорд Крейкгол разом з іншими батьковими лицарями ввірвались у залу саме вчасно, щоб заскочити кінець, тож Джеймі ніяк не міг зникнути, щоб слава чи осуд впали на якого-небудь хвалька. А що це буде осуд, він здогадався з поглядів, які були звернені до нього... хоча, можливо, в них читався страх. Хай він і Ланістер, але ж він був з Ейрисових сімох!