— Мій доблесний кузен надто добрий до мене. Сподіваюся, рана в нього гоїться?
Сер Кеван нахмурився.
— То йому наче краще, а то... і це мене турбує. Твоя сестра часто його провідує — підняти йому дух і помолитися за нього.
«Вона молиться за життя його чи за смерть?» Серсі безсоромно використовувала двоюрідного брата — і в ліжку, і поза ним; без сумніву, вона сподівалася, що цю маленьку таємницю Лансель забере з собою в могилу, оскільки приїхав батько, а потреби в Ланселі більше немає. Та чи зайде вона так далеко, щоб убити його? Поглянувши на неї сьогодні, важко було запідозрити, що Серсі здатна на таку безжалісність. Сама чарівливість, вона фліртувала з лордом Тайрелом, обговорюючи весільний бенкет Джофрі, не скупилася на компліменти лорду Редвину щодо мужності його близнюків, намагалася пом’якшити сердитого лорда Рована жартами й усмішками, благочестиво зітхала до верховного септона.
— Почнемо з організації весілля? — запитала вона, коли лорд Тайвін зайняв своє місце.
— Ні,— сказав батько.— З війни. Вейрисе!
Євнух посміхнувся шовковою посмішкою.
— У мене для всіх вас страшенно приємні новини, мілорди. Вчора на світанку наш хоробрий лорд Рендил заскочив Робета Гловера під Сутінь-долом і притиснув його до моря. Втрати чималі з обох боків, але врешті-решт наші підданці перемогли. Повідомляють, що загинув сер Гелман Толгарт, а з ним ще тисяча вояків. Робет Гловер у кривавому безладі повів зацілілих назад у Гаренхол, гадки не маючи, що дорогу йому вже заступив сер Грегор зі своїми прибічниками.
— Хвала богам! — вигукнув Пакстер Редвин.— Велика перемога короля Джофрі!
«І до чого тут Джофрі?» — подумав Тиріон.
— І страшна поразка для Півночі, певна річ,— зауважив Мізинчик,— але Роба Старка там не було. Юного Вовка й далі ніхто не переміг на полі бою.
— Що нам відомо про плани й пересування Старка? — запитав Матис Рован, як завжди, коротко й по суті.
— Він зі своїми розбійниками втік назад у Річкорин, покинувши замки, які взяв на Заході,— повідомив лорд Тайвін.— Наш кузен сер Давен у Ланіспорті зараз перешиковує залишки війська свого покійного батька. Коли буде готовий, приєднається до сера Форлі Престера на Золотому Зубі. Щойно малий Старк рушить на північ, сер Форлі з сером Давеном нападуть на Річкорин.
— А ви певні, що лорд Старк збирається на північ? — запитав лорд Рован.— Коли залізні у Кейлінському Рову?
Відповів Мейс Тайрел:
— Що може бути безглуздіше за короля без королівства? Ні, це очевидно, хлопцю доведеться покинути приріччя, знову з’єднати сили з Рузом Болтоном і кинути всю потугу на Кейлінський Рів. Я б учинив саме так.
Тиріону довелося прикусити язика. Роб Старк за рік виграв більше битв, ніж лорд Небосаду — за двадцять. Тайрелова репутація ґрунтувалася на перемозі над Робертом Баратеоном, яка нічого не вирішувала, у битві при Ашфорді, хоча фактично ту битву виграв авангард лорда Тарлі, коли основні сили ще й не підоспіли. Облога Штормокраю, якою керував власне Мейс Тайрел, тягнулася цілий рік і так нічим і не закінчилася, а після битви на Тризубі лорд Небосаду смиренно опустив прапори перед Едардом Старком.
— Треба мені написати Робу Старку суворого листа,— сказав Мізинчик.— Я так розумію, його підданий Болтон нині тримає цапів у моїй великій залі, а це вже занадто!
— Щодо Старка...— прочистив горло сер Кеван Ланістер.— Балон Грейджой, самозваний король Островів і Півночі, написав до нас, пропонуючи умови союзу.
— Він мав би проситися присягнути нам на вірність,— кинула Серсі.— З якого такого права він королем назвався?
— З права завоювання,— відповів лорд Тайвін.— Король Балон душить Перешийок. Спадкоємці Роба Старка мертві, Вічнозим упав, а залізні тримають Кейлінський Рів, Пущанський Насип і майже все Скелясте узбережжя. Довгі лодії короля Балона головують у призахідному морі, загрожуючи Ланіспорту, Білому острову й навіть Небосаду, якщо ми раптом його спровокуємо.
— А якщо ми погодимося на союз? — поцікавився лорд Матис Рован.— Які умови він пропонує?
— Ми маємо визнати його королем і віддати йому всі землі на північ від Перешийку.
Лорд Редвин розреготався.
— Що такого там є на північ від Перешийку, щоб зацікавити людину при здоровому глузді? Якщо Грейджой хоче обміняти кораблі й карабелі на сніг і скелі, я б погодився, та ще й тішився з цього.
— Щира правда,— притакнув Мейс Тайрел.— Я б теж погодився. Нехай король Балон покінчить з північанами, а ми покінчимо зі Станісом.
Обличчя лорда Тайвіна не зраджувало ніяких почуттів.
— А ще лишається Лайса Арин. Удова Джона Арина, дочка Гостера Таллі, сестра Кетлін Старк... чий чоловік перед смертю змовлявся зі Станісом Баратеоном.
— О,— радісно бовкнув Мейс Тайрел,— жінки не терплять війни. Я так думаю, забудьте про неї, навряд чи вона може нам нашкодити.
— Згоден,— сказав Редвин.— Ота Леді Лайса ні в боях участі не брала, ні зради не вчиняла.
Тиріон ворухнувся.
— Тільки мене кинула у в’язницю й мало не скарала на горло,— зауважив він злопам’ятно.— І вона не приїхала на Королівський Причал присягнути на вірність Джофу, як їй було наказано. Мілорди, дайте мені людей, і я з цією Лайсою Арин питання вирішу.
Більшого задоволення він і помислити не міг — хіба що задушити Серсі. Йому й досі іноді снилася небесна камера, і він прокидався, облитий холодним потом.
Усмішка Мейса Тайрела здавалася товариською, але за нею Тиріон відчув презирство.
— Бої лишіть бійцям,— сказав лорд Небосаду.— Кращі за вас воїни цілі армії втратили в Місячних горах або розбили об Криваву браму. Ми знаємо, на що ви здатні, мілорде, тож не варто випробовувати долю.
Тиріон, наїжачившись, відштовхнувся від подушок, але не встиг кинути щось ущипливе, як заговорив батько.
— Для Тиріона в мене є інше завдання. Думаю, ключ до Соколиного Гнізда у лорда Пітира.
— О так,— сказав Мізинчик, і в його сіро-зелених очах майнуло лукавство,— отут між ногами... Мілорди, з вашого дозволу я міг би з’їздити у Гніздо — звабити і здолати леді Лайсу Арин. Стану їй за чоловіка — віддам вам Видол Аринів, не проливши ні краплі крові.
На виду в лорда Рована читався сумнів.
— А леді Лайса вас захоче?
— Вже кілька разів хотіла, лорде Матисе, і потім не жалілася.
— Перелюб,— сказала Серсі,— це ще не шлюб. Навіть така корова, як Лайса Арин, здатна відчути відмінність.
— Певна річ. Річкоринській дочці не годилося одружуватися з людиною, настільки нижчою за неї,— розвів руками Мізинчик.— Але тепер... шлюб леді Соколиного Гнізда з лордом Гаренхолу вже не такий немислимий, хіба ні?
Тиріон помітив, якими поглядами обмінялися Пакстер Редвин і Мейс Тайрел.
— Може, це і спрацює,— сказав лорд Рован,— якщо ви певні, що ця жінка буде віддана його королівській світлості.
— Мілорди,— оголосив верховний септон,— насувається осінь, і всі добрі люди втомилися від війни. Якщо лорду Бейлішу вдасться повернути королівський мир у Видол, не проливаючи більше крові, боги безперечно благословлять його.
— Та чи вдасться? — зронив лорд Редвин.— Лордом Соколиного Гнізда став син Джона Арина. Отой лорд Роберт.
— Маленький хлопчик,— сказав Мізинчик.— Я подбаю, щоб з нього виріс найвірніший підданий для Джофрі й найкращий друг для нас.
Тиріон роздивлявся стрункого чоловіка з гострою борідкою і зневажливими сіро-зеленими очима. «Лорд Гаренхолу — порожній титул? До біса, батьку. Навіть якщо Мізинчик у той замок ніколи й не потрапить, сам титул дає йому надію на цей шлюб, і він про це знав від самого початку».
— Ворогів нам не бракує,— мовив сер Кеван Ланістер.— Якщо Гніздо утримається від війни, це й на краще. Я не проти подивитися, чого вдасться досягнути лорду Пітиру.
На раді сер Кеван завжди озвучував братові ідеї — Тиріон знав це з досвіду: ніколи він не висловлював думки, якої спершу не висловив лорд Тайвін. Отож усе було сплановано заздалегідь, зробив висновок Тиріон, а все це обговорення — не більш як вистава.