Товстун Граздан обернувся до інших. Вони знов засперечалися тихими голосами.
— Дві тисячі,— мовив гостробородий, обернувшись назад до Дані.— І це ще забагато, але добре панство щедре, зважає на вашу велику потребу.
Але для її потреб двох тисяч недосить. «Мені потрібні всі». Дані знала, як діяти, але їй було так гірко, що навіть вино з хурми не могло перебити цей смак у роті.
— Віддасте мені всіх,— сказала вона,— і можете забрати собі одного з моїх драконів.
Джикі шумно втягнула повітря. Кразнис посміхнувся до своїх товаришів.
— Хіба я вам не казав? Вона віддасть нам що завгодно.
Вражений Білобородий недовірливо витріщився на неї. Рука, яка стискала палицю, затремтіла.
— Ваша світлосте, благаю, поверніть собі трон за допомогою драконів, а не рабів. Не можна цього робити...
— Не беріть на себе забагато — не вчіть мене. Пане Джоро, заберіть Білобородого з моїх очей.
Мормонт грубо взяв старого за лікоть, рвучко поставив на ноги й вивів на терасу.
— Добре панство, перепрошую за затримку,— мовила Дані до дівчинки-рабині.— Перекажи їм, що я чекаю на відповідь.
Проте відповідь вона й так знала: бачила з блиску їхніх очей і з посмішок, які вони силкувалися приховати. В Астапорі тисячі євнухів і ще більше хлопчиків-рабів, яких можна каструвати, але в усьому широкому світі живе всього троє драконів. А гіскарці жадають отримати драконів. І як інакше? На зорі світу Старий Гіс п’ять разів змагався з Валірією — і всі п’ять разів зазнав чорної поразки. Бо у фрігольду були дракони, а в імперії — ні.
Найстарший Граздан посовався в кріслі, і його перли стиха брязнули.
— Дракон на наш вибір,— сказав він тоненьким, напруженим голосом.— Чорний — найбільший і найздоровіший.
— Його звати Дрогон,— кивнула Дані.
— Весь ваш товар, за винятком корони й королівського вбрання — їх можете лишити собі. Три кораблі. І Дрогон.
— Згода,— сказала Дані загальною мовою.
— Згода,— хрипко відповів старий Граздан валірійською.
Решта луною підхопили слова старого з перлами на облямівці.
— Згода,— переклала дівчинка-рабиня,— згода, згода, вісім разів згода.
— Незаплямовані швидко навчаться вашої дикунської мови,— додав Кразнис мо Наклоз, коли було завершено всі формальності,— але доти вам потрібна буде рабиня, щоб перекладати. Беріть собі в дарунок оцю — на знак успішної угоди.
— Беру,— сказала Дані.
Дівчинка переклала те, що сказали їй, і те, що відповіла Дані. Якщо її почуття й зачепило те, що її отак просто подарували, вона цього не показала.
Аристан Білобородий теж тримав язика за зубами, коли Дані пройшла повз нього на терасі. Мовчки він рушив за нею сходами вниз — чулося тільки постукування його твердого ціпка об червону цеглу. Дані розуміла його лють. Вона-бо зробила страшну річ. Матір драконів продала свою найміцнішу дитину. На саму думку про це їй ставало зле.
Але на Площі пишноти, стоячи на розпеченій червоній цеглі поміж рабовласницької піраміди та євнуських бараків, Дані обернулася до старого.
— Білобородий,— заговорила вона,— мені потрібні ваші поради, тож не вагайтеся, кажіть усе, що думаєте... лише коли ми самі. У присутності незнайомців ніколи не ставте мої рішення під сумнів. Розумієте?
— Так, ваша світлосте,— сумно мовив він.
— Я не дитина,— сказала йому Дані.— Я — королева.
— Навіть королеви можуть помилятися. Астапорці надурили вас, ваша світлосте. Дракон вартує більше за військо. Й Ейгон довів це триста років тому, на Полум’яному полі.
— Я знаю, що довів Ейгон. А я збираюся довести ще дещо,— сказала Дані й відвернулася до дівчинки-рабині, яка смиренно стояла поруч з нею.— В тебе є ім’я, чи тобі теж треба щодня тягнути наймення з якогось барила?
— Ні, це тільки для незаплямованих,— мовила дівчинка. А тоді збагнула, що питання поставлене валірійською мовою. І вирячила очі.— Ой!
— Тебе звати Ой?
— Ні. Ваша світлосте, пробачте відданій вам таку нестриманість. Вашу рабиню звати Місанді, але...
— Місанді більше не рабиня. З цієї миті я тебе звільняю. Ходи зі мною в паланкін, поїдемо разом, хочу побалакати.
Рахаро допоміг їм залізти всередину, й Дані затулилася фіранками від пилюки та спеки.
— Якщо залишишся в мене, будеш мені служницею,— сказала вона, коли паланкін рушив.— Триматиму тебе біля себе, щоб ти перекладала, як для Кразниса. Але можеш піти, коли схочеш, якщо в тебе є мама чи тато, до яких ти б хотіла повернутися.
— Віддана вам залишиться,— сказала дівчинка.— Віддана вам... я... мені нема куди йти. Я радо вам служитиму.
— Волю я тобі дати можу, а от безпеку — ні,— застерегла Дані.— Мені цілий світ треба переплисти, на війні воювати. Тобі, може, доведеться голодувати. Або ти захворієш. Або тебе вб’ють.
— Валар моргуліс,— сказала Місанді валірійською.
— Всі люди помруть,— погодилася Дані,— але будемо молитися, що з нами це станеться нескоро,— вона відкинулася на подушки й узяла дівчинку за руку.— А ці незаплямовані і справді безстрашні?
— Так, ваша світлосте.
— Тепер ти служиш мені. Вони дійсно не відчувають болю?
— Вино мужності такі відчуття притлумлює. А на той час як вони вбивають немовля, вони його п’ють багато років поспіль.
— А вони слухняні?
— Слухняність для них — усе. Якщо ви накажете їм не дихати, їм це буде зробити легше, ніж ослухатися.
Дані кивнула.
— А коли вони мені стануть непотрібні?
— Ваша світлосте?
— Коли я переможу у війні й отримаю батьків престол, мої лицарі вкладуть свої мечі у піхви й повернуться у свої фортеці, до своїх жінок, дітей і матерів... до свого життя. Але ці євнухи свого життя не мають. Що мені робити з вісьмома тисячами євнухів, коли не треба вже буде воювати?
— З незаплямованих виходять найкращі вартові й чатові, ваша світлосте,— сказала Місанді.— Та й для таких добірних загонів завжди неважко знайти покупця.
— Мені казали, у Вестеросі людьми не торгують.
— З усією повагою, ваша світлосте, але незаплямовані не зовсім люди.
— Якщо я схочу їх перепродати, чи можу я бути певна, що їх не використають проти мене ж? — багатозначно запитала Дані.— Як вони поведуться? Воюватимуть проти мене, можуть мене вбити?
— Якщо новий хазяїн накаже. Вони не ставлять запитань, ваша світлосте. У них відбивають потяг до запитань. Тож вони просто слухаються,— мовила дівчинка. Вигляд вона мала стривожений.— Коли ви... коли вам вони будуть непотрібні... ваша світлість може наказати їм зарізатися власними мечами.
— І вони навіть це зроблять?
— Так,— озвалася Місанді тихше.— Ваша світлосте.
Дані стиснула її руку.
— Але ти б не хотіла, щоб я їм таке наказувала. А чому? Чому тобі не байдуже?
— Віддана вам не... Я... Ваша світлосте...
— Кажи.
Дівчинка опустила очі.
— Колись троє з них були моїми братами, ваша світлосте.
«Тоді я сподіваюся, твої брати такі ж хоробрі, як ти кмітлива».
Дані відкинулася на подушку, а паланкін ніс її вперед, на «Балеріон» — востаннє навести лад у своєму світі. «І до Дрогона». Вона похмуро стиснула вуста.
Ніч була довга, темна й вітряна. Дані, як завжди, нагодувала драконів, але сама апетиту не мала. Трошки поплакала самотою в каюті, а тоді ненадовго висушила сльози — щоб у черговий раз посперечатися з Гролео.
— Магістра Іліріо тут немає,— нарешті сказала вона йому,— а якби й був, він мого рішення теж не похитнув би. Незаплямовані мені потрібні дужче за кораблі, тож більше я про це і слухати не хочу.
Злість випалила горе і страх, принаймні на кілька годин. Дані покликала до себе в каюту кровних вершників і сера Джору. Тільки їм вона по-справжньому довіряла.
Потому вона збиралася поспати — добре відпочити перед завтрашнім днем, але, годину прокрутившись у задушливому обмеженому просторі каюти, вона переконалася, що це безнадійно. За дверима сидів Аґо, наново ладнаючи тятиву до лука у світлі розгойданої олійної лампи. Рахаро, схрестивши ноги, сидів поряд з ним, нагострюючи точильним каменем арах. Дані сказала, щоб і далі займалися своїми справами, а сама пішла нагору, на палубу — подихати прохолодним нічним повітрям. Команда, заклопотана своїми справами, не чіпала її, а от сер Джора незабаром до неї приєднався біля леєра. «Завжди крутиться поблизу,— подумала Дані.— Добре мене вивчив».