— Мотора не дам! — мовив господар категорично. — Кожному давати — сам на мілизну сядеш.
Шугалій не міг не визнати, що раціональне зерно в цьому твердженні є.
— А якщо з вами? — спробував іще Шугалій. — Разом з вами порибалити?
Чоловік задумався лише на мить.
— Ціна така ж, — вирішив. — Завтра, якщо озеро вгамується.
— У вас такий великий човен…
— Озеро не терпить зухвалих!
— А сміливих?
— Тобі, чоловіче, бачу, скромності не позичати!
— В Криму ми ловили ставриду…
— То й мотай собі до Криму! — нараз озлився господар. — Теж мені, розумник!
— Вибачайте, але я вважав, що в морі…
— Не знаю, як у морі, а в нас хвиля зла. Та й човни плоскодонні.
— Чому кильових не робите?
— Втричі дорожчі, а для чого? В негоду риба все одно не ловиться.
— Величати вас як?
— Нечипором Спиридоновичем. А в риболовлі, якщо погода буде, не сумнівайтесь. Тут хлопці на спінінг по десятку щупаків тягають. А ви з області? У якій справі до нас, якщо не секрет?
Обговорюючи вчора з підполковником Ятком план дій в Озерську, вони вирішили, що Illyгалію не варто видавати себе за когось іншого — це б лише ускладнило розслідування. Однак для чого цьому хазяйновитому жмикрутові знати, що розмовляє з капітаном держбезпеки?
— З міліції я, — одповів Шугалій.
Обличчя в господаря здивовано витяглося.
— То, може, зайдете? — розчинив він хвіртку. — Оце гість! Міліція з області за марницею не поїде…
— А-а… — явно применшив свою місію Шугалій. — Всяке буває. Оце втопився у вас один на тому тижні…
Господар хитро скосував на Шугалія: мовляв, дури інших, а ми не ликом шиті — хіба в нас у районі своєї міліції нема, щоб зайнятися потопельником?
— Озеро в нас сурйозне, — мовив значимо, — а влітку курортники наїжджають. Туристи патлаті, вогнища палять, горілки налижуться й у воду… У нас потопельники — не диво.
Спростувавши таким чином версію Шугалія, він утупився в капітана пронизливо — якої, мовляв, тепер заспіваєш? — але той визнав за краще не переконувати господаря в неслушності його сумнівів.
— Ветлікар у вас утопився, може, чули? — запитав.
Нечипір Спиридонович пожвавішав.
— Знав його, добрий був лікар, прошу вас. Коли корова в мене захворіла…
Хвороба корови була, певно, подією в дядьковому житті, і він зібрався розповісти про неї докладно, проте це не влаштовувало капітана, і він перебив:
— Дивно! Ось ви кажете, що в бурю з озером не жартують… А ветлікар це добре знав, в Озерську народився…
— Ми й самі дивуємось. Буває, налетить вітер зненацька, може, й у нього було таке циганське щастя.
— Або човен поганенький.
— Не кажіть. Подейкують тепер про цей випадок багато, то чув, що робив човен лікареві Балега, а Балегині човни найкращі в Озерську. Я теж хотів йому замовити, однак дорого бере, шляк би його трафив, довелося самому. Бачили, який красень, Балегиному не поступиться.
— Певно, не поступиться, — потішив його самолюбство Шугалій. — Отже, завтра…
Він пішов, відчуваючи, що Нечипір Спиридонович проводжає його довгим поглядом, либонь, шкодує, що загнув по карбованцю за годину, старий горобець, на метр під землею бачить, а тут не відрізнив капітана міліції від звичайного курортника…
Ця думка розвеселила Шугалія, він озирнувся: Ничипір Спиридонович справді стояв біля хвіртки й дивився йому вслід. Махнув на прощання рукою й повернувся до завулка.
Шугалій проминув готель і вийшов на центральну вулицю містечка. Офіційно Озерськ називався містом, однак був швидше містечком — одноповерховий, весь у садочках, з міським парком, як називали тут сквер з кількома лавками. Лише на центральній площі триповерховий універмаг з гастрономом внизу та кілька двоповерхових будинків поблизу на чепурних заасфальтованих вулицях: райком партії, райвиконком, різні районні установи й організації, в тому числі й райвідділ держбезпеки, де на шістнадцяту годину в Шугалія було призначено зустріч її лейтенантом Малиновським.
За вказівкою керівництва лейтенант мав узяти в райвідділі міліції матеріали попереднього слідства в справі загибелі ветлікаря Андрія Михайловича Завгороднього. Згідно її офіційною версією, яку висунув слідчий міліції, Завгородній загинув минулої неділі внаслідок нещасного випадку під час риболовлі.
Вранці стояла тиха погода, ніщо не віщувало бурю, і ветлікар подався на озеро. Певно, він так захопився риболовлею, що не помітив зміни погоди або сподівався, що буря буде короткочасна. Але сильний вітер підняв полику хвилю, човен розгойдало, Завгородній, вибираючи снасті, чи з якоїсь іншої причини, посковзнувся, вдарився головою об сидіння чи борт, знепритомнів. Човен, втративши управління, перевернувся, й ветлікар загинув.