— Люди наші — ого! — засміявся Шугалій. — Народ!
— Будь-кому в'язи скрутить…
— Не будь-кому, — заперечив Шугалій. — Він спочатку розбереться — що й до чого! А рука яка сильна… і шорстка. Оце і в мене колись була така. Я до юрфаку теж слюсарем був.
— У гаражі? — зовсім не здивувався Малиновський.
— У депо.
— У мене батько в депо працював, зараз на пенсії.
— На кожного з нас чекає пенсія, Богдане.
— От не подумав би, що ви чекаєте на неї. Що ж, дослужитесь до полковника… — Він посміхнувся так, що Шугалій зрозумів, яка найвища мрія Малиновського. Зрештою, чому ні? Адже кажуть, що поганий той солдат, який не мріє про генеральські погони.
— Завгородній не посадив би Кузя до себе в човен, — нараз мовив Малиновський без усякого переходу.
— Так, не посадив би, — погодився Шугалій.
— Але Кузь міг перестріти його вранці на березі і вдарити веслом.
— Звичайно, міг.
— Однак Кузь, може, й не причетний до цієї справи.
— Я теж думав про це.
— І тоді Завгороднього вбив хтось інший.
— А ви вже зовсім відмовились від версії про нещасний випадок?
— Відмовився.
— А я ще ні.
— Ви?..
— Усе може бути, Богдане.
— Але ж наші дані…
— Дев'яносто дев'ять відсотків, Богдане. А коли залишається хоча б одна сота…
— Тобто, поки не спіймаємо вбивцю?
— Шукай і знайдеш! — мовив Шугалій оптимістично.
— А таки знайдемо, — ствердив Малиновський, і в тоні його не було ані краплини сумніву.
Недільний базар в Озерську завжди збирав багато людей. Підводи з навколишніх сіл запрудили весь майдан, тут, просто з возів, продавали свиней і поросят, свійську птицю, овочі та фрукти. Верещали поросята, ґелґотіли гуси, кричали різко й невдоволено індики, і раптом через увесь цей гамір прорвався й повис над базаром півнячий спів.
Шугалій зупинився, вражений: здавалося, будь-який звук потоне в базарному галасі, а півень перекричав усіх. Та нараз обірвав свій спів, наче засоромившись власної голосистості.
Капітан походив поміж підводами, дивлячись, як торгуються люди, хоч і не збирався нічого купувати. Просто полюбляв базари, шум натовпу, його збудженість, діловитість і навіть якусь святковість, любив дивитися, як метушаться жінки, — кожна намагається купити швидше й дешевше, боїться, що саме потрібного їй не буде або перехоплять з-під носа. А статечні чоловіки довго прицінюються, роздивляються і неодмінно куплять не те, чого б хотілося жінці, — тут же на базарі виникають швидкоплинні сварки, але сперечатися нема часу, кажуть, що на тому боці майдану поросята чомусь дешевші, і жінки кидаються саме туди, хоч підсвідомо розуміють, що женуться за марницею.
Шугалій перейшов до дерев'яних столів з широкими проходами поміж ними. Проминув рибний ряд, постояв трохи біля півторапудового сома — той звішувався з обох боків столу, дістаючи хвостом і головою землі, і пикатий, з червоним носом чоловік переможно дивився на людей, що висловлювали своє захоплення його здобиччю, — такі красені-соми навіть у Світлому озері трапляються рідко.
На сусідньому столі лежала купа червоних свіжозварених раків, і Шугалій не зміг пройти мимо: купив півтора десятка, вирішивши зазирнути до чайної, куди привезли кілька бочок «Жигулівського».
Більше купувати, власне, було нічого — капітан перейшов до ряду, де торгували ягодами, поклав собі перед від'їздом неодмінно купити відро брусниці — Вірочка полюбляє брусничне варення, а вепрятина з брусницею у Бабинців була справді смачна…
Згадка про Віру трохи засмутила Шугалія — скільки днів він уже в Озерську, а так і не подзвонив. Увечері треба неодмінно замовити розмову. Сьогодні неділя, й Віра вдома. Останній тиждень ночувала в лікарні й зараз відпочиває. Зиркнув на годинник — вже прокинулася — й вирішив подзвонити одразу: для чого ж чекати вечора?
Шугалій заспішив, наче вже почув сонний Вірин голос зовсім близько, буцім можна торкнутися теплого її плеча. І захотілося кинути все — аби сидіти поруч Віри, дивитися, як зачісується: рукава сорочки опустилися, а в неї такі повні й ніжні руки. Віра дивиться на нього й усміхається лише куточками губів — і що за життя таке: він дома — вона на чергуванні, вона дома — він у відрядженні.
І хто ж його зна, коли йому вдасться розплутати цю кляту справу?
Шугалій протовпився до воріт, де сувора жінка в чоловічому капелюсі брала платню з бажаючих щось продати на базарі, і тут побачив Олексу з Ніною. Вони стояли трохи осторонь, Олекса тримав сітку з картоплею й цибулею, тримав її якось незручно, на напівзігнутій руці, а ліву поклав Ніні на плече і щось казав їй — швидко й гаряче, либонь, умовляв. А вона не дивилася на нього, і очі в неї були заплакані.