— Як уже вийде, Степане Степановичу, ми й так вам дуже вдячні.
— Пусте…
Підійшов Каленик.
— Я ще потрібний? — запитав.
— Прошу вас із Степаном Степановичем під'їхати до сільради. Треба ще побалакати.
— То я витягну свого човна на берег, а потім на хвилю підскочу додому. Поки ви дійдете… Бо ще не обідав, зовсім закрутився.
Шугалій кивнув на знак згоди. Сам ще не обідав і, згадавши, як смачно готують у сільській чайній, запропонував Сухову й Малиновському:
— Підскочимо до чайної? Може, варениками нагодують…
— Ні, я до райцентру. Є ще одна невідкладна справа… — Сухов потиснув Шугалієві руку й попрямував до машини, на заднє сидіння якої вже посадили Кузя. Вмостився поруч з шофером, помахав рукою. — До вечора.
Лопатинський подивився вслід машині, мовив Шугалієві:
— То вареників хочете? Тітка Орися зробить, із сільради подзвонимо, у нас тітка Орися — золото. Ви йдіть, а я ще до майстерні, попереджу там. — Він підняв з трави велосипед, покрутив заднє колесо, пробуючи шину. — Підкачати треба, — пробурмотів. — Я вас наздожену.
Шугалій з Малиновським рушили до сільради. Вони вже подолали добру половину шляху — сільрада була далеченько, на протилежному боці села, — коли Степан Степанович наздогнав їх. Був збуджений, очі блищали, й краплі поту стікали по скронях. Шугалій відступив із стежки, і Лопатинський зіскочив з велосипеда.
— Каленик… — мовив, важко дихаючи. — В його велосипеді нема шпиці. Він там машину біля хижі лишив, дивлюся, нема шпиці в передньому колесі. Зламана, й кінчик з гнізда стирчить.
Шугалій ляснув себе долонею по лобі.
— Одиниця з мінусом вам сьогодні, Миколо Костянтиновичу! Отак схибити… — Знав же, що Каленик приїхав велосипедом, що поставив машину біля хижі — після повідомлення Лопатинського мусив оглянути її. Але ж якось забув — певно, тому, що Калеників велосипед увесь час був на очах, і якось уже звикли до нього. Буває ж таке: необхідна річ лежить просто біля тебе, а ти шукаєш, згадуєш, куди міг покласти…
— Каленик? — запитав здивовано.
— Він, бандера клятий!
— Чому бандера?
— Та був з ними. В сорок п'ятому здався.
«Овва, — подумав Шугалій, — це справді цікаво».
— Що за шпиця? — нарешті втрутився в розмову Малиновський.
Шугалій розповів, у чому справа, й наказав лейтенантові:
— Зараз Каленик приїде до сільради. Затримай його, а я приміряю шпицю.
Справді, комірник не забарився.
— А ви швидко, — похвалив капітан.
— Так велосипедом…
— Але ж збиралися ще пообідати.
— Борщу попоїв. Не люблю, щоб мене чекали.
— Прошу вас, лейтенанте, у вас були якісь запитання до товариша Каленика. Я зараз повернусь.
Калеників велосипед стояв під сільрадівським ґанком. Шугалій витяг уламок шпиці, приклав. Сумніву бути не могло — саме з цього велосипеда.
Капітан повернувся до кімнати, де Малиновський розмовляв з Калеником. Лейтенант глянув на нього.
— У вас усе? — запитав Шугалій.
— Так…
— То відпускайте товариша Каленика, і до чайної.
Коли Каленик вийшов, Лопатинський мовив гостро:
— Але ж я точно знаю — шпиця від його велосипеда. Чому відпустили Каленика?
— Усьому свій час, — застережливо підвів руку Шугалій. — Вас прошу нікому ані слова, а ми з лейтенантом до райцентру. Вареники відміняються.
Повернувшись до Озерська, капітан негайно подзвонив до обласного управління держбезпеки. Доповів керівництву про обставини, які склалися.
Підполковник Ятко відповів, подумавши:
— План ваших дій, капітане, схвалюю. Завтра вранці зустрічайте Бурова. Він вам допоможе.
— Дякую, — зрадів Шугалій. Знав Бурова як розумного та ініціативного працівника і був задоволений рішенням підполковника.
Шугалій з Малиновським і Буровим приїхали до Вільхового в середині дня. На них уже чекали Лопатинський та голова сільради. Захопивши з собою двох понятих, рушили до хати Каленика.
Садиба обнесена високим парканом. Хвіртка голосно брязнула за Лопатинський, який зайшов останнім. Ліворуч, одразу біля воріт, господар вибудував із шлакоблоків досить великий сарай: двері до нього не були зачинені, і Шуга лій побачив повні, зав'язані мішки. Рвонувся й захрипів від злості великий кудлатий пес, ланцюг задзеленчав, і собака ледь не задихнувся, ставши на задні лапи.
Каленик вийшов з хати, загнав пса до будки.
— Що таке? — запитав тривожно. — Чого таке товариство?
Шугалій витяг велосипедну шпицю.
— Не пам'ятаєте, де загубили її?
Каленик гмикнув.
— Чом маю пам'ятати? Дороги в нас лісові, не наберешся цих шпиць…