Однак жіночий романс у повісті Кобилянської дістає не лише персональний, але й національний виховний підтекст. Йшлося про виховання українського модерного індивіда, тому героїня повісті мріє не лише про те, щоб реалізувати себе духовно, але щоб «сотворити щось таке, що поривало би» народ, бо «та маса з самого ожидания і невільничої податливості запала в нидіння». «Чому в нас так мало гордості й відпорної сили, так мало наклону до величчя, так мало поривів до могутності?» – роздумує Наталка і прагне бодай із себе створити повноцінну індивідуальність, реалізувавши свої бажання та вроджені свої здібності. Цей пафос перетворення пасеїстичної і пасивної маси народної на колектив індивідуальностей, а жінки – на повноцінну індивідуальність Леся Українка назве основною неоромантичною тенденцією у «Царівні». Сама ж Кобилянська ототожнить цю тенденцію з ідеалом «жінки європейського закрою» і перетворенням жінки з «організму» на «виразну особистість» («Балаканка про руську жінку»).
Ідеал виховання «вищої» жінки у творчості Кобилянської відбивав не вузькі ідеї особистого щастя, але надавав феміністичним тенденціям глибшого культуротворчого і модернізаційного сенсу. Кобилянська була цілком свідомою цього, коли писала: «Мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського». Виховання європейських типів чоловіків і жінок, а також критика української провінційності – ідеї, актуальні в ситуації «кризи статі», яку ми спостерігаємо наприкінці XIX століття і яка відбилася у творах А. Стріндберга, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Ст. Пшибишевського, В. Винниченка.
Безперечно, повість «Царівна» несе в собі відсвіт ідей Ф. Ніцше про «надлюдину» і «вищих» людей, хоча Кобилянська приховано полемізує з німецьким філософом і щодо можливостей жіночої дружби, і щодо можливостей виховання «вищої» жінки. Однак саме під впливом Ніцше, як зізнавалася сама Кобилянська, сформулювалася її ідея «будучності» – поривання до «повного життя», що розуміється у плані самореалізацїї, індивідуальної і культурно-національної. У цілому, ідея Фрідріха Ніцше, які набули широкої популярності на межі XX століття та вплинули і на формування найвищих концепцій культури, і на складання найбанальніших ідеологій, і на провокацію по-міщанськи обмежених уявлень про т. зв. «надлюдину», були могутнім чинником розвитку європейської культури на початку XX століття.
Отже, значною мірою під впливом ідей Ніцше Кобилянська була зацікавлена у творенні «вищої» культури, особливо в перспективі «будучності» – повної самореалізацїї людини, і саме цю ідею вона пов'язує зі своїми жіночими характерами. Ідея «будучності» була важливою не лише для самореалізацїї жінки, але і для долі нації. Тому на жінку і матір покладаються обов'язки не лише народити і виховати дитину, але також «змоделювати» майбутній характер як культурний тип. Тож її героїні мають перед собою ще іншу мету, окрім любовного романсу, – «нехай ще вимоделюють і характер його (сина-русина. – Т. Г.) сильними виразними лініями так, щоб той русин був не лише русином, але разом і примірною моделлю для руського оточення свойого», – говорить авторка у «Балаканці про руську жінку».
Ідеї виховання нового типу людини на початку XX століття несли на собі відсвіт волюнтаризму та індивідуалізму. У творчості Кобилянської ідеї ці набувають естетичного й ідеального характеру. Так, у «Царівні» стверджується естетизований варіант жіночого світу. Прикметно, що образом, який збирає всю символіку й образність у повісті, є дзеркало. Так у жіночому письмі Кобилянської у повісті «Царівна» домінують очі і погляд героїні на саму себе. При цьому ідеальна рамка такого образу олітературнена: це Лореляй Г. Гайне. Відвертаючи очі від дзеркала, героїня, однак, підглядає в нього опосередковано – очима бабусі, тітки, імпліцитного автора.
Так нарцисизм стає одним із принципів самоствердження «нової» жінки у «Царівні» Кобилянської. Він виявлений через інтимну форму щоденника (хоча цей жанр і не витримується до кінця). Через саморозкриття, записи у щоденнику, як у дзеркалі, відображається духовно-емоційний світ її героїні. Ствердження повноцінного «я» здійснюється через ідеал «вищої» жінки – теж своєрідне дзеркало, символічно ототожнене з незвичайною жінкою, царівною. Дзеркалом служить у повісті і чоловік-товариш, як «інший», що допомагає проявити і відбити характер Наталки.