— «Усікновення голови святого Івана Хрестителя». Пречудова копія Караваджо, яку мій чоловік придбав у доброго англійського художника за кілька десятків тисяч євро. Погляньте, він навіть відтворив підпис митця, як в оригіналі, у крові мученика, що спливає з шиї. «Fra Michel Angelo» він написав. Задля анекдоту, адже Караваджо ніколи не підписував своїх творів. Крім цієї картини. Звісно — аби показати, що в реальному житті він справді проливав кров…
Габрієль не дуже знався на мистецтві, але, слухаючи вдову, згадав, що Караваджо був славетним художником-убивцею.
— Анрі був гарячим шанувальником цього італійського генія,— вела вона далі.— Настільки, що його псевдонім — Арвель Гаека — був анаграмою «le Caravage»…
Габрієль відпив ковток віскі. Він почувався наче на краю прірви. Його нерви так напнулися, що тіло врешті мало ось-ось вибухнути. Підійшов до столу і почув за собою звук електромотора. Він справді побачив підпис.
— …Продукція мого чоловіка не мала нічого спільного з творчістю Караваджо, але в нього було таке саме ставлення до смерті, до того, як вона нівечить тіло, плюндрує форми — до цілковитого знищення. Анрі довго малював мертвих звірят, сцени жорстокого полювання, де пси чи вовки роздирають на шмаття свою здобич. Він знав, як розкладається тіло, знав терміни, спосіб, у який воно руйнується. Нормально, враховуючи його знання в царині органічної хімії…
Вона покрутила головою, зморщивши носа від огиди.
— Треба було бачити його з тими ножами, пензлями, навіть куснями дерева чи шматками металу: він руйнував матерію, захоплювався ранами, розпанаханою і закривавленою шкірою. Може, ці інсценізації давали йому змогу погамувати свої страхи або ж він показував нам, які заплющуємо очі, до чого ми прямуємо. Урешті він пішов із життя чотири роки тому, без страждань, на тенісному корті. Гарна смерть, скаже дехто, хоч і в сімдесят років.
Очі вдови зупинилися на копії Караваджо.
— Я ненавиділа те, що він робив, воно викликало в мене огиду, але в його полотен були свої шанувальники. Вочевидь, існує мистецтво для будь-якого смаку… Принаймні не слід було заводити мову про його справи, про картини, він відразу ж лютував. То була його приватна територія. Він дійшов навіть до того, що заборонив мені доступ до своєї робітні,— вона нервово зареготала.— Замикався на ключ. Мерзотник.
— А моя дочка, там, усередині?..
— Шкодую, але не маю більше пояснень про цю картину, ніж першого разу. Коли ви прибули сюди кілька тижнів тому, то розповіли мені вашу історію і звинувачували мого чоловіка в жахливих речах. Вас живив тільки ваш гнів, змушуючи казати бозна-що.
Вона глянула на свою недопиту чарку й обернула її, щоб відблиски затанцювали на поверхні віскі.
— Ті обличчя на полотні — їх могли змалювати із фото в інтернеті. Справи про викрадення широко висвітлювалися в масмедіа, обличчя можна було легко знайти. Я збагнула це й сама, коли після вашого від’їзду вела пошуки. Бачила численні статті про вашу доньку. У мого чоловіка була ненаситна допитливість, він надихався світом довкола себе, і його чарувала кримінальна хроніка. Зробити обличчя старим не так і складно. Будь-який художник може це вчинити. Я знаю, це огидно, але, можливо, він уявляв цих дівчат, якими вони стали через роки, і увічнював їх на полотнах?
— Він мав ці обличчя перед собою.
— Не будемо починати цю розмову. Я…
— За якийсь час після того, як я побував у вас,— урвав він її,— я пошкріб частину картини, щоб узяти проби, і послав їх до приватної лабораторії. Той матеріал — то була кров. Порівняння ДНК були однозначні: ваш чоловік пішов далі, ніж Караваджо, декотрі частини картин він написав кров’ю моєї доньки і другої зниклої дівчини. Не кажіть, що ви не знаєте цього. Виявивши це, я прийшов сюди, щоб тицьнути ці результати вам під носа.
Вона прийняла удар, хитнувши головою.
— О боже, кров’ю… Ви… ви певні цього?
— Результати ДНК не брешуть.
— Клянуся, я не знала. До сьогодні я більше не бачила вас.
Габрієль уважно дивився на неї. Ув’язнена в своєму кріслі на коліщатах, вона видавалася йому щирою і глибоко зворушеною. Чому він не приїжджав до неї ще раз, щоб висунути звинувачення? Чому не звернувся до поліції, щоб вона перевернула все минуле цього типа?
— У той чи той спосіб ваш чоловік причетний до зникнення цих дівчат. А продавець цієї картини сказав мені, що ви тицьнули її йому в руки, наче хотіли позбутися. Навіть грошей за неї не взяли. Ви щось знаєте, але не хочете мені казати. Ви мусите допомогти мені з’ясувати правду. Прошу вас.