— А що сталося з іншими?
— Гадаю, він їх роздавав.
— Скільки він роздав? Скільки облич?
— Хтозна. Два десятки? Знаєте, за кілька днів після останніх ваших відвідин дещо сталося… Мене так стривожив ваш візит і те, що ви мені розповіли! Я не могла заснути. Мені треба було поспілкуватися з декотрими своїми друзями з бридж-клубу в Брюсселі. Я ніколи не казала їм про мальовидла мого чоловіка. Одна з них розповіла, що бачила таку картину в своєї знайомої.
У Габрієля кров похолола.
— Водій повіз мене туди якось пополудні в жовтні. Картина висіла в кабінеті її чоловіка, багатого підприємця… То справді була робота Анрі. Обличчя молодого хлопця. То було… разюче. Дружина сказала, що вона в них давно, а звідки взялася — не пам’ятає.
— Той чоловік ще живий?
— Авжеж.
— Можете дати його адресу?
— Це за тридцять кілометрів звідси, я дам, коли ми спустимося вниз. Гадаєте… тут теж та історія з кров’ю?
— Можливо.
Вона зіщулилася, наче павук, до якого піднесли полум’я сірника. Їй було не лише холодно. Їй було страшно. Її лякала людина, що була її чоловіком.
— Одне слово, з приводу вашої картини незадовго після антиквара до мене приходила жінка. Химерна така. Вся в татуюваннях, молода, зі східним акцентом… Я спершу подумала, що вона полька, але виявилося, що росіянка. Вони не вимовляють «р», як ми.
Габрієль затамував подих, завмерши у напівтемряві кімнати. Ванда…
— Дізнавшись про смерть Анрі, вона хотіла довідатися, чи лишилися у мене картини з обличчями, пояснюючи це тим, що у неї є друг, який ладен добре заплатити, придбавши одну чи дві. Я сказала, що якби вона прийшла на тиждень раніше, то застала б останню. Я побачила, як скривилося її обличчя, коли вона почула, що в мене немає ніякої інформації про покупця. Вона лишила своє ім’я і номер телефону, щоб я сповістила їй, коли той чоловік прийде купити ще щось. Її звали Ванда чи якось так…
— Ванда Гершвіц,— пробурмотів крізь зуби Габрієль.
— Ага… А ви прийшли через чотири роки після всіх, із тією картиною під пахвою, яку вона тоді шукала. Я все вам розповіла, точнісінько як іще тоді. Ви попросили номер телефону тієї Ванди. І, гадаю, так само попросите й зараз. Я зберегла його в записнику на першому поверсі.
Вона зітхнула.
— Тепер ви бачите, що поставили мені всі запитання… наче цикл знову повторився. Хіба що три місяці тому не казали про кров… Про те, що мій чоловік міг бути причетний до мерзенного діла. Усі ці обличчя… І його безмежна зачарованість смертю… О боже, що ж воно все означає?
Усе прояснилося в Габрієлевій голові. Коли він улітку знайшов цю картину в антиквара, вона привела його в цей дім. А звідси дістався і до Ванди. Неважко уявити, в якій напрузі він був, коли Сімона Хмельник згадала цю Гершвіц: нарешті через дванадцять років він натрапив на слід тієї, що зупинилася під фальшивим прізвищем у готелі «Бескид». Вона мала стати об’єктом усієї його снаги, його люті: змусити її заговорити означало віднайти Жулі.
Тоді він змінив свій вигляд, своє ім’я та прізвище і проник у її світ. Він волів безпосередньо сам іти цим слідом, ніж покладатися на поліційне розслідування у його законному і належному вигляді, що було б довго і нудно, та й в будь-якому разі він не брав би у ньому участі. Йому хотілося зберегти контроль.
Вдова занотувала номер телефону на аркуші паперу. Відірвала клапоть і віддала Габрієлеві.
— Цей мій номер. Я хочу, щоб ви зателефонували мені, якщо… як дізнаєтеся про щось.
Габрієль кивнув і сховав папірець до кишені. З дозволу господині він обшукав робітню — цього він напевно не зробив першого разу, адже був зайнятий Вандою. Може, десь була ще одна картина? Він попереставляв бляшанки, барильця, пожмакав газети.
— Оті обличчя,— спитався він,— ваш чоловік цілком писав тут? Хочу сказати, ви бачили, як він починав їх і закінчував у цьому місці?
— Я вже й не знаю. Не пригадую. Коли я заходила до цієї майстерні, то мені здавалося, наче обличчя завжди були закінчені або майже закінчені, на мольберті. А… де він повинен був їх писати?
Габрієль більш нічого не казав. Знав, що треба сповістити про все Полеві, що той поінформує суддю, що й сам зв’яжеться з бельгійським правосуддям. Ціла купа формальностей, а віддаль і різні правові системи не сприятимуть швидкому залагодженню процедур. Тим-то, перш ніж стати простим глядачем, Габрієль вирішив, що він може рухатися вперед самостійно. Вдова дасть йому Вандин номер, а головне — адресу того чоловіка, що має один з витворів Арвеля Гаека.