У дверях стояв дідуган. Його руки трусилися на клямці. Габрієль кинув останній убивчий погляд на Круазія і зняв картину зі стіни. Ніхто його не перепинив: порушник їхнього вечора скидався на розлюченого бугая на арені.
— Незабаром вам доведеться платити,— попередив Габрієль.— Ви будете платити до кінця ваших днів, ви і всі отакі багаті покидьки, як ви.
Узявши картину під пахву, він швидко кинув оком по книжкових полицях: тільки томи в шкіряних палітурках, жодного роману Калеба Траскмана. Він пройшов вітальнею і зник так само швидко, як і з’явився.
Ніхто не біг за ним услід.
63
Траскман мовчки дивився в нічну пітьму крізь вікно, що було зроблене у вигляді морського ілюмінатора. З кожним спалахом маяка в темряві вимальовувалися м’які контури дюн.
— Після батькової смерті я намагався збагнути планування цього дому. Сотні разів сушив голову над цим, та його архітектура так і лишилася для мене загадкою. І я не зміг знайти його план. Документів ніде не було і сліду. Намагався зв’язатися з архітектором, але він перебрався жити до Нью-Йорка і не відповідав на мої прохання. На мою думку, він отримав наказ нічого не говорити й зробив так, щоб усі папери зникли без сліду.
Жан-Люк Траскман притулив тонку цигарку до запальнички в портсигарі й прикурив. У повітрі розплився тонкий дух англійського тютюну.
— Тоді я запросив мого архітектора і його вимірника. Все це забрало цілі тижні, були виміряні двісті метрів коридорів і чотириста сорок четверо дверей. Тут, на першому поверсі, є тільки вітальня, кухня, вбиральні й кабінет, усе разом займає лиш п’ятдесят п’ять квадратних метрів. Смішний простір, якщо враховувати розміри оселі. Батько ліквідував усі первинні кімнати, замурував більшість вікон, щоб зайняти простір отим лабіринтом. І якщо двері всі однакові, то «тільки» сорок чотири ведуть в інші коридори чи в якусь із чотирьох кімнат.
Від тих показників голова ішла обертом і посилювалося враження, яке було в Поля від Траскмана. Жорстока, небезпечна істота, її логіка йому була незрозуміла.
— Але найдужче бентежить не це. У домі тільки два поверхи, немає ні підвалу, ні горища. Виміряна знадвору площа підлоги становить двісті вісім метрів. Намагаючись зробити підрахунок її усередині й узявши до уваги товщину стін і перегородок, ми отримали двісті вісім квадратних метрів другого поверху, це узгоджується з підрахунками. Зате площа першого поверху становить лише сто вісімдесят дев’ять квадратних метрів. Фахівці кілька разів переміряли і полічили наново: бракувало дев’ятнадцять метрів.
Спалах білого світла пробіг Полевим обличчям, осяявши два чорні капшуки під його очима.
— Як ви поясните це?
Не відповівши, Траскман запросив Поля йти за ним. Вони пішли чудернацьким лабіринтом, де стіни були вкриті графіті, коридори поплутані, вони звертали праворуч, ліворуч, а то й закручувалися петлями, приводячи назад… Посеред усього цього лунав Траскманів голос, часом Поль губив його з очей.
— Мій батько завжди був дуже плодовитий. До кінця свого життя він опублікував шістнадцять романів, незліченну кількість новел і був сценаристом із десятка проєктів для телебачення. Ніколи не писав він так багато, як наприкінці. Дедалі складніші книжки, дедалі товщі, наче він відчував потребу творити не покладаючи рук. Дехто у цьому надмірі творіння розквітає, дехто, навпаки, поринає у прірву, тому що творіння загарбує його, душить, нівечить. Із ним теж таке сталося. Вам відомо, що серед митців утричі більша кількість самогубств, ніж пересічно по країні? Вибух у розквіті сил, внутрішні конфлікти. Вони пиячать, уживають наркотики, руйнують свої родини, чинять насильство над собою й над іншими. Як і чимало митців, батько балансував на грані й зрештою звів себе зі світу. Не казатиму, які обличчя були в поліціянтів, коли вони ввійшли в цей дім, щоб вести звичне розслідування…
Якоїсь миті він, здається, й сам заблукав, розвернувся і пішов в інший бік. Зупинився перед дверима. Відчинив їх — і перед ними постало похмуре творіння: точна копія ксифопага, який був намальований у записнику Жулі.
Він гупнув кулаком по двох місцях стіни.
— Чуєте різницю? — спитав Траскман.
— Відлунює порожнечею,— відказав Поль.— Прохід.
— Таємний прохід. Єдиний у всьому будинку.
Жан-Люк Траскман притулив палець до лівого ока істоти з лихим обличчям. Щось клацнуло, перегородка відійшла убік, і одночасно засвітилася лампа. Прохід був дуже вузький, насилу сорок сантиметрів завширшки, і стіни далі зближувалися. За три метри на стіні стало видно ключ, що висів на гачку. Траскман вставив його в шпарину в тяжких дубових дверях.