Поль ухопив телефон і вивів на екран кілька сторінок з альбому Ескіме. Тих світлин він не знайшов, та, хоч і був новачком у цьому ділі, відчув усе ж таки руку цього автора в кадруванні, освітленні й подачі матеріалу… Існував бодай найменший сумнів, що ці світлини взяли з серії «Морг» Андреаса Абержеля?
Поль відчув, що він близько до мети. Це було ніби частина предмета, якого викопав у піску: швиденько обшкрібаєш його з усіх боків, щоб дізнатися, що ж воно таке. Він повернувся на сторінку і пробіг очима всю інформацію, яка стосувалася серії «Морг». У тексті презентації Андреас Абержель казав, що надихався Теодором Жеріко і тим зачаруванням, яке могла становити смерть у романтизмі дев’ятнадцятого століття.
Я використовую фотографію, як художник полотно. Тіла, що лежать на столах для розтину, поринувши у смертний сон, відзначаються рідкісною естетикою, чимось дорогоцінним і ефемерним, чого не знайдеш більше ніде. З трупа променіє неймовірна краса. У ньому вгадується весь біль, його впізнаєш у зціплених пальцях, у скривлених вустах, у ваготі повік на очах. Подобається мені, коли відвідувачі зупиняються перед моїми творами, подобається бачити, як перекошуються їхні обличчя перед тим, що не звикли вони бачити, як вони питають себе: від чого помер цей чоловік? Звідки ця жінка, що її одне плече чи радше його краєчок виглядає з-під покривала у клініці судової медицини?
Покривало у клініці судової медицини… Що за дурня! Поль прочитав ще кілька статей і зосередився на тій, де Абержель казав про походження світлин. Це було те, що цікавило його найбільш.
Для серії «Морг», яка містить у собі понад три сотні світлин, треба було знайти фахівця, який погодиться відчинити для мене двері цих святилищ, якими є морги або інститути судової медицини. А це було нелегко. Тіла є носіями жахливих трагедій, а декотрі — ще й об’єктами юридичних процедур. Судові медики не належать до людей, які люблять ділитися своїми секретами, вони боронять свою територію, наче вовки своє лігво. Але моя мандрівка у країну мерців стала можлива завдяки провідникові, який зробив для мене виняток, цілком довірившись мені. Анонімність жертв збережена. Ця серія, що постала внаслідок тривалої праці, була реалізована в 2010–2016 роках, в одному місці у Франції, що його я, звичайно, не називатиму.