Поставив посуд у мушлю і взяв телефон, йому страшенно кортіло дізнатися новини від Поля. Де він був, у Парижі? Поговорив із фотографом, дістав перелік судових медиків? Габрієль нетямився від того, що сидить тут без діла, коли Поль там. Він трохи подумав. Щоб зайняти себе чимось, запустив пошук в інтернеті. Навіть перебуваючи в чотирьох стінах, можна спробувати відшукати зв’язок між Калебом Траскманом і Анрі Хмельником. Може, гугл знайде якісь точки перетину цих двох. Спосіб чи місце, де вони познайомилися.
Він надрукував «Калеб Траскман, Анрі Хмельник» і «Калеб Траскман, Арвель Гаека», але жоден пошук не дав результатів, що стосувалися справи. Не було жодної світлини, де вони були б разом, ані статей, де про них двох згадувалося б. Для віртуального світу вони були настільки далекі, як панотець римський із черепахою Галапагоських островів. Якщо вони й зустрічалися, то робили це зовсім по-іншому.
Та й сам «Арвель Гаека» не дав жодного результату. Значить, Хмельник був цілком невідомий як митець. Його творіння були анонімні, конфіденційні й передавалися з рук до рук поза офіційними мережами. Ішлося a priori про подарунки, які він роздавав наліво і направо. Габрієль подумав собі, що слово «подарунок», можливо, й не було підходящим терміном. Для його вух ліпше звучало «отрута».
Він витер у пошуку «Арвель Гаека» і видрукував прізвище «Караваджо», чоловіка, якому заздрив бельгійський промисловець. Поринув у матеріали. Це було те, що слід: славетний італійський художник убив на дуелі супротивника, утік і мусив скінчити життя у вигнанні.
Габрієль зацікавився його біографією. Похапцем переглянув роки молодості: батькове самогубство, смерть матері, коли йому було чотирнадцять років, самотність… Скандальний художник, справжнісінький геній, намалював цілу низку разючих, але агресивних картин. Він перетворював сцени з Євангелія на епізоди сучасного життя. Під його пензлем злочинець міг прибрати лагідного обличчя, а мирна людина потворного. Зосереджувався на негативі, на зворотному боці видимого, на красі жорстокості в неймовірних масштабах, і це вабило, тривожило, приголомшувало…
Картина «Юдіт і Олоферн» змусила здригнутися Габрієля. Відрубана голова, перерізане горло…. Кров, що струмує з артерій… Від потужної чарівливості цих полотен картини Гаека були безнадійно далекі, але Габрієль бачив і тонкі схожості. Зокрема, в «Медузі», яка надихала бельгійця крижаними поглядами і хвилястими косами для змалювання Жулі й Матильди.
Останні роки Караваджо були вкрай похмурі. Після втечі на Мальту його засудили за зґвалтування і содомію. Він утік із в’язниці, потім удав із себе жертву, що кається в гріхах, ховався в Неаполі: чисельність його полотен повинна була відпокутувати злочин. Габрієль застряг на картині «Давид із головою Голіафа». Караваджо тут показав себе як «утілення зла». Нерви і сухожилля, що стирчать із шиї, дві чорні зіниці, в яких завмер смертний холод… Нема чого казати, тут була схожість із продукцією Гаека.
Далі Габрієль дізнався, що Караваджо ілюстрував найогидніший жах, а не почував його. Щоб оцінити, наскільки промовиста сила його творінь, він очікував побачити тривогу або ж огиду, що відіб’ється в очах відвідувачів, які прийдуть помилуватися його роботами. Невже Арвель Гаека намагався наслідувати його, даруючи ті кляті портрети своїм знайомим? Невже він стежив за кожною вібрацією їхніх зіниць, за кожним їхнім поглядом тієї миті, коли вони розгортали полотно? Невже відчував утіху, думаючи: «Ви бачите потворне, але не знаєте, що воно існує реально»?
Міркуючи, Габрієль випив склянку води. Він відчував, що існував глибокий зв’язок між Траскманом і Гаека, така собі нитка Аріадни, що виходила за межі простої фізичної зустрічі, набагато прихованіший духовний зв’язок. Як сказав Поль, ці двоє не належали до звичайних смертних. Вони розвивалися в іншому напрямку, малювали чи описували заборонені дії. То були потайні створіння, населені власними демонами.
Він відкрив галерею світлин у своєму телефоні. Поль казав правду, треба було стерти фото цих трупів. Вивів на екран фото росіянина і знову побачив себе в тому складі, перед лицем утіленої смерті. Ось він учепився в нього, той тяжко сапає, градом сиплються удари. Він усвідомив, як трусяться у нього руки, і спробував опанувати себе.